Пользовательского поиска

<- НАЗАД

 
ДЕРЖАВНІ БУДІВЕЛЬНІ НОРМИ УКРАЇНИ
 
Споруди транспорту
 
АВТОМОБІЛЬНІ ДОРОГИ
 
ДБН В.2.3 - 4 - 2000
 
Видання офіційне
 
 
 
Державний комітет будівництва, архітектури та житлової політики України 
 
Київ 2000
    
 
ВНЕСЕНІ ТА ПІДГОТОВЛЕНІ ДО ЗАТВЕРДЖЕННЯ
 
ЗАТВЕРДЖЕНІ Українською державною корпорацією по
 
 
 
будівництву, ремонту та утриманню автомобільних доріг "Укравтодор" Мінтрансу України, Управлінням промзабудови, інженерної інфраструктури та захисту територій України 
 
Наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України 
 
від 07.04.2000р. за № 66
 
   
 
Ці норми не можуть бути повністю або частково відтворені, тиражовані і розповсюджені як офіційне видання без дозволу Держбуду України
 
ДерждорНДІ
 
 
  
 
УДК 625.7/8
 
РОЗРОБЛЕНІ
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
ПРИ УЧАСТІ
   
 
Державним дорожнім науково-дослідним    інститутом ім. М.П.Шульгіна "ДерждорНДІ" корпорації "Укравтодор" Мінтрансу  України     (кандидати  технічних  наук: Вирожемський В.К.,  Володько В.П., Гончаренко Ф.П., Головко С.К., Джигіт С.Г., Духовний І.3., Забишний О.С., Малеванський Г.В., Мартиненко Л.С.,    Міщенко М.Л., Сасько М.Ф., Федоренко Л.І., Чоборовська І.С.; інженери:         Крижанівський О.Є., Кіщинський С.В.,  Колінченко М.Н., Литвиненко  А.С.,   Чижевський   В.П.);   Українським транспортним університетом Міносвіти України (доктори технічних наук: Білятинський О.А., Заворицький В.Й., Мозговий В.В., Павлюк Д.О., Радовський Б.С., Скорченко В.Ф., кандидати технічних наук: Аленіч М.Д, Гамеляк І.П., ДзюбаО.П., КизимаС.С., Руденко Ю.Д., Старовойда В.П., Стефанович О.Є., Чвак B.C.); Харківським державним автомобільно-дорожнім технічним університетом Міносвіти України  (доктори технічних  наук:  Гаврилов  Є.В., Золотарьов В.О.; кандидати технічних наук: Жданюк В.К., Прусенко Є.Д., Титарь B.C., Шаповалов А.Л., Школяренко І.О.);   Підприємством   "Укрдортехнологія" (інженери: Жучко Г.П., Мельничук Г.С., Хрипушина Т.В.); Український науково-гігієнічний центр Міністерства охорони здоров'я України (к.м.н. Пригода Ю.Г). 
 
Безсмертний М.Г., Гладченко І.Ф., Грищенко В.М., Колчев Г.В., Кравченко Є.І., Круцик М.Д., Лозниця В.В., Ніколаєв В.М., Панік О.В., Приятель A.M., Панасюк І.О., Слизький Ю.Р., Урусов Г.О., Шаповалов В.В., Шаповалов Є.В.
 
   
 
ДЕРЖАВНІ БУДІВЕЛЬНІ НОРМИ УКРАЇНИ
 
 
  
 
 
 
 
 
 
  
 
 
 
 
 
Споруди транспорту Автомобільні  дороги
 
 
 
 
 
 
ДБН В.2.3-4-2000
 
Вводяться на заміну 
 
СНіП 2.05.02-85, СНіП 3.06.03-85 
 
   
 
 
 
 
 
 
  
 
 
 
 
 
Чинні від 2000-07-01
 
 
 
 
 
 
 
 
 
  
 
Дані Норми поширюються на проектування та будівництво нових і реконструк­цію існуючих автомобільних доріг загального користування (далі - автомобільні доро­ги).
 
Норми не поширюються на тимчасові автомобільні дороги з терміном служби менше 5 років, внутрішньомайданчикові дороги, дороги лісозаготівельних підпри­ємств, кар'єрів, внутрішньогосподарські та сільськогосподарські автомобільні дороги, вулиці та дороги населених пунктів.
 
Перелік нормативних документів, на які є посилання в даних Нормах, наведені у додатку А.
 
Перелік термінів та визначень наведено у додатку Б.
 
ЧАСТИНА І. ПРОЕКТУВАННЯ
 
1 ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
 
Класифікація автомобільних доріг
 
1.1 Залежно від народногосподарського та адміністративного значення автомо­більні дороги поділяються* на: дороги державного та місцевого значення; державні -на магістральні та регіональні; місцеві - на територіальні та районні.
 
1.2 Технічна класифікація автомобільних доріг наведена в таблиці 1.1.
 
Таблиця 1.1- Технічна класифікація автомобільних доріг
 
У авт/добу
 
 
 
 
Категорія
 
 
 
Розрахункова інтенсивність руху
 
 
 
 
 
дороги
 
 
 
транспортних одиниць
 
 
 
приведена до легкового автомобіля
 
 
 
 
 
Іа
 
 
 
понад 10000
 
 
 
понад 14000
 
 
 
 
 
Іб
 
 
 
понад 10000
 
 
 
понад 14000
 
 
 
 
 
II
 
 
 
від 3000 до 10000
 
 
 
від 5000 до 14000
 
 
 
 
 
III
 
 
 
від 1500 до 3000
 
 
 
від 2500 до 5000
 
 
 
 
 
IV
 
 
 
від 150 до 1500
 
 
 
від 300 до 2500
 
 
 
 
 
V
 
 
 
до 150
 
 
 
до 300
 
 
 
 
 
Примітка 1. Розрахункова інтенсивність руху в транспортних одиницях при­ймається, коли кількість легкових автомобілів становить менше 30% загального транспортного потоку.
 
Примітка 2. При однакових вимогах для доріг 1а і 1б категорій вони в тексті будуть віднесені до І категорії
 
 
 
 
 
 
 
 
1.3 Категорію автомобільної дороги можна також призначати за найбільшою перспективною годинною інтенсивністю руху, прив. од/год:
 
І категорія - понад 3000;
 
* Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 6.04.1998 р. № 455.
 
  
ДБН В.2.3-4-2000 c.2   
 
II категорія - від 1600 до 3000;
 
III категорія - від 800 до 1600.
 
1.4 Коефіцієнти приведення інтенсивності руху різних транспортних засобів до легкового автомобіля потрібно приймати за таблицею 1.2. 
 
Таблиця 1.2 - Коефіцієнти приведення транспортних засобів до легкового автомобіля
 
 
 
 
Тип транспортного засобу
 
 
 
Коефіцієнт приведення
 
 
 
 
 
Мотоцикл без коляски та мопед
 
Мотоцикл з коляскою
 
Легковий автомобіль 
 
Вантажний автомобіль вантажопідйомністю, т:
 
до 2
 
від 2 до 6
 
від б до 8
 
від 8 до 14
 
понад 14
 
Автопоїзд вантажопідйомністю, т:
 
до 12
 
від 12 до 20
 
від 20 до 30
 
понад 30
 
Колісний трактор з причепами вантажопідйомністю, т:
 
до 10
 
понад 10
 
Автобус 
 
Автобус зчеплений (здвоєний)
 
 
 
0,5
 
0,75
 
1,0
 
 
 
1,5
 
2,0
 
2,5
 
3,0
 
3,5
 
 
 
3,5
 
4,0
 
5,0
 
6,0
 
 
 
2,5
 
3,5
 
3,0
 
5,0
 
 
 
 
 
Примітка 1. При проміжних значеннях вантажопідйомності транспортних за­собів коефіцієнт приведення визначають інтерполяцією.
 
Примітка 2. Коефіцієнт приведення для спеціального автомобіля приймають як для базового автомобіля відповідної вантажопідйомності.
 
 
 
 
Коефіцієнт приведення для вантажного автомобіля і автопоїзда при проектуван­ні доріг в пересіченій і гірській місцевостях слід збільшувати в 1,2 рази.
 
1.5 Інтенсивність руху визначають сумарно в обох напрямках за даними еко­номічних вишукувань. За розрахункову слід приймати середньорічну добову інтенсивність на останній рік перспективного періоду. Якщо середньомісячна добова інтенсивність руху найбільш напруженого місяця більше, ніж у 2 рази перевищує середню річну добову інтенсивність руху, останню для визначення категорії дороги слід збільшувати у 1,5 раза.
 
У випадках, коли за розрахунком інтенсивності руху (1.2 і 1.3) визначені неоднакові категорії дороги, в проектній документації потрібно приймати більш високу категорію.
 
1.6 За розрахунковий період для визначення категорії дороги призначають 20 років з часу завершення розробки проекту.
 
1.7 Розташування автомобільної дороги на місцевості повинно грунтуватися на рішеннях відповідної містобудівної документації - Генеральної схеми планування те-риторії України, схем планування території Автономної республіки Крим, областей, районів, їх окремих частин, які мають регіональне значення, генеральних планів насе-
 
   
 
ДБН В.2.3-4-2000 c.3
 
лених пунктів, схем планування територій сільських рад, детальних планів територій земельно-господарського устрою, тощо. транспортних розділів цих проектів, а також окремих галузевих схем розвитку транспорту.
 
1.8 Вибір кращих рішень щодо розташування автомобільної дороги провадиться на основі порівняння їх варіантів за показниками: вартість будівництва; витрати на ремонт та обслуговування дороги; збитки, пов'язані з негативним впливом дороги на навколишнє середовище при її будівництві та експлуатації; собівартість перевезень та безпека руху.
 
Трасування автомобільних доріг необхідно проводити з урахуванням сільсько­господарських і промислових об'єктів, водоймищ, родовищ корисних копалин, інже­нерних комунікацій, меліоративних каналів, зон радіаційного забруднення та відчу­ження земель.
 
Якщо при реконструкції дороги на окремих ділянках існуюче земляне полотно залишилося за межами нового і не буде використовуватись у майбутньому, то воно повинне бути розібране, а звільнені при цьому землі підлягають рекультивації з на­ступною передачею їх відповідним землекористувачам або власникам землі в поряд­ку, визначеному земельним законодавством.
 
1.9 При проектуванні нових та реконструкції існуючих автомобільних доріг державного значення їх траси прокладають, як правило, в обхід існуючих населених пунктів. Відстань від крайки проїзної частини цих доріг до межі земельних ділянок функціональних зон населених пунктів та окремих існуючих об'єктів слід призначати згідно з санітарними вимогами до розмірів санітарно-захисних зон, що наведені у "Державних санітарних правилах планування та забудови населених пунктів", при цьому необхідно враховувати рішення генеральних планів населених пунктів щодо їх перспективного територіального розвитку.
 
Якщо за складними природними умовами та техніко-економічними розрахунка­ми підтверджено доцільність прокладання дороги І-ІІІ категорії через населений пункт, її слід проектувати як магістральну вулицю населеного пункту відповідної ка­тегорії з додержанням вимог ДБН 360, ДСТУ 3587 та передбачати застосування відповідних санітарно-захисних заходів.
 
1.10 При проектуванні доріг в складних інженерно-геологічних умовах, коли період стабілізації земляного полотна перевищує встановлений термін будівництва, а також при незначному (до 5 % розрахункових автомобілів) щорічному зростанні ін­тенсивності руху допускається проектувати стадійне влаштування смуг руху та доро­жнього одягу з забезпеченням водовідводу та безпеки руху на кожній стадії.
 
1.11 З метою зниження одночасних витрат на будівництво дороги типи дорожніх розв'язок, конструкції дорожніх одягів, елементи обстановки, інженерного облашту­вання, склад будівель, споруд дорожньої і автотранспортної служб тощо необхідно призначати з урахуванням їх стадійного влаштування в міру зростання інтенсивності руху.
 
1.12 В гірській і пересіченій місцевості при проектуванні доріг І категорії доцільно передбачати роздільне трасування проїзних частин зустрічних напрямків ру­ху з урахуванням стадійного збільшення кількості смуг.
 
1.13 При проектуванні автомобільних доріг слід передбачити комплекс заходів з охорони навколишнього середовища.
 
1.14 Відведення земель для розміщення елементів автомобільних доріг, будівель та споруд дорожньої і автотранспортної служб, інженерних споруд і комунікацій, що розташовуються вздовж дороги, здійснюється відповідно до чинних законодавчих актів та нормативних документів.
 
   
 
ДБН В.2.3-4-2000 c.4
 
 
 
Земельні ділянки, що відводяться на період будівництва або реконструкції доро­ги під притрасові кар'єри та резерви, для розміщення тимчасових містечок будівель-ників, виробничих баз, під'їзних доріг тощо, підлягають поверненню власникам зе­мель, землекористувачам, орендарям з приведенням земель до відповідного стану згі­дно погоджених умов надання цих земель.
 
1.15 Розроблення, склад, зміст, стадійність проектування, порядок погодження та затвердження проектно-кошторнсної документації на будівництво, реконструкцію та ремонт автомобільних доріг слід виконувати згідно з ДБН А.2.2-3 та іншими чин­ними нормативними документами.
 
1.16 За виняткових обставин, у випадках, коли неможливо прийняти технічно та економічно обгрунтоване рішення без відхилень від нормативних вимог, наведених у цих Нормах, дозвіл на такі відхилення, при належному обгрунтуванні, може бути наданий тільки органом, який їх затвердив.
 
Розрахункова швидкість руху
 
1.17  За розрахункову швидкість приймається найбільш можлива швидкість поо­диноких автомобілів з умов безпеки руху, при нормальних погодних умовах і забезпе­ченні необхідного зчеплення шин автомобілів з поверхнею проїзної частини в залеж­ності від складності ділянок дороги, згідно ДСТУ 3587.
 
1.18  Розрахункову швидкість для проектування елементів плану, поздовжнього та поперечного профілів слід призначати згідно з даними таблиці 1.3.
 
Таблиця 1.3 - Розрахункові швидкості руху автомобілів
 
У км/год
 
 
  
 
 
 
 
 
Категорія
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Розрахункова швидкість
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
дороги
 
 
 
 
 
основна
 
 
 
 
 
допустима на складних ділянках місцевості
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
пересіченої
 
 
 
 
 
гірської
 
 
 
 
 
 
 
Іа
 
 
 
 
 
150
 
 
 
 
 
120
 
 
 
 
 
100
 
 
 
 
 
 
 
Iб
 
 
 
 
 
140
 
 
 
 
 
110
 
 
 
 
 
80
 
 
 
 
 
 
 
ІІ
 
 
 
 
 
120
 
 
 
 
 
100
 
 
 
 
 
60
 
 
 
 
 
 
 
III
 
 
 
 
 
100
 
 
 
 
 
80
 
 
 
 
 
50
 
 
 
 
 
 
 
IV
 
 
 
90 (80)
 
 
 
60
 
 
 
30
 
 
 
 
 
V
 
 
 
90 (60)
 
 
 
40
 
 
 
 
 
30
 
 
 
 
 
Примітка 1. До складних ділянок пересіченої місцевості відноситься рельєф, часто порізаний глибокими долинами з різницею позначок дна долин і вододілів по­над 50 м на відстані не більше 0,5 км, з бічними глибокими ярами і нестійкими схила­ми, долинами передгірських рік з бічними притоками.
 
Примітка 2. До складних ділянок гірської місцевості відносяться ділянки пере­валів (плюс один кілометр в кожний бік) через гірські хребти і ділянки гірських уще­лин із складними, сильно порізаними або нестійкими схилами, ділянки розповсю­дження пластичних грунтів та осипів, долини гірських рік з бічними притоками.
 
Примітка 3. В дужках наведені мінімально допустимі значення розрахункових швидкостей для доріг IV і V категорій відповідно, що дозволені Законом України "Про дорожній рух".
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
1.19 На підходах до особливо цінних капітальних споруд, при наявності вздовж автомобільшіх доріг цінних лісових масивів, а також у випадку перетинання дорогою
 
   
 
ДБН В.2.3-4-2000 c.5
 
цінних продуктивних земель допускається за відповідним техніко-економічним об­грунтуванням призначати розрахункові швидкості, наведені в таблиці 1.3, як для складних ділянок пересіченої місцевості.
 
1.20 Розрахункові швидкості на суміжних ділянках не повинні відрізнятися більше, ніж на 20 %.
 
1.21 При розробці проектної документації реконструкції автомобільних доріг за нормами Іб-ПІ категорій дозволяється, при відповідному техніко-економічному об­грунтуванні, зберігати елементи кривих в плані та поздовжньому профілі на окремих ділянках існуючих доріг, якщо вони відповідають розрахунковій швидкості, встанов­леній для доріг відповідно на категорію нижче.
 
Габарити автотранспортних засобів і навантаження
 
1.22 Автомобільні дороги необхідно проектувати для руху автотранспортних за­собів з габаритними розмірами: ширина - 2,55 м; висота - 4,00 м; довжина одиничного транспортного засобу - 12,00 м, зчепленого транспортного засобу - 18,50 м, автопоїз­да - 22,00 м.
 
1.23 При розрахунку земляного полотна та підпірних стінок на стійкість необхідно враховувати максимально допустиму повну вагу автотранспортного засобу 40 тс при відстані між його крайніми осями не менше 9,0 м.
 
1.24  Конструкцію дорожнього одягу на автомобільних дорогах слід розрахову­вати під навантаження (статичне) на  вісь 11,5 тс на дорогах І і II категорій, 10,0 тс - на дорогах III-IV категорій, 6,0 тс- на дорогах V категорії.
 
Обгрунтування проектних рішень
 
1.25 Технічні рішення при проектуванні доріг в плані, поздовжньому і попере­чному профілях, конструкції дорожніх одягів, штучні споруди і дорожні розв'язки по­винні забезпечувати безперервний безпечний рух автомобільного транспорту, еконо­мію основних дорожньо-будівельних матеріалів, паливно-енергетичних ресурсів та збереження навколишнього середовища. Для прийняття оптимальних рішень слід розробляти варіанти з наступним їх економічним порівнянням за такими показника­ми: дорожньо-транспортні витрати, безпека руху, витрати на оплату земельного пода­тку та компенсацію за вилучення земель чи погіршення їх експлуатаційних якостей в межах технічно-резервних та санітарно-охоронних зон, втрати від забруднення навко­лишнього середовища та вилучення продуктивних земель з сільськогосподарського обігу.
 
1.26 Мережа автомобільних доріг повинна забезпечувати найбільший еко­номічний ефект при перевезенні вантажів і пасажирів та зручний зв'язок між населе­ними пунктами.
 
1.27 Місця розташування мостів та їх конструктивні рішення не повинні різко змінювати режим річок, а спорудження земляного полотна - різко впливати на режим протікання грунтових і поверхневих вод.
 
1.28 При проектуванні автомобільних доріг слід враховувати витрати на відшко­дування збитків, заподіяних під час будівництва доріг власникам землі, землекористу­вачам та орендарям, а також врахувати витрати, пов'язані з обмеженням їх прав у ви­користанні земель.
 
В проектній документації автомобільних доріг, що прокладаються по землях власників, необхідно передбачати кошти на викуп земельних ділянок на узгоджених умовах з власником землі та органами, які приймають рішення про вилучення земель.
 
   
 
ДБН В.2.3-4-2000 c.6
 
 
 
Організація та безпека дорожнього руху
 
1.29 Проектні рішення автомобільних доріг повинні забезпечувати:
 
- безпечний та комфортний рух транспортних засобів шляхом додержання принципу зорового орієнтування водіїв;
 
- зручне і безпечне розташування примикань та перехрещень;
 
- забезпечення необхідного зчеплення шин автомобілів з поверхнею проїзної частини;
 
- облаштування автомобільних доріг, в тому числі захисними дорожніми спору­дами, будівлями дорожньої та автотранспортної служб тощо. 
 
Зменшення капітальних витрат за рахунок скорочення заходів, що впливають на безпеку дорожнього руху, не допускається.
 
1.30 При проектуванні елементів плану, поздовжнього та поперечного профілів доріг необхідно враховувати умови безпеки руху на автомобільній дорозі згідно з ДСТУ 3587. Проектні рішення рекомендується перевіряти за методами коефіцієнту безпеки та аварійності.
 
1.31 У всіх випадках при проектуванні окремих ділянок автомобільних доріг на розрахункову швидкість, меншу за 90 км/год (дозволену "Правилами дорожнього ру­ху"), необхідно передбачати встановлення знаків обмеження швидкості до відповід­них значень.
 
1.32 На автомобільних дорогах в місцях перехрещення повітряних ліній елект­ропередач напругою 330 кВ і більше та у місцях перехрещення магістральних газо­проводів встановлюють дорожні знаки, що вказують на заборону зупинок транспорт­них засобів в охоронних зонах цих ліній.
 
1.33 До складу проектної документації на будівництво та реконструкцію автомо­більних доріг обов'язково включається розділ організації та безпеки дорожнього руху. До розділу входять пояснювальна записка, масштабна схема організації дорожнього руху, необхідні робочі креслення та інше.
 
1.34 Стаціонарне штучне освітлення необхідно передбачати у відповідності з вимогами нормативних документів по штучному освітленню в транспортних тунелях; на залізничних переїздах; на транспортних розв'язках в різних рівнях і з'їздах з них; на перехрещеннях доріг І і II категорій між собою та в місцях з'їзду до об'єктів доро­жнього сервісу на протязі перехідно-швидкісних смуг; на мостах довжиною понад 100 м та підходах до них на ділянці 200 м.
 
1.35 Дорожні огородження і напрямні пристрої, що розміщуються для забезпе­чення безпеки руху на небезпечних ділянках доріг та штучних спорудах, а також їх влаштування повинні відповідати вимогам ДСТУ 2735 та ДСТУ 2734.
 
1.36 Дорожні знаки, опори для них, дорожня розмітка та облаштування ними доріг повинні відповідати вимогам ДСТУ 2586, ДСТУ 2587.
 
1.37 На ділянках підходів до тунелів проїзну частину слід виділяти розміткою у вигляді безперервної лінії на відстані не менш ніж 250 м від їх порталів, що наносить­ся на крайці проїзної частини.
 
1.38 Зчіпні якості поверхні дорожніх покриттів після нового будівництва та ре­конструкції повинні відповідати вимогам, наведеним в таблиці 1.4
 
1.39 Вимоги до зчеплення дорожніх покриттів можуть бути встановлені стосов­но інших показників та засобів їх вимірювання згідно з чинними нормативними доку­ментами.
 
   
 
ДБН В.2.3-4-2000 c.7
 
 
 
Таблиця 1.4 - Значення коефіцієнта зчеплення
 
 
 
 
Умови руху
 
 
 
 
 
Характеристика ділянки дороги
 
 
 
 
 
Коефіцієнт зчеплення
 
 
 
 
 
 
 
Легкі
 
 
 
 
 
Ділянка пряма або на кривій радіусом 1000м і більше; го­ризонтальна ділянка або ділянка з поздовжнім похилом не більше 30 %о; з елементами поперечного профілю, що від­повідають нормам табл. 2.1 з укріпленим узбіччям; без пе­рехрещень в одному рівні: при рівні завантаження не більше 0.3
 
 
 
 
 
 
 
 
 
0.45
 
 
 
 
 
 
 
Утруднені
 
 
 
 
 
Ділянка на кривій в плані радіусом від 250 до 1000м; на спуску і підйомі з похилом від 30 до 60 %о ; ділянка в зоні звуженої проїзної частини (при реконструкції); ділянка дороги, віднесена до легких умов руху, при рівні заванта­ження в межах 0,3-0,5
 
 
 
 
 
 
 
0.50
 
 
 
 
 
 
 
Небезпечні
 
 
 
 
 
Ділянка з видимістю менше розрахункової; підйом і спуск з похилом, що перевищують допустимі, зона перехрещен­ня або примикання в одному рівні з автомобільними доро­гами і залізницями (± 200 м); перехідно-швидкісна смуга та смуга основної проїзної частини в межах від початку та до кінця перехідно-швидкісних смуг: ділянка, віднесена до легких і утруднених умов. при рівні завантаження більше 0,5
 
 
 
 
 
 
 
 
 
0.55
 
 
 
 
 
 
 
Примітка. Коефіціент зчеплення вимірюється згідно з ДСТУ Б.В.2.3-2. Вимірювання коефіцієнта зчеплення може здійснюватися й іншими приладами, що мають свідоцтво про метрологічну атестацію згідно з ДСТУ 3215 або ГОСТ 24555.
 
 
 
 
 
 
2 ТЕХНІЧНІ НОРМИ НА ПРОЕКТУВАННЯ ОСНОВНИХ ЕЛЕМЕНТІВ АВТОМОБІЛЬНИХ ДОРІГ
 
Поперечний профіль
 
2.1 Основні параметри автомобільної дорогії залежно від її категорії та розра­хункової швидкості слід призначати за таблицями 2.1 і 2.2.
 
2.2 На ділянках автомобільних доріг І та II категорій, де інтенсивність руху в перші 5 років експлуатації доріг досягне 50 % і більше розрахункової інтенсивності, в місцях, визначених проектною документацією, а також в місцях перехресть і з'їздів з доріг І та II категорій (на яких не передбачено влаштування перехідно-швидкісних смуг) на узбіччі влаштовують зупинкові смуги завширшки 2,5 м і завдовжки не менше 100м.
 
На автомобільних дорогах 1-І II категорій на укріплених смугах узбіч і розпилювальних смуг покрипя, при мож-півості. повинно відрізнятись від покриття проїзної частини кольором. Укріплені смуги виділяються від проїзної частини суціль­ною лінією розмітки. Покриття на укріплених смугах за міцністю повинно допускати виїзд та стоянку транспортних засобів.
 
   
 
ДБН В.2.3-4-2000 c.8
 
 
 
Таблиця 2.1 Параметри поперечного профілю автомобільних доріг
 
У метрах
 
 
 
 
Показник
 
 
 
 
 
Категорія дороги
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Іа
 
 
 
 
 
Іб
 
 
 
 
 
ІІ
 
 
 
 
 
III
 
 
 
 
 
IV
 
 
 
 
 
V
 
 
 
 
 
 
 
Кількість смуг руху, шт
 
 
 
 
 
4; 6; 8
 
 
 
 
 
4; 6
 
 
 
 
 
2
 
 
 
 
 
2
 
 
 
 
 
2
 
 
 
 
 
1
 
 
 
 
 
 
 
Ширина смуги руху
 
 
 
 
 
3,75
 
 
 
 
 
3,75
 
 
 
 
 
3,75
 
 
 
 
 
3,5
 
 
 
 
 
3,0
 
 
 
 
 
4,5
 
 
 
 
 
 
 
Ширина проїзної частини
 
 
 
 
 
2х7,5; 2х11,252х15,0
 
 
 
 
 
2х7,5; 2х11,25
 
 
 
 
 
7,5;
 
 
 
 
 
7,0
 
 
 
 
 
6,0
 
 
 
 
 
4,5
 
 
 
 
 
 
 
Ширина узбіччя, 
 
В тому числі:
 
 
 
 
 
3,75
 
 
 
 
 
3,75
 
 
 
 
 
3,5
 
 
 
 
 
2,5
 
 
 
 
 
2,0
 
 
 
 
 
1,75
 
 
 
 
 
 
 
- ширина зупинкової смуги
 
 
 
 
 
2,5
 
 
 
 
 
2,5
 
 
 
 
 
2,0
 
 
 
 
 
2,0
 
 
 
 
 
-
 
 
 
 
 
-
 
 
 
 
 
 
 
- ширина укріпленої смуги узбіччя
 
 
 
 
 
0,75
 
 
 
 
 
0,75
 
 
 
 
 
0,75
 
 
 
 
 
0,5
 
 
 
 
 
0,5
 
 
 
 
 
-
 
 
 
 
 
 
 
Найменша ширина розділювальної смуги
 
 
 
 
 
6,0
 
 
 
 
 
5,0
 
 
 
 
 
-
 
 
 
 
 
-
 
 
 
 
 
-
 
 
 
 
 
-
 
 
 
 
 
 
 
Ширина укріпленої смуги на розділювальній смузі
 
 
 
 
 
1,0
 
 
 
 
 
1,0
 
 
 
 
 
-
 
 
 
 
 
-
 
 
 
 
 
-
 
 
 
 
 
-
 
 
 
 
 
 
 
Найменша ширина земляного полотна
 
 
 
 
 
28,5; 36,0;
 
43,5
 
 
 
 
 
27,5 35,0
 
 
 
 
 
14,5
 
 
 
 
 
12,0
 
 
 
 
 
10,0
 
 
 
 
 
8,0
 
 
 
 
 
 
 
Примітка 1. В разі необхідності при відповідному техніко-економічному обгрунтуванні 
 
параметри автомобільних доріг дозволяється збільшувати.
 
Примітка 2. На дорозі V категорії з автобусним рухом ширина проїзної частини призначається 6 м без влаштування укріплених смуг узбіччя.
 
 
 
 
 
 
Таблиця 2.2 - Параметри автомобільних доріг, що залежать від розрахункової швидкості
 
У метрах
 
 
 
 
Показник
 
 
 
 
 
Розрахункова швидкість, км/год.
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
150
 
 
 
 
 
140
 
 
 
 
 
120
 
 
 
 
 
110
 
 
 
 
 
100
 
 
 
 
 
80
 
 
 
 
 
60
 
 
 
 
 
50
 
 
 
 
 
30
 
 
 
 
 
 
 
Найбільший поз­довжній похил, %о 
 
 
 
 
 
 
 
30
 
 
 
 
 
35
 
 
 
 
 
40
 
 
 
 
 
45
 
 
 
 
 
50
 
 
 
 
 
60
 
 
 
 
 
70
 
 
 
 
 
80
 
 
 
 
 
100
 
 
 
 
 
Найменша відстань видимості:
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
- для зупинки автомо­біля
 
 
 
 
 
 
 
300
 
 
 
 
 
300
 
 
 
 
 
250
 
 
 
 
 
250
 
 
 
 
 
200
 
 
 
 
 
150
 
 
 
 
 
85
 
 
 
 
 
75
 
 
 
 
 
45
 
 
 
 
 
- зустрічного автомо­біля
 
 
 
 
 
 
 
-
 
 
 
 
 
 
 
500
 
 
 
 
 
450
 
 
 
 
 
450
 
 
 
 
 
350
 
 
 
 
 
250
 
 
 
 
 
170
 
 
 
 
 
130
 
 
 
 
 
90
 
 
 
 
 
 
 
  
 
ДБН В.2.3-4-2000 c.9
 
 
 
Закінчення таблиці 2.2
 
 
  
 
У метрах
 
 
 
 
Показник
 
 
 
 
 
Розрахункова швидкість, км/год
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
150
 
 
 
 
 
140
 
 
 
 
 
120
 
 
 
 
 
110
 
 
 
 
 
100
 
 
 
 
 
80
 
 
 
 
 
60
 
 
 
 
 
50
 
 
 
 
 
30
 
 
 
 
 
 
 
Найменші радіуси кривих:
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
- у плані
 
 
 
1200
 
 
 
 
 
1100
 
 
 
 
 
800
 
 
 
 
 
700
 
 
 
 
 
600
 
 
 
 
 
300
 
 
 
 
 
150
 
 
 
 
 
100
 
 
 
 
 
30
 
 
 
 
 
 
 
- у поздовжньому про­філі:
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
опуклих
 
 
 
 
 
30000
 
 
 
 
 
25000
 
 
 
 
 
15000
 
 
 
 
 
13000
 
 
 
 
 
10000
 
 
 
 
 
5000
 
 
 
 
 
2500
 
 
 
 
 
1500
 
 
 
 
 
600
 
 
 
 
 
 
 
угнутих
 
 
 
8000
 
 
 
 
 
7000
 
 
 
 
 
5000
 
 
 
 
 
4000
 
 
 
 
 
3000
 
 
 
 
 
2000
 
 
 
 
 
1500
 
 
 
 
 
1200
 
 
 
 
 
600
 
 
 
 
 
 
 
Рекомендована довжи­на прямої у плані
 
 
 
3500-5000
 
 
 
 
 
3000-4500
 
 
 
 
 
2000-3500
 
 
 
 
 
2000-3500
 
 
 
 
 
2000-3500
 
 
 
 
 
1500-2000
 
 
 
 
 
1500-2000
 
 
 
 
 
1000-1500
 
 
 
 
 
-
 
 
 
 
 
 
 
Примітка 1. Найменша відстань видимості для зупинки автомобіля - відстань, що забезпечує видимість будь-якого предмету заввишки 0,2 м і більше з місця водія (1,2 м), який знаходиться у середині смуги руху.
 
Примітка 2. Найменша відстань видимості зустрічного автомобіля - відстань, на якій водій автомобіля, кут зору якого знаходиться у середині смуги руху на висоті 1,2 м над поверхнею проїзної частини, може, побачивши транспортний засіб заввишки не менше 1,2 м, що рухається назустріч, своєчасно зупинити свій автомобіль. Довжина найменшої відстані видимості зустрічного автомобіля складається з суми гальмівних шляхів автомобілів і зазору безпеки між ними.
 
Примітка 3. При проектуванні в гірській і пересіченій місцевості дороги І катего­рії з роздільними проїздами поздовжні похили для спуску дозволяється збільшувати в порівнянні з похилами на підйомі, але не більше, ніж на 20 %о .
 
 
 
 
 
 
2.3 Кількість смуг руху на дорогах І категорії залежно від інтенсивності руху та рельєфу місцевості слід призначати за таблицею 2.3. 
 
Таблиця 2.3
 
 
 
 
Рельєф місцевості
 
 
 
 
 
Інтенсивність руху, привед. од/добу
 
 
 
 
 
Кількість смуг руху
 
 
 
 
 
 
 
Рівнинний та пере­січений
 
 
 
 
 
понад 14000 до 40000 
 
понад 40000 до 80000 
 
понад 80000
 
 
 
 
 
4
 
6
 
8
 
 
 
 
 
Гірський
 
 
 
 
 
понад 14000 до 34000 
 
понад 34000 до 70000 
 
понад 70000
 
 
 
 
 
4
 
6
 
8
 
 
 
 
 
 
 
 
2.4 Перехід від польового поперечного профілю дороги до профілю, прийнятого в населеному пункті, потрібно здійснювати поступово на ділянці підходу до населено­го пункту на протязі 100 м.
 
2.5 Додаткові смуги проїзної частини для руху вантажних автомобілів на підйом при змішаному складі транспортного потоку слід передбачати на ділянках доріг ІІ-ІІІ категорії при середньому поздовжньому похилі від 30 %о  до 40 %о  і довжині ділянки понад 1 км, та при середніх похилах понад 40 %о - при довжині ділянки понад 0,5 км.
 
 
 
  
 
ДБН В.2.3-4-2000 c.10 
 
 
 
Величину середнього поздовжнього похилу визначають за формулою 2.1:
 
                                                                                                          (2.1)
 
 де і1,  і2,  іn - поздовжні похили понад 30%о  на відстані L1 ,L2, Ln .
 
Ширину додаткової смуги слід призначати рівною 3,5 м на всій довжині підйому. Довжину додаткової смуги за підйомом слід призначати за таблицею 2.4. Перехід до поширеної проїзної частини слід здійснювати на ділянці завдовжки 60 м. 
 
Таблиця 2.4 - Довжина додаткової смуги руху за підйомом
 
 
 
 
Інтенсивність руху в бік 
 
підйому, привед. од/добу
 
 
 
 
 
 
 
4000-5000
 
 
 
 
 
 
 
5000-6500
 
 
 
 
 
 
 
6500-8000
 
 
 
 
 
понад
 
8000
 
 
 
 
 
 
 
Загальна довжина смуги за межами підйому, м
 
 
 
 
 
 
 
50
 
 
 
 
 
 
 
100
 
 
 
 
 
 
 
150
 
 
 
 
 
 
 
200
 
 
 
 
 
 
2.6 Ширину проїзної частини доріг в межах середньої частини угнутих кривих у поздовжньому профілі, які сполучають ділянки доріг з алгебраїчною різницею по­хилів 60 %о  і більше, слід збільшувати з кожного боку на дорогах II та III категорій на 0,5 м, а для доріг IV-V категорій - на 0,25 м в порівнянні з нормами, наведеними в таблиці 2.1.
 
Поширену проїзну частину на вертикальних угнутих кривих доріг II та III кате­горій слід влаштовувати завдовжки не менше 100 м, а на дорогах IV-V категорій - не менше 50 м.
 
Перехід до поширеної проїзної частини слід здійснювати на ділянці завдовжки 25 м на дорогах II та III категорій і 15 м - на дорогах IV та V категорій.
 
2.7 Ширину узбіччя доріг на особливо складних ділянках гірської місцевості або на цінних продуктивних землях та на ділянках з перехідно-швидкісними смугами або з додатковими смугами на підйом допускається зменшувати до 1,5 м для доріг І та II категорій і до 1 м для доріг інших категорій.
 
2.8 На ділянках доріг І категорії, де в перспективі можливе збільшення кількості смуг руху, ширину розділювальних смуг, при відповідному обгрунтуванні, доцільно збільшувати на 7,5 м проти норм, наведених в таблиці 2.1, і призначати: для доріг Іа категорії - не менше 13,5 м, для доріг Іб категорій - не менше 12,5 м.
 
Підвищення ґрунтової частини розділювальної смуги над проїзною частиною не дозволяється.
 
Поверхні угнутих розділювальних смуг шириною від 6 м надається похил 1:10 до середини цієї смуги. При угнутій поверхні розділювальної смуги для відведення води слід будувати спеціальні колектори. При ширині розділювальних смуг 5-6 м грунтова частина смуги в поперечному профілі влаштовується горизонтальною та на 4 см нижче від крайки укріплювальної смуги.
 
Для осушення смуги передбачають дренуючі прошарки або перфоровані труби, сполучені з дренажним шаром дорожнього одягу.
 
2.9 Розділювальні смуги на ділянках доріг, що проходять по цінних згідно з ка­дастром землях або на складних ділянках в гірській місцевості, на великих мостах та при прокладанні доріг на забудованих територіях при відповідному техніко-економічному обгрунтуванні допускається зменшувати до ширини, що дорівнює ши­рині смуги для розміщення огородження плюс 1 м з кожної сторони і влаштовуються двосхилим опуклим поперечним профілем з похилами 20 %о  у бік проїздів.
 
Перехід до зменшеної ширини розділювальної смуги слід здійснювати з обох
 
 
  
 
ДБН В.2.3-4-2000 c.11 
 
боків з відгоном 100:1.
 
В розділювальних смугах слід передбачати розриви завдовжки 30 м через кожні 2-5 км для проїзду спеціальних машин під час експлуатації доріг.
 
2.10 Ширина земляного полотна автомобільної дороги на довжині не менше 10м від початку і кінця мостової споруди повинна перевищувати відстань між пери­лами цієї споруди на 0,5 м у кожний бік. При необхідності слід передбачати відповідне розширених земляного полотна, перехід від розширеного земляного поло­тна до нормативного слід призначати для доріг І-ІІІ категорії - 50 м, для інших - 25 м.
 
2.11 Пропну частину слід проектувати з двосхилим поперечним профілем на прямих ділянках доріг усіх категорій і на кривих у плані радіусом 3000 м та більше для доріг І категорії і радіусом 2000 м та більше - для доріг інших категорій.
 
На кривих у плані менших радіусів слід передбачати влаштування проїзної час­тини з односхилим поперечним профілем (віраж) для забезпечення безпечного руху автомобілів з розрахунковою швидкістю відповідно до даних радіусів кривих.
 
2.12 Поперечні похили проїзної частини (крім ділянок на кривих в планів на яких передбачено влаштування віражів) потрібно призначати в залежності від кількості смуг руху і кліматичних умов за таблицею 2.5.
 
На гравійних та щебеневих покриттях поперечний похил призначають від 25 до 30 %о  , а на покриттях з грунтів, укріплених місцевими матеріалами, а також на бру­ківках з колотого та брукованого каменю - від 30 до 40 %о . 
 
Таблиця 2.5 - Поперечні похили проїзної частини доріг
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Поперечний похил проїзної частини
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Категорія
 
 
 
 
 
Тип поперечного профілю
 
 
 
 
 
залежно від кліматичної зони, %о 
 
 
 
 
 
дороги
 
 
 
 
 
проїзної частини
 
 
 
 
 
північна,
 
 
 
 
 
центральна та
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
південна
 
 
 
 
 
гірська
 
 
 
 
 
 
 
І
 
 
 
 
 
Двосхилий поперечний профіль
 
 
 
 
 
20
 
 
 
 
 
25
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Односхилий поперечний профіль:
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
- перша та друга смуги від розді-
 
 
 
 
 
20
 
 
 
 
 
20
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
лювальної смуги;
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
- третя та наступні смуги
 
 
 
 
 
25
 
 
 
 
 
25
 
 
 
 
 
 
 
II-V
 
 
 
 
 
Двосхилий поперечний профіль
 
 
 
 
 
20
 
 
 
 
 
20
 
 
 
 
 
 
 
 
2.13 Поперечний похил узбіччя при двосхилому поперечному профілі слід при­значати на 10-30 %о  більшим поперечного похилу проїзної частини. Залежно від кліматичних умов і типу укріплення узбіччя призначаються такі величини поперечних похилів, %о  :
 
30-40 - при укріпленні з застосуванням в'яжучих;
 
40-60 - при укріпленні гравієм, щебенем або замощенні бруківкою, бетонними плитами;
 
50-60 - при укріпленні засівом трав або одернуванням.
 
Якщо земляне полотно споруджується з крупно- і середньозернистого піску або з важкого суглинку, глини, поперечний похил одернованого узбіччя дозволяється при­значати рівним 40 %о .
 
2.14 Поперечний похил проїзної частини на віражі слід призначати залежно від радіусу кривої у плані за таблицею 2.6.
 
Якщо дві сусідні криві в плані, повернуті в один бік і прямої вставки між ними немає або її довжина не більше двох довжин перехідних кривих, поперечний профіль
 
 
  
 
ДБН В.2.3-4-2000 c.12 
 
на протязі усієї ділянки слід призначати односхилим. 
 
Таблиця 2.6 - Поперечний похил проїзної частини на віражі
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Поперечний похил проїзної частини на віражі, %о 
 
 
 
 
 
 
 
Радіус кривої у
 
плані, м
 
 
 
 
 
основний, найбільш
 
по­ширений на дорогах
 
I-V категорій
 
 
 
на ділянці дороги, де за місцевими кліматичними умовами часто спо­стерігається ожеледь
 
 
 
 
 
Від 3000 до 1000 для доріг 1 категорії
 
 
 
 
 
20-30
 
 
 
 
 
20-30
 
 
 
 
 
 
 
Від 2000 до 1000 для доріг II-V категорії
 
 
 
 
 
20-30
 
 
 
 
 
20-30
 
 
 
 
 
Від 1000 до 800
 
 
 
 
 
30-40
 
 
 
 
 
30-40
 
 
 
 
 
Від 800 до 700
 
 
 
 
 
30-40
 
 
 
 
 
30-40
 
 
 
 
 
Від 700 до 650
 
 
 
 
 
40-50
 
 
 
 
 
40
 
 
 
 
 
Від 650 до 600
 
 
 
 
 
50-60
 
 
 
 
 
40
 
 
 
 
 
Від 600 до 500
 
 
 
 
 
60
 
 
 
 
 
40
 
 
 
 
 
Від 500 до 450
 
 
 
 
 
60
 
 
 
 
 
40
 
 
 
 
 
Від 450 до 400
 
 
 
 
 
60
 
 
 
 
 
40
 
 
 
 
 
Від 400 і менше
 
 
 
 
 
60
 
 
 
 
 
40
 
 
 
 
 
Примітка. Меньше значення поперечного похилу відповідає більшому радіусу кривої, а більше - меньшому 
 
 
 
 
 
 
2.15 Перехід від двосхилого профілю дороги до односхилого слід здійснювати в межах перехідної кривої, а при її відсутності (при реконструкції дороги) - на ділянці прямої, що прилягає до кривої, яка дорівнює довжині перехідної кривої.
 
Віражі на багатосмугових дорогах І категорії, як правило, проектують з роздільними поперечними похилами для проїзних частин різних напрямків.
 
На ділянках віражів доріг І категорії необхідно влаштовувати зливоприймальні колодязі на розділювальній смузі та забезпечувати підземний (закритий) водовідвід.
 
Поперечний похил зовнішнього узбіччя на віражі слід призначати таким же, як і проїзної частини дороги. Похил внутрішнього узбіччя залишається як і на прямій ді­лянці, якщо він не менший, ніж похил віражу, або збільшується до похилу віражу.
 
Перехід від нормального поперечного похилу узбіччя при двосхилому профілі до похилу проїзної частини слід виконувати на ділянках завдовжки 10 м до початку відгону віражу.
 
Додатковий поздовжній похил зовнішньої крайки проїзної частини по відношенню до проектного поздовжнього похилу на ділянці відгону віражу не пови­нен перевищувати для доріг:
 
І та II категорій - 5 %о ;
 
III-V категорій в рівнинній місцевості - 10 %о ;
 
III-V категорій в гірській та пересіченій місцевості - 20 %о .
 
2.16 При радіусах кривих в плані 1000 м і менше необхідно передбачати розши­рення проїзної частини з внутрішнього боку кривої за рахунок узбіччя, при цьому ши­рина узбіччя повинна бути не менше 1,5 м для доріг І, II категорій і не менше 1 м для доріг інших категорій.
 
   
 
ДБН В.2.3-4-2000 c.13 
 
Величина повного розширення двосмугової проїзної частини доріг на горизон­тальних кривих наведена в таблиці 2.7.
 
Таблиця 2.7 - Розширення двосмугової проїзної частини доріг на горизонтальних кривих
 
У метрах
 
 
 
 
Радіус кривої у плані
 
 
 
 
 
1000
 
 
 
 
 
850
 
 
 
 
 
650
 
 
 
 
 
575
 
 
 
 
 
425
 
 
 
 
 
325
 
 
 
 
 
225
 
 
 
 
 
140
 
 
 
 
 
95
 
 
 
 
 
 
 
Величина розширення
 
 
 
 
 
0.6
 
 
 
 
 
0.7
 
 
 
 
 
0.8
 
 
 
 
 
1.0
 
 
 
 
 
1.3
 
 
 
 
 
1.6
 
 
 
 
 
2.2
 
 
 
 
 
3.0
 
 
 
 
 
3.5
 
 
 
 
 
 
 
Примітка. У випадку, коли радіус кривої у плані не співпадає з величинами, наведеними у таблиці, величину розширення двосмугової проїзної частини визначають інтерполяцією.
 
 
 
 
 
 
Разом з тим, величину повного розширення для доріг з односмуговою проїзною частиною слід зменшувати у 2 рази а для трисмугової та більше - збільшувати відпо­відно кількості смуг в порівнянні з даними таблиці 2.7.
 
При недостатній ширині узбіччя для розміщення розширеної проїзної частини слід передбачати відповідне розширення земляного полотна. Розширення проїзної ча­стини належить виконувати пропорційно відстані від початку перехідної кривої так, щоб повне розширення було досягнуто до початку колової кривої.
 
В гірській місцевості, як виняток, дозволяється розширювати проїзну частину з зовнішнього боку кривої.
 
Доцільність використання кривих при розширенні проїзної частини понад 2 м слід обгрунтовувати, зіставляючи з варіантами зі збільшеними радіусами кривих у плані, при яких такі поширення не потрібні.
 
План і поздовжній профіль
 
2.17 Трасу дороги слід проектувати як плавну лінію у просторі із спільною ув'язкою елементів плану, поздовжнього та поперечного профілів між собою та з нав­колишнім ландшафтом і з оцінкою їх впливу на умови руху та зорове сприйняття до­роги.
 
2.18 Проектування плану і поздовжнього профілю автомобільної дороги слід ви­конувати, виходячи з умови забезпечення безпеки та зручності руху автотранспортно­го засобу та враховуючи можливість реконструкції дороги за межею розрахункового періоду.
 
При призначенні елементів плану та поздовжнього профілю основні параметри слід призначати такими:
 
- поздовжній похил - не більше 30 %о ;
 
- відстань видимості за умови зупинки автомобіля перед перешкодою - не менше 450 м;
 
- радіус кривої у плані - не менше 3000 м;
 
- радіус кривої у поздовжньому профілі:
 
опуклої - не менше 70000 м;
 
угнутої - не менше 8000 м;
 
- довжину кривої у поздовжньому профілі:
 
опуклої - не менше 300 м;
 
угнутої - не менше 100 м.
 
У місцях зламу проектної лінії в поздовжньому профілі при алгебраїчній різниці похилів 5 %о і більше на дорогах І і II категорії, 10 %о  і більше на дорогах III категорії і 20 %о і більше на дорогах IV і V категорій слід вписувати вертикальні криві.
 
В усіх випадках, коли за місцевими умовами можлива поява на дорозі людей або
 
 
  
 
ДБН В.2.3-4-2000 c.14 
 
тварин, слід забезпечувати бокову видимість придорожньої смуги на відстані 25 м від крайки проїзної частини для доріг І-ІІІ категорій та 15 м для доріг IV і V категорій.
 
2.19 Якщо за умовами рельєфу та іншими місцевими умовами неможливо вико­нати вимоги 2.18 або виконання їх пов'язане зі значними обсягами робіт і вартістю будівництва, при проектуванні доріг допускається знижувати нормативні параметри до гранично допустимих, визначених відповідно до розрахункових швидкостей за таблицею 2.2 та таблицею 1.3.
 
При проектуванні ділянок доріг в гірській місцевості Карпат та Криму на підхо­дах до тунелів найбільший поздовжній похил проїзної частини не повинен перевищу­вати 45 %о  на ділянці 250м від порталу тунелю.
 
2.20 Перехідні криві слід передбачати при радіусі кривої в плані 2000 м і менше. Найменшу довжину перехідної кривої слід приймати за таблицею 2.8. 
 
Таблиця 2.8 - Мінімальні довжини перехідних кривих                                        У метрах
 
 
 
 
Радіус колової
 
 
 
 
 
30
 
 
 
 
 
50
 
 
 
 
 
60
 
 
 
 
 
80
 
 
 
 
 
100
 
 
 
 
 
150
 
 
 
 
 
200
 
 
 
 
 
250
 
 
 
 
 
300
 
 
 
 
 
400
 
 
 
 
 
500
 
 
 
 
 
600-
 
 
 
 
 
1000-
 
 
 
 
 
 
 
кривої
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
1000
 
 
 
 
 
2000
 
 
 
 
 
 
 
Довжина перехі­-
 
 
 
 
 
30
 
 
 
 
 
35
 
 
 
 
 
40
 
 
 
 
 
45
 
 
 
 
 
50
 
 
 
 
 
60
 
 
 
 
 
70
 
 
 
 
 
80
 
 
 
 
 
90
 
 
 
 
 
100
 
 
 
 
 
110
 
 
 
 
 
120
 
 
 
 
 
100
 
 
 
 
 
 
 
дної кривої
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
2.21 Найбільший поздовжній похил на кривій у плані з радіусом £50 м слід зме­ншувати до значень, наведених в таблиці 2.9.
 
Таблиця 2.9 - Зменшення поздовжніх похилів автомобільних доріг на горизонтальних кри­вих
 
 
 
 
Радіус кривої в плані, м
 
 
 
 
 
50
 
 
 
 
 
45
 
 
 
 
 
40
 
 
 
 
 
35
 
 
 
 
 
30
 
 
 
 
 
 
 
Зменшення найбільшого поздовжнього похилу
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
проти наведеного в таблиці 2.2, не менше, %
 
 
 
 
 
10
 
 
 
 
 
15
 
 
 
 
 
20
 
 
 
 
 
25
 
 
 
 
 
30
 
 
 
 
 
 
 
 
2.22 Ширину смуг розчистки лісу та кущів, величину зрізування укосів виїмок та відстань перенесення будівель на ділянках кривих в плані з внутрішнього боку для за­безпечення розрахункової видимості слід визначати розрахунком. Зрізування укосів виїмок слід виконувати на рівні бровки земляного полотна - згідно з ДСТУ 3587.
 
2.23 На складних ділянках доріг в гірській місцевості допускаються затяжні по­хили (понад 60 %о  ) з обов'язковим влаштуванням ділянок зі зменшеним поздовжнім похилом (до 30 %о ) або влаштуванням майданчиків для зупинки автомобілів чи додат­кових смуг для зупинки автомобілів на відстані не більше довжини ділянок, наведе­них в таблиці 2.10. 
 
Таблиця 2.10 - Довжина ділянок з затяжним похилом в гірських умовах
 
 
 
 
Поздовжній похил,
 
 
 
 
 
Довжина ділянки, при висоті над рівнем моря (не більше), м
 
 
 
 
 
 
 
%о
 
 
 
 
 
до 1000
 
 
 
 
 
до 2000
 
 
 
 
 
 
 
60
 
 
 
2500
 
 
 
 
 
2200
 
 
 
 
 
 
 
70
 
 
 
2200
 
 
 
 
 
1900
 
 
 
 
 
 
 
80
 
 
 
2000
 
 
 
 
 
1600
 
 
 
 
 
 
 
90
 
 
 
1500
 
 
 
 
 
1200
 
 
 
 
 
 
 
 
Розміри майданчиків для зупинки автомобілів визначаються розрахунком, але вони повинні вміщувати не менше трьох автопоїздів завдовжки 22 м кожний. Вибір місця їх розташування визначається з умов безпеки зупинки, бажано в місцях за ме-
 
   
 
ДБН В.2.3-4-2000 c.15
 
жами появи осипів, каменепадів тощо.
 
Незалежно від наявності майданчиків для зупинки автомобілів на затяжних спусках з похилами понад 50 %о слід проектувати протиаварійні з'їзди в зоні кривих з радіусами <100 м (крім серпантин), в кінці спуску, а також на прямих ділянках спуску через кожні 0,8-1,0 км. Елементи протиаварійних з'їздів визначають розрахунком для безпечної зупинки автопоїзда.
 
2.24 На крутих гірських схилах доцільно прокладати дорогу серпантинами Норми проектування серпантин слід приймати за таблицею 2.11. 
 
Таблиця 2.11- Норми проектування серпантин
 
 
 
 
 
 
Параметр елементу серпантини
 
 
 
 
 
Норма проектування серпантини при
 
розрахунковій швидкості руху, км/год
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
30
 
 
 
20
 
 
 
15
 
 
 
 
 
Найменший радіус кривої в плані, м
 
 
 
 
 
30
 
 
 
20
 
 
 
15
 
 
 
 
 
Поперечний похил проїзної частини на віражі, %о
 
 
 
 
 
60
 
 
 
40
 
 
 
30
 
 
 
 
 
Довжина перехідної кривої, м
 
 
 
 
 
30
 
 
 
25
 
 
 
20
 
 
 
 
 
Розширення проїзної частини, м
 
 
 
 
 
2,2
 
 
 
3,0
 
 
 
3,5
 
 
 
 
 
Найбільший поздовжній похил на ділян­ках серпантин, %о
 
 
 
 
 
 
 
30
 
 
 
 
 
35
 
 
 
 
 
40
 
 
 
 
 
 
Серпантина радіусом менше 30 м дозволяється тільки на дорогах IV і V катего­рій при забороні руху транспортних засобів з габаритами по довжині більше 11 м.
 
2.25 Відстань між кінцями кривих двох сусідніх серпантин слід призначати не менше 400 м для доріг II та III категорії, 300 м - для доріг IV категорії і 200 м - дій доріг V категорії.
 
2.26 Проїзну частину на серпантинах допускається розширювати на 0,5 м за ра­хунок зовнішнього узбіччя, а решту розширення - за рахунок внутрішнього узбіччя та додаткового розширення земляного полотна.
 
2.27 Криві в плані і поздовжньому профілі доцільно суміщати. При цьому крив в плані повинні бути на 100-150 м довші за криві в поздовжньому профілі.
 
Слід уникати сполучення кінців кривих у плані з початком кривих в поз­довжньому профілі. Відстань між ними рекомендується призначати не менше 150 м.
 
2.28 При малих кутах повороту дороги в плані радіуси колових кривих рекомен­дується приймати за таблицею 2.12. 
 
Таблиця 2.12 - Радіуси горизонтальних кривих при малих кутах повороту
 
 
 
 
Кут повороту, град
 
 
 
 
 
1
 
 
 
 
 
2
 
 
 
 
 
3
 
 
 
 
 
4
 
 
 
 
 
5
 
 
 
 
 
6
 
 
 
 
 
7-8
 
 
 
 
 
 
 
Найменший радіус колової
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
кривої, м
 
 
 
 
 
30000
 
 
 
 
 
20000
 
 
 
 
 
10000
 
 
 
 
 
6000
 
 
 
 
 
5000
 
 
 
 
 
3000
 
 
 
 
 
2500
 
 
 
 
 
 
2.29 Якщо крива у плані розташована в кінці спуску завдовжки понад 500 м і з похилом понад 30 %о, радіус її повинен бути збільшений не менш ніж в 1,5 рази і порівнянні з величинами, наведеними в таблиці 2.12, з суміщенням кривої в плані угнутої кривої в поздовжньому профілі в кінці спуску.
 
2.30 Не рекомендується коротка пряма вставка між двома кривими в плані, як направлені в один бік. При довжині її менше 100 м рекомендується замінювати обидві
 
 
  
 
ДБН В.2.3-4-2000 c.16 
 
криві однією кривою більшого радіуса. При довжині 100-300 м пряму вставку доцільно замінювати перехідною кривою більшого радіуса. Пряма вставка як самостійний елемент траси допускається для доріг І та ІІ категорій при довжині понад 700 м, для доріг ІІІ та IV категорій – понад 300 м.
 
2.31 Не бажано допускати довгих прямих вставок у поздовжньому профілі, максимальні граничні їх довжини наведено в таблиці 2.13.
 
Таблиця 2.13 – Граничні довжини прямих вставок у поздовжньому профілі  
 
 
 
 
Радіус угнутої кривої в поздовжньому
 
 
 
Найбільша довжина прямої вставки в поздовжньому профілі при алгебраїчній різниці поздовжніх похилів, %о
 
 
 
 
 
профілі, м
 
 
 
 
 
20
 
 
 
 
 
30
 
 
 
 
 
40
 
 
 
 
 
50
 
 
 
 
 
60
 
 
 
 
 
80
 
 
 
 
 
100
 
 
 
 
 
 
 
Для доріг І та ІІ категорій
 
 
 
 
 
4000
 
 
 
 
 
150
 
 
 
 
 
100
 
 
 
 
 
50
 
 
 
 
 
-
 
 
 
 
 
-
 
 
 
 
 
-
 
 
 
 
 
-
 
 
 
 
 
 
 
8000
 
 
 
 
 
360
 
 
 
 
 
250
 
 
 
 
 
200
 
 
 
 
 
170
 
 
 
 
 
140
 
 
 
 
 
110
 
 
 
 
 
-
 
 
 
 
 
 
 
12000
 
 
 
 
 
680
 
 
 
 
 
500
 
 
 
 
 
400
 
 
 
 
 
350
 
 
 
 
 
250
 
 
 
 
 
200
 
 
 
 
 
-
 
 
 
 
 
 
 
20000
 
 
 
 
 
-
 
 
 
 
 
-
 
 
 
 
 
850
 
 
 
 
 
700
 
 
 
 
 
600
 
 
 
 
 
550
 
 
 
 
 
-
 
 
 
 
 
 
 
25000
 
 
 
 
 
-
 
 
 
 
 
-
 
 
 
 
 
-
 
 
 
 
 
-
 
 
 
 
 
900
 
 
 
 
 
800
 
 
 
 
 
-
 
 
 
 
 
 
 
Для доріг ІІІ та ІV категорій
 
 
 
 
 
2000
 
 
 
120
 
 
 
100
 
 
 
50
 
 
 
-
 
 
 
-
 
 
 
-
 
 
 
-
 
 
 
 
 
6000
 
 
 
550
 
 
 
440
 
 
 
320
 
 
 
220
 
 
 
140
 
 
 
60
 
 
 
-
 
 
 
 
 
10000
 
 
 
-
 
 
 
-
 
 
 
680
 
 
 
600
 
 
 
420
 
 
 
300
 
 
 
200
 
 
 
 
 
15000
 
 
 
-
 
 
 
-
 
 
 
 
 
-
 
 
 
-
 
 
 
-
 
 
 
800
 
 
 
600
 
 
 
 
 
 
Велосипедні доріжки і тротуари
 
2.32 Велосипедні доріжки слід проектувати вздовж автомобільних доріг на ділянках, де інтенсивність руху велосипедів і мопедів за перші п'ять років експлуа­тації дороги досягне в одному напрямку 60 і більше велосипедів (мопедів) за годину При максимальній інтенсивності руху, або 400 одиниць за добу. Велосипедні доріжки, як правило, проектують для однобічного руху завширшки не менше 1,5 м, а для двобі­чного - не менше 2,2 м на відокремленому земляному полотні, біля підошви насипу або за межами укосів виїмок, а також на спеціально збудованих бермах або полках.
 
Велосипедні доріжки що складаються з однієї смуги, для руху в обох напрямках, слід розміщувати з підвітряного боку дороги (в розрахунку на пануючі влітку вітри), а велосипедні доріжки, що складаються з двох смуг, для руху у протилежних напрям­ках, слід розміщувати окремо з обох боків дороги. В ускладнених умовах та на підходах до штучних споруд дозволяється будівництво велосипедних доріжок на узбіччі. В таких випадках узбіччя слід відокремлювати від проїзної частини бордюром заввишки 0,20 м, а відстань між ближніми крайками велосипедної доріжки і проїзної частини дороги (вертикальною гранню бордюру) повинна бути не менше 1,5 м.
 
2.33 Велосипедна доріжка, якщо вона є самостійним об'єктом, проектується в індивідуальному порядку.
 
2.34 Велосипедні доріжки в зоні розв'язок слід прокладати за межами земляного полотна доріг. Проїзну частину автомобільних доріг велосипедні доріжки повинні пе­ретинати під прямим (±10°) кутом.
 
При перехрещенні автомобільної дороги велосипедна доріжка на відстані по 3 м з кожного боку від крайки проїзної частини повинна бути прямою у плані.
 
   
 
ДБН В.2.3-4-2000 c.17
 
2.35 Пішохідні переходи в різних рівнях слід проектувати через дороги Іа кате­горії, а – Iб-II категорій при інтенсивності пішохідного руху понад 200 люд/год.
 
2.36 При проектуванні пішохідних доріжок в зоні розв'язок керуються тими ж правилами, що і при проектуванні велосипедних доріжок.
 
2.37 На підходах до шляхопроводу через залізничні колії з обох боків проїзної частини проектують пішохідні доріжки з врахуванням, при обгрунтуванні, можливості руху по них велосипедів та інвалідних колясок. Довжину доріжок призначають рівною відстані від початку підйому на шляхопровід до початку шляхопроводу.
 
З ДОРОЖНІ РОЗВ'ЯЗКИ, ПЕРЕХРЕЩЕННЯ АВТОМОБІЛЬНИХ ДОРІГ З ІНЖЕНЕРНИМИ КОМУНІКАЦІЯМИ
 
3.1 Розв'язки на перехрещеннях та примиканнях автомобільних доріг (далі -дорожні розв'язки) повинні забезпечувати максимальну безпеку і зручність руху транспортних засобів з найменшими витратами часу при їх проїзді.
 
3.2 Дорожні розв'язки слід проектувати на основі перспективної інтенсивності руху і складу транспортних потоків в усіх напрямках.
 
3.3 Вибір типу і схеми дорожніх розв'язок та обгрунтування технічних рішень виконують на основі техніко-економічного порівняння варіантів з урахуванням їх пропускної спроможності, безпеки і зручності руху, дорожньо-транспортних витрат на їх будівництво і експлуатацію, архітектурно-естетичних вимог та вимог охорони нав­колишнього середовища, раціонального використання прилеглих земельних ділянок.
 
3.4 Дорожні розв'язки залежно від сумарної інтенсивності руху на них поділяють на класи згідно з таблицею 3.1. 
 
 
 
Таблиця 3.1 - Класифікація дорожніх розв'язок
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Категорія
 
 
 
 
 
Сумарна перспективна інтен-
 
 
 
 
 
Стан транс-­
 
 
 
 
 
Схеми ліво-
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Клас розв'язки
 
 
 
 
 
доріг, що перехре­щуються
 
 
 
 
 
сивність руху ав­томобілів, що під'їжджають до розв'язки,
 
привед. од / добу
 
 
 
портного потоку
 
 
 
 
 
поворотних з'їздів
 
 
 
 
 
Тип розв'язки
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
І
 
 
 
 
 
І-І
 
 
 
 
 
понад 28000
 
 
 
 
 
неперерв-
 
 
 
 
 
прямий або
 
 
 
 
 
у різних
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
ний і відо-­
 
 
 
 
 
напівпря-
 
 
 
 
 
рівнях
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
кремлений
 
 
 
мий
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
II
 
 
 
 
 
І-І,
 
 
 
 
 
понад 20000
 
 
 
 
 
неперерв­-
 
 
 
допуска-
 
 
 
 
 
у різних
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
І-II,
 
 
 
 
 
до 28000
 
 
 
 
 
ний і відо-­
 
 
 
ються ді-­
 
 
 
 
 
рівнях
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
І-III
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
кремлений
 
 
 
лянки пере-­
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
плетіння
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
потоків
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
III
 
 
 
 
 
І-II,
 
 
 
 
 
понад 15000 до 20000
 
 
 
 
 
неперерв­-
 
 
 
 
 
допуска-­
 
 
 
у різних
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
І - III,
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
ний і відо­-
 
 
 
 
 
ються ді-­
 
 
 
 
 
рівнях
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
І-IV,
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
кремлений
 
 
 
 
 
лянки пере-­
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
II - II,
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
плетіння
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
II - III,
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
потоків
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
II-IV
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
  
 
ДБН В.2.3-4-2000 c.18 
 
Закінчення таблиці 3.1
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Категорія
 
 
 
 
 
Сумарна перспективна інтен-
 
 
 
 
 
Стан транс-­
 
 
 
 
 
Схеми ліво-
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Клас розв'язки
 
 
 
 
 
доріг, що перехре­щуються
 
 
 
 
 
сивність руху ав­томобілів, що під'їжджають до розв'язки,
 
привед. од / добу
 
 
 
портного потоку
 
 
 
 
 
поворотних з'їздів
 
 
 
 
 
Тип розв'язки
 
 
 
 
 
 
 
IV
 
 
 
 
 
І-IV,
 
 
 
 
 
понад 8000 до 15000
 
 
 
 
 
поворотні
 
 
 
допуска-
 
 
 
в одному
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
I-V,
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
потоки регу-
 
 
 
ються діля-
 
 
 
або
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
II - II,
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
люються або
 
 
 
нки пере­-
 
 
 
різних
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
II - III,
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
саморегу­-
 
 
 
плетіння
 
 
 
 
 
рівнях
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
II - IV,
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
люються
 
 
 
потоків
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
II-V
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
III - III
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
V
 
 
 
 
 
II - Ш,
 
 
 
 
 
понад 2000 до 8000
 
 
 
 
 
уривчастий
 
 
 
 
 
з'їзди ві­-
 
 
 
 
 
в одному
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
II - IV,
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
докремлені
 
 
 
 
 
рівні
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
II-V,
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
острівцями
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
III - III
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
III - IV.
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
III - V,
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
IV - IV,
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
IV-V
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
VI
 
 
 
 
 
IV - IV,
 
 
 
 
 
менше 2000
 
 
 
 
 
уривчастий
 
 
 
 
 
з'їзди без
 
 
 
 
 
в одному
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
IV-V,
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
острівців
 
 
 
 
 
рівні
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
V-V
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Примітка. Виходячи з місцевих умов дозволяється проектувати розв'язки з різними схемами руху.
 
 
 
 
 
 
3.5 Дорожні розв'язки слід розташовувати на прямих ділянках доріг та на вільних від забудови територіях. Поздовжній похил доріг на підходах до дорожніх розв'язок на відстані видимості для зупинки автомобіля (таблиця 2.2) не повинен бути більше 40 %о.
 
3.6 Дорожні розв'язки на дорогах Ід категорії рекомендується передбачати не ча­стіше, як через 10 км, на дорогах Іб і II категорій -5 км, на дорогах III категорії - 2 км, для чого закладаються в проектну документацію заходи з організації руху місцевого транспорту.
 
3.7 При проектуванні розв'язок необхідно враховувати можливість перспектив­ного розвитку доріг та можливість стадійного будівництва.
 
3.8 Дороги сільськогосподарского призначення і скотопрогони при перехрещен­ні з дорогами І-ІІІ категорій потрібно відводити до ближніх штучних споруд з відпо­відним облаштуванням.
 
У випадку, коли такі споруди відсутні на ділянках доріг завдовжки понад 3 км, при необхідності потрібно передбачати їх влаштування. Габарити штучних споруд для доріг сільськогосподарского призначення і скотопрогонів при відсутності спеціальних вимог зацікавлених організацій потрібно приймати за таблицею 3.2.
 
 
  
 
 
 
 
  
 
ДБН В.2.3-4-2000 c.19 
 
Таблиця 3.2 Габарити споруд для доріг сільськогосподарского призначення і скотопрогонів 
 
У метрах
 
 
 
 
Призначення споруди
 
 
 
 
 
Ширина
 
 
 
 
 
Висота
 
 
 
 
 
 
 
Для доріг сільськогосподарского призначення
 
 
 
6
 
 
 
4,5
 
 
 
 
 
Для скотопрогонів
 
 
 
4
 
 
 
2,5
 
 
 
 
Дорожні розв'язки в одному рівні
 
3.9 Дорожні розв'язки в одному рівні влаштовують при перехрещенні або при­миканні доріг з сумарною інтенсивністю руху відповідно до таблиці 3.1.
 
3.10 Перехрещення та примикання доріг в одному рівні незалежно від схеми розв'язки рекомендується виконувати під кутом (90±10°).
 
3.11 Розв'язки кільцевого типу рекомендується споруджувати, коли інтенсив­ність руху на дорогах, що перехрещуються, однакова або ж відрізняється не більше як на     20 %, а лівоповоротні потоки на обох дорогах складають не менше 40 %. Колова проїзна частина повинна бути завширшки не менше 11,25 м. Діаметр центрального острівця призначається згідно розрахунку, але не менше 60 м.
 
При цьому довжина зони перерозподілу потоків на кільцевих проїздах розв'язки між двома сусідніми примиканнями доріг повинна бути не менша за вказану у таблиці 3.3. 
 
Таблиця 3.3 - Довжина зони перерозподілу автомобільних потоків на кільцевих розв'язках
 
 
 
 
 
 
Довжина зони
 
 
 
 
 
Пропускна спроможність зони перерозподілу потоків,
 
привед. од/год при швидкості, км/год
 
 
 
 
 
 
 
перероз­поділу, м
 
 
 
 
 
40
 
 
 
 
 
50
 
 
 
 
 
60
 
 
 
 
 
 
 
30
 
 
 
 
 
700
 
 
 
 
 
550
 
 
 
 
 
400
 
 
 
 
 
 
 
60
 
 
 
 
 
1000
 
 
 
 
 
800
 
 
 
 
 
650
 
 
 
 
 
 
 
90
 
 
 
 
 
1200
 
 
 
 
 
950
 
 
 
 
 
800
 
 
 
 
 
 
 
120
 
 
 
 
 
1400
 
 
 
 
 
1150
 
 
 
 
 
950
 
 
 
 
 
 
 
150
 
 
 
 
 
1600
 
 
 
 
 
1350
 
 
 
 
 
1100
 
 
 
 
 
 
 
Примітка. Швидкість автомобільного потоку 40 км /год забезпечує максимальну пропускну спроможність розв’язки; швидкість 60 км/год – оптимальна розрахункова швидкість для руху вантажних автомобілів на розв’язках.
 
 
 
 
 
 
3.12 Найменший радіус кривої при примиканні доріг призначають за нормами більш високої категорії дороги, з якої здійснюється з'їзд: з доріг І і II категорій не ме­нше 25 м, з доріг III категорії - 20 м, з доріг IV і V категорій -15м. При розрахунку на регулярний рух на з'їздах автопоїздів (понад 5 % у складі потоку) радіуси слід збіль­шувати до 30 м.
 
Примикання доріг в одному рівні виконують перехідними або складеними коло­вими кривими. Радіус складеної кривої дорівнює двом найменшим радіусам колової кривої, а радіус вихідної кривої - трьом найменшим радіусам поєднання для другоря­дних доріг, що перехрещуються. Поєднання вхідної кривої з основною здійснюється під кутом 15°, вихідної - під кутом 20°.
 
3.13 Всі з'їзди на грунтові дороги повинні мати тверде покриття на довжину, не меншу вказаної в таблиці 3.4.
 
   
 
ДБН В.2.3-4-2000 c.20 
 
Таблиця 3.4 - Довжина з'їздів з доріг
 
У метрах
 
 
 
 
Грунт земляного полотна з'їзду
 
 
 
 
 
Довжина з'їзду з дороги категорії
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
І-ІІІ
 
 
 
 
 
IV-V
 
 
 
 
 
 
 
Пісок, супісок, суглинок легкий
 
 
 
 
 
100
 
 
 
 
 
50
 
 
 
 
 
 
 
Чорнозем, глина, суглинок важкий та пилуватий
 
 
 
 
 
200
 
 
 
 
 
100
 
 
 
 
 
 
 
 
Узбіччя на вказаних з'їздах по всій довжині слід укріплювати кам'яними матері­алами на ширину не менше 0,5 м.
 
3.14 На дорожніх розв'язках в одному рівні повинна бути забезпечена видимість з урахуванням можливості зупинки автомобіля.
 
Не допускається розміщення будь-яких споруд, в тому числі тимчасових, та зе­лених насаджень заввишки понад 1,2 м в зоні видимості, визначеній в ДСТУ 3587.
 
При перехрещенні більше чотирьох та при примиканні більше трьох підходів складний вузол слід приводити до простої схеми, змінюючи розташування деяких доріг.
 
При неможливості прийняття іншого рішення, в ускладнених умовах, як виня­ток, замість перехрещення допускається проектувати два зміщені примикання друго­рядних доріг на відстані, що забезпечує перерозподіл автомобілів у потоці з влашту­ванням перехідно-швидкісної смуги.
 
У розв'язках в одному рівні з віднесеними поворотами ліворуч (застосовуються лише на дорогах Іб категорії), останні слід розташовувати від доріг, що примикають, на відстані, рівній довжині смуги гальмування з відгоном плюс 25 м. Смугу гальму­вання влаштовують за рахунок розділювальної смуги завширшки не менше 3,5 м.
 
Перехрещення або примикання доріг на ділянках віражу головної дороги дозво­ляється у виняткових випадках при відповідному техніко-економічному обгрунтуван­ні.
 
Поздовжній похил другорядної дороги на відстані 20 м від крайки проїзної час­тини головної дороги не повинен перевищувати 40 %о.
 
Дорожні розв'язки у різних рівнях
 
3.15 Правоповоротні і лівоповоротні з'їзди на розв'язках у різних рівнях слід проектувати з врахуванням забезпечення розрахункових швидкостей, наведених у таблиці 3.5, причому при гострих кутах примикання чи перехрещення їх слід викону­вати однією кривою без прямих вставок.
 
3.16 Влаштування з'їздів, складених із зворотних кривих, допускається у винят­кових випадках.
 
3.17 При перехрещенні, з боку тупого кута дозволяється проектувати двосмугові з'їзди для двобічного руху, розділені смугою озеленення завширшки 1-1,5 м або розміткою.
 
3.18 Лівоповоротні з'їзди у розв'язках типу "лист конюшини" в плані слід мак-симально наближати до центру перехрестя, дотримуючись допустимих параметрів плану і профілю. Прямі вставки на цих з'їздах, як правило, не проектують.
 
Між кінцем і початком двох суміжних лівоповоротних з'їздів влаштовується до-даткова смуга руху, що розміщується по всій довжині шляхопроводу. Відстань між кінцем і початком суміжних лівоповоротних з'їздів призначають з урахуванням забез-піечення можливості переміщення автомобілів на першу смугу руху.
 
Правоповоротні і лівоповоротні з'їзди сполучаються з дорогами, що перехре-
 
 
  
 
ДБН В.2.3-4-2000 c.21 
 
щуються або примикають, через перехідні криві. Перехідні криві лівоповоротних з'їздів слід проектувати як гальмівні.
 
Таблиця 3.5 - Розрахункові швидкості на з'їздах розв'язок
 
 
 
 
 
 
Клас
 
 
 
Мінімальна розрахункова швидкість, км/год,
 
при кількості автомобілів на з’їзді, %
 
 
 
 
 
 
 
 
 
розв'язки
 
 
 
 
 
правоповоротному
 
 
 
лівоповоротному
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
до 15
 
 
 
 
 
15-30
 
 
 
 
 
понад 30
 
 
 
 
 
до 15
 
 
 
 
 
15-30
 
 
 
 
 
понад 30
 
 
 
 
 
 
 
І
 
 
 
 
 
60
 
 
 
 
 
65
 
 
 
 
 
70
 
 
 
 
 
40
 
 
 
 
 
45
 
 
 
 
 
50
 
 
 
 
 
 
 
II
 
 
 
 
 
50
 
 
 
 
 
50
 
 
 
 
 
60
 
 
 
 
 
30
 
 
 
 
 
40
 
 
 
 
 
45
 
 
 
 
 
 
 
III
 
 
 
 
 
40
 
 
 
 
 
40
 
 
 
 
 
50
 
 
 
 
 
25
 
 
 
 
 
30
 
 
 
 
 
40
 
 
 
 
 
 
 
IV
 
 
 
 
 
30
 
 
 
 
 
30
 
 
 
 
 
40
 
 
 
 
 
20
 
 
 
 
 
25
 
 
 
 
 
30
 
 
 
 
 
 
 
Примітка. Кількість автомобілів на з’їзді прийнята у відсотках від інтенсивності автомобілів, що в’їжджають в розв’язку з одного напрямку.  
 
 
 
 
 
 
3.19 В стиснених умовах (забудова, наявність комунікацій тощо), при відповід­ному техніко-економічному обгрунтуванні допускається проектувати стиснені розв'язки типу "лист конюшини" з радіусами лівоповоротних з'їздів 30 м.
 
3.20 Ширину проїзної частини односмугових лівоповоротних з'їздів слід при­значати 5,5 м, правоповоротних - 5,0 м без додаткового розширення на кривих.
 
3.21 При інтенсивності руху на з'їздах більшій, ніж розрахункова пропускна спроможність однієї смуги, слід проектувати двосмугові з'їзди з шириною проїзної частини не менше 7,5 м плюс додаткові розширення на криволінійних ділянках згідно з таблицею 2.7.
 
3.22 Ширина узбіччя з внутрішнього боку заокруглень повинна бути не менше 1,5 м, з зовнішнього - 3,0 м. Узбіччя на всю ширину слід влаштовувати з щільних ще­беневих або гравійних сумішей, а при відповідному обгрунтуванні з кам'яних матері­алів, що оброблені в'яжучими, асфальтобетону або бетонних плит.
 
Ширину узбіччя на прямолінійних ділянках з'їздів з обох боків слід призначати по 2,5 м. Перехід від однієї ширини узбіччя до іншої на заокругленнях слід здійснювати в межах довжини перехідної кривої.
 
3.23 На всіх односмугових з'їздах в межах кривих в залежності від радіуса кри­вої та кліматичних умов влаштовують віраж з похилом 20-60 %о . Величина додатково­го поздовжнього похилу зовнішньої крайки проїзної частини на ділянці відгону віражу не повинна перевищувати 10 %о .
 
3.24 Поздовжні похили доріг на підходах до шляхопроводу і на з'їздах повинні бути не більше 40 %о .
 
3.25 Найменші радіуси опуклих кривих у поздовжньому профілі слід призначати відповідно до розрахункових швидкостей за таблицею 3.5.
 
3.26 При проектуванні дорожніх розв'язок у різних рівнях слід передбачати за­ходи по забезпеченню бічної видимості під час руху на кривих і в зонах в'їздів та з'їздів з дороги. Найменшу відстань бічної видимості від крайки проїзної частини не­обхідно призначати 25 м для доріг І і II категорій і 15 м для доріг III-V категорій. Бічна видимість забезпечується плануванням і розчищенням прилеглої території.
 
В зоні розв'язок допускається влаштування стоянок автомобілів, автобусних зу­пинок та інших споруд при умові забезпечення як бічної, так і поздовжньої видимості.
 
   
 
ДБН В.2.3-4-2000 c.22 
 
Перехідно-швидкісні смуги
 
3.27 Перехідно-швидкісні смуги влаштовують як додатковий елемент проїзної частини для гальмування і розгону транспортних засобів на з'їздах та в'їздах дорож­ніх розв'язок, зупинкових пунктів, автозаправних станцій, майданчиків відпочинку тощо.
 
3.28 На дорожніх розв'язках в одному рівні перехідно-швидкісні смуги влашто­вують в місцях з'їздів: на дорогах І категорії при інтенсивності в'їжджаючих або виї­жджаючих автомобілів 50 авт/добу і більше; на дорогах II і III категорій - 200 авт/добу і більше.
 
3.29 На дорожніх розв'язках в різних рівнях перехідно-швидкісні смуги є обов'язковим елементом розв'язки незалежно від інтенсивності руху.
 
3.30 Перехідно-швидкісні смуги влаштовують на дорогах I-IV категорій на зу­пинкових майданчиках пасажирського транспорту загального користування, біля АЗС, а також біля об'єктів торговельно-побутового призначення та майданчиків для відпо­чинку.
 
Біля постів ДАІ, контрольно-диспетчерських пунктів та пунктів зважування транспортних засобів слід влаштовувати перехідно-швидкісні смуги для розрахунко­вої швидкості 60 км/год.
 
3.31 Довжину перехідно-швидкісних смуг залежно від поздовжнього похилу доріг призначають згідно з таблицею 3.6, а в пересіченій та гірський місцевості - за розрахунком.
 
Таблиця 3.6- Довжина перехідно-швидкісних смуг
 
 
 
 
Категорія
 
 
 
 
 
Поздовжній
 
 
 
 
 
Довжина смуги повної ширини, м
 
 
 
 
 
Довжина відгону
 
 
 
 
 
 
 
дороги
 
 
 
 
 
похил, %о
 
 
 
 
 
для розгону
 
 
 
 
 
для гальмування
 
 
 
 
 
смуги розгону і гальмування, м
 
 
 
 
 
 
 
I-II
 
 
 
 
 
-40
 
-20
 
0
 
+20
 
+40
 
 
 
 
 
140
 
160
 
180
 
200
 
230
 
 
 
110
 
105
 
100
 
95
 
90
 
 
 
80
 
 
 
 
 
 
 
III
 
 
 
 
 
 
 
-40
 
-20
 
0
 
+20
 
+40
 
 
 
 
 
110
 
120
 
130
 
150
 
170
 
 
 
85
 
80
 
75
 
70
 
65
 
 
 
60
 
 
 
 
 
 
 
IV
 
 
 
 
 
 
 
-40
 
-20
 
0
 
+20
 
+40
 
 
 
 
 
30
 
35 40 45 50
 
 
 
 
 
50
 
45 
 
40 
 
35 
 
30
 
 
 
 
 
30
 
 
 
 
 
 
 
 
3.32 Перехідно-швидкісні смуги для лівоповоротних з'їздів на дорогах І і II ка-тегорій транспортних розв'язок типу "лист конюшини" слід проектувати як єдину смугу для суміжних з'їздів, включаючи ділянку шляхопроводу.
 
3.33  Відгін розширення гальмівних смуг слід починати з уступу величиною 0,5 м. При виході із з'їзду повинна бути забезпечена видимість кінця перехідно-швидкісної смуги.
 
   
 
ДБН В.2.3-4-2000 c.23
 
3.34 Перехідно-швидкісні смуги в зоні перехрещень і примикань (в межах заок­руглень) перед з'їздами та в місцях автобусних зупинок на дорогах І-ІІІ категорій за межами зупинкових майданчиків на довжині 20 м відокремлюють від основних смуг руху розділювальною смугою завширшки 0,75 м для доріг І і II категорій і 0,5 м - для доріг III категорії. Перехід до повної розділювальної смуги виконують на протязі 16 м і 9 м відповідно. Розділювальні смуги влаштовують в одному рівні з прилеглими сму­гами руху і виділяють розміткою.
 
3.35 Ширину перехідно-швидкісних смуг призначають такою ж, як і основних смуг проїзної частини. При встановленні борта по крайці перехідно-швидкісної смуги останню розширюють на подвоєне значення його підвищення над проїзною частиною дороги.
 
3.36 Сполучення перехідно-швидкісної смуги з узбіччям здійснюється за раху­нок укріпленої смуги завширшки 0,75 м на дорогах І та II категорій і 0,5 м на дорогах III категорії.
 
3.37 Покриття на перехідно-швидкісних смугах повинно, по можливості, відріз­нятись від основного проїзду кольором.
 
Перехрещення автомобільних доріг із залізницями
 
3.38 Перехрещення автомобільних доріг із залізницями рекомендується проек­тувати за межами станцій і колій маневрового руху переважно на прямих ділянках доріг, що перехрещуються. При перехрещенні доріг в одному рівні гострий кут не по­винен бути менше 60 градусів.
 
3.39 Перехрещення автомобільних доріг І-ІІІ категорій із залізницями слід прое­ктувати в різних рівнях.
 
Перехрещення автомобільних доріг IV і V категорій із залізницями в різних рівнях проектують у таких випадках:
 
- при перехрещенні трьох і більше головних колій або коли перехрещення роз­ташоване на ділянках залізниць з швидкісним рухом (понад 120 км/год), або при інтенсивності руху понад 100 потягів за добу;
 
- при перехрещенні залізничних колій у виїмках, або у випадках, коли не забез­печена розрахункова видимість.
 
В усіх інших випадках, при узгодженні з службами залізниць, влаштовують пе­рехрещення в одному рівні - переїзди.
 
3.40 При перехрещенні залізниці в різних рівнях габарити шляхопроводів через залізничні колії призначають залежно від категорії автомобільної дороги згідно з СНіП 2.05.03.
 
3.41 На переїздах залізниць в одному рівні, що не охороняються, має бути забез­печена видимість згідно з ДСТУ 3587.
 
3.42 Ширина проїзної частини автомобільних доріг на переїздах повинна бути така ж. як і на підходах до них, а на односмугових дорогах - не менше 6,0 м і завдовж­ки по 200 м в обидва боки від крайніх рейок переїзду. В окремих випадках для збільшення пропускної спроможності переїзду ширину проїзної частини доріг на підходах і на переїзді збільшують на кілька смуг згідно з розрахунком.
 
3.43 Ділянка автомобільної дороги завдовжки не менше 5,0 м в обидва боки від крайніх рейок повинна бути горизонтальною або з похилом, зумовленим перевищен­ням однієї рейки над другою, якщо перехрещення розташовано на віражі залізниці. Перед горизонтальною ділянкою на протязі 50 м поздовжній похил дороги не повинен перевищувати 30 %о. В складних умовах (гірські райони тощо) похил при обгрунту-
 
   
 
ДБН В.2.3-4-2000 c.24 
 
 
 
ванні може бути збільшений до 40 %о.
 
3.44 Напрямні тумби і стовпи шлагбаумів на переїздах розміщують на відстані не менше 0,75 м, а стояки габаритних воріт - на відстані не менше 1,75 м від крайки проїзної частини.
 
 
 
Перехрещення автомобільних доріг з трубопроводами, 
 
лініями зв'язку і електропередач
 
3.45 Перехрещення автомобільних доріг з трубопроводами (водопровід, ка­налізація, газопровід, нафтопровід, теплофікаційні трубопроводи тощо) повинно здій­снюватись кутом (90±10°), а при відхиленні від нього - за погодженням з власником комунікацій.
 
3.46 Прокладання інженерних комунікацій (крім місць перехрещень) в земляно­му полотні автомобільних доріг не дозволяється. При паралельному розміщенні авто­мобільних доріг та комунікацій відстань між ними визначається чинними норматив­ними документами.
 
3.47 Вертикальна відстань від дроту повітряних телефонних і телеграфних ліній до проїзної частини в місцях перетину ними автомобільних доріг повинна бути не ме­нше 5,5 м (в теплий період року). При перетині ліній електропередач ця відстань має бути не менше, м:
 
6     - при напрузі    до     1 кВ;
 
7     -    -"-    від     1 до 110 кВ;
 
7,5  -    -"-    від 110 до 150 кВ;
 
8     -    -"-    від 150 до 220 кВ;
 
8,5  -    -"-    від 220 до 330 кВ;
 
9     -    -"-    від 330 до 500 кВ;
 
16   -    -"-    від 500 до 750 кВ.
 
Примітка. Відстань визначається при найвищій температурі повітря без враху-вання нагрівання проводів електричним струмом або при ожеледі без вітру.
 
3.48 Відстань від брівки земляного полотна до основи опор повітряних телефон-них і телеграфних ліній, а також високовольтних ліній електропередач при перехре-щенні ними доріг слід призначати не менше висоти опори.
 
3.49 При проходженні високовольтних ліній електропередач паралельно авто­мобільним дорогам найменша відстань від брівки земляного полотна до опор призна­чається рівною висоті опори плюс 5 м.
 
3.50 При прокладанні повітряних ліній електропередач, телефонних та телегра­мних ліній поряд з автомобільними дорогами в обмежених умовах, на забудованих територіях, в ущелинах, тощо відстань по горизонталі повинна становити не менше:
 
а) при перетинанні відстань від опори до підошви насипу дороги або до зовнішньої крайки бічної канави, виїмки:
 
- для доріг І та II категорій при напрузі до 220 кВ - 5 м і при напрузі 330-500 кВ  -10м;
 
- для доріг інших категорій при напрузі до 20 кВ - 1,5 м, від 35 до 220 кВ - 2,5 м і при 330-500 кВ - 5 м;
 
б) при паралельному взаєморозташуванні відстань між брівкою земляного полотна дороги та найближчим дротом з напругою до 20 кВ - 2 м, 35-110 кВ - 4 м, 150 кВ -5 м, 220 кВ - 6 м, 330 кВ - 8 м і 500 кВ - 10 м.
 
3.51 Охоронні зони електричних мереж з напругою понад 1,0 кВ встановлюють­ся:
 
   
 
  
 
ДБН В.2.3-4-2000 c.25
 
а) вздовж повітряних ліній електропередач у вигляді земельної ділянки, обме­женої вертикальними площинами з обох боків від крайніх дротів при невідхиленому їх положенні на відстані, м:
 
10  - при напрузі   до 20 кВ;
 
15   -    -"-              до  35 кВ;
 
20   -    -"-              до 110 кВ;
 
25   -    -"-              до 150, 220 кВ;
 
30   -    -"-              до 330, 500 ±400 кВ;
 
40   -    -"-              до 750±750 кВ;
 
55   -    -"-              до1150 кВ;
 
б) вздовж підземних кабельних ліній електропередач у вигляді земельної ділян­ки, обмеженої вертикальними площинами з обох боків, на відстані 1 м від крайніх ка­белів.
 
3.52 Охоронні зони трубопроводів визначаються за нормами для проектування трубопроводів залежно від їх виду.
 
3.53 В охоронних зонах проектна документація на нове будівництво письмово узгоджуються з підприємствами (організаціями), яким належать ці комунікації.
 
4 ЗЕМЛЯНЕ ПОЛОТНО
 
4.1 Проектувати конструкцію земляного полотна слід з урахуванням категорії дороги, висоти насипу (глибини виїмки), типу дорожнього одягу, властивостей грун­тів, які передбачається використовувати в земляному полотні, умов виконання робіт по спорудженню полотна, природних умов району будівництва і особливостей інженерно-геологічних умов ділянки будівництва, досвіду експлуатації доріг в даному районі, виходячи з необхідності забезпечення потрібних показників міцності, стійкос­ті і стабільності як самого земляного полотна, так і дорожнього одягу при мінімаль­них затратах на будівництво та експлуатацію, а також при максимальному збереженні цінних земель і найменшій шкоді навколишньому середовищу.
 
4.2 Конструкція земляного полотна складається з:
 
- робочого шару - верхньої частини земляного полотна, що розташована під до­рожнім одягом в межах глибини активної зони, але не менше 1,5 м від поверхні по­криття проїзної частини;
 
- тіла насипу (з укісними частинами);
 
- основи насипу - природного ґрунтового масиву, що розташований нижче наси­пного грунту при високих насипах або нижче робочого шару при низьких насипах чи при земляному полотні у нульових робочих відмітках;
 
- основи виїмки - ґрунтового масиву, розташованого нижче робочого шару;
 
- укісної частини виїмки;
 
- споруд для відведення поверхневої води, включаючи кювети, з урахуванням можливості переїзду їх транспортом в місцях з'їздів;
 
- споруд для пониження або відведення підземних (ґрунтових) вод (дренаж, то­що);
 
- утримуючих та захисних геотехнічних споруд і конструкцій, що захищають зе­мляне полотно від небезпечних природних явищ (ерозії, сельових потоків, снігових лавин, зсувів тощо).
 
4.3 Погодно-кліматичні фактори визначають природні умови району будівницт­ва, формують принципи проектування земляного полотна і критерії його міцності та
 
   
 
ДБН В.2.3-4-2000 c.26 
 
стійкості.
 
Відповідно до ландшафтно-географічного зонування, грунтово-гідрологічних умов та умов зволоження, а також досвіду експлуатації доріг, територія України поді­ляється на 4 дорожньо-кліматичні зони (додаток В).
 
В свою чергу за природними умовами, з урахуванням рельєфу, характеру зволо­ження і стікання поверхневої води, інженерно-геологічних умов, місцевість поділяє­ться на три типи:
 
1-й - сухі ділянки - ділянки, на яких поверхневі і грунтові води не впливають на зволоження верхніх шарів грунту (поверхневий водовідвід забезпечений);
 
2-й - вологі ділянки - ділянки, на яких можливе короткочасне (до 30 діб) підтоп­лення поверхневими водами, але грунтові води не впливають на зволоження верхніх шарів грунту (поверхневий водовідвід утруднений);
 
3-й - мокрі ділянки - ділянки з постійним надмірним зволоженням і тривалим (понад 30 діб) підтопленням як поверхневими так і ґрунтовими водами (поверхневий водовідвід надзвичайно утруднений).
 
4.4 Конструкція земляного полотна в поперечному профілі у переважній більшо­сті випадків призначається за типовими рішеннями з прив'язкою до конкретних умов Проектування. Індивідуальні рішення щодо конструкцій поперечного профілю з від­повідним обгрунтуванням призначається:
 
- для насипів заввишки понад 12 м;
 
- для насипів з тимчасовим або постійним підтопленням укосів;
 
- для насипів, що споруджуються на болотах, завглибшки понад 4 м з виторфо-вуванням або при наявності поперечних похилів дна болота понад 1:10;
 
- для насипів, що споруджуються на слабких основах;
 
 - при використанні в насипах грунтів підвищеної вологості;
 
 - при підвищенні поверхні покриття над розрахунковим рівнем води менше вка-заного в таблиці 4.1;
 
- при застосуванні спеціальних прошарків (теплоізолюючих, гідроізолюючих, дренуючих, капіляророзривних, армуючих і т.ін.) для регулювання водно-теплового режиму верхньої частини земляного полотна, а також спеціальних поперечних профі­лів;
 
- для виїмок завглибшки понад 12м, влаштованих в нескельних грунтах, і понад 16 м - в скельних при сприятливих інженерно-геологічних умовах;
 
- для виїмок в шаруватих ґрунтових масивах, що мають нахил пластів в бік проїзної частини;
 
- для виїмок, що перетинають водоносні горизонти або мають в основі водонос­ний горизонт, а також в глинистих грунтах з коефіцієнтом консистенції понад 0,5;
 
- для виїмок завглибшки понад 6 м в пилуватих грунтах, а також в глинистих  грунтах і скельних грунтах, що розм'якшуються і втрачають стійкість в укосах під дією погодно-кліматичних факторів;
 
- для виїмок в набухаючих грунтах при несприятливих умовах зволоження;
 
- для насипів і виїмок, що споруджуються в складних інженерно-геологічних умовах: на крутосхилах крутістю понад 1 : 3, на ділянках з наявністю або можливістю виникнення зсувів, карсту, обвалів, осипів, сельових потоків, снігових лавин тощо;
 
- при спорудженні земляного полотна з застосуванням вибухових методів або гідромеханізації.
 
До об'єктів індивідуального проектування відносяться водовідвідні, дренажні та інші споруди, що забезпечують стійкість земляного полотна в складних умовах, а та­кож ділянки сполучення земляного полотна з мостами та шляхопроводами.
   
ДБН В.2.3-4-2000 С. 27
 
Таблиця 4.1 - Найменші підвищення поверхні покриття над розрахунковим рівнем води
 
У метрах
 
 
 
 
Грунт верхньої частини земляного полотна
 
 
 
 
 
Дорожньо-кліматична зона
 
 
 
 
 
 
 
(робочого шару)
 
 
 
 
 
У-І
 
 
 
У-ІІ
 
 
 
У-ІІІ
 
 
 
 
 
Пісок дрібнозернистий
 
 
 
1,1 
 
0,9
 
 
 
0,9
 
0,7
 
 
 
0,75 
 
0,55
 
 
 
 
 
Пісок пилуватий, супісок піщанистий
 
 
 
1,5 
 
1,2
 
 
 
 1,2 
 
1,0
 
 
 
1,1
 
0,8
 
 
 
 
 
Суглинок піщанистий, глина
 
 
 
2,2
 
1,6
 
 
 
1,8
 
1,4
 
 
 
1,5 
 
1,1
 
 
 
 
 
Супісок пилуватий, суглинок пилуватий
 
 
 
2,4
 
1,8
 
 
 
2,1
 
1,5
 
 
 
 
 
1,8
 
1,3
 
 
 
 
 
Примітка 1. Над рискою подані значення підвищення поверхні покриття над рівнем грунтових вод, верховодки або тривалого підтоплення (понад 30 діб) поверх­невими водами, під рискою - те саме, над поверхнею землі на ділянках з незабезпе-ченим поверхневим водовідводом або над рівнем короткотривалого (менше 30 діб) підтоплення поверхневими водами.
 
Примітка 2. За розрахунковий рівень слід призначати найбільший можливий сезонний рівень грунтових вод з ймовірністю перевищення 3 % - для цементобетон­ного покриття, 5 % - для асфальтобетонного покриття і 10 % - для перехідного типу покриття.
 
Примітка 3. Підвищення поверхні покриття дорожнього одягу над рівнем грунтових або поверхневих вод при слабо- і середньозасолених грунтах слід збільшу­вати на 20 % (для суглинків і глин на 30 %), а при сильнозасолених грунтах - на    40-60 %.
 
Примітка 4. В районах штучного зрошення підвищення поверхні покриття над зимово-весняним рівнем стояння вод в зоні У-ІІІ слід збільшувати на 0,4м, а в зоні У-II - на 0,2м.
 
Примітка 5. В умовах зони У -IV найменші підвищення поверхні покриття над розрахунковим рівнем води призначають для Карпат за нормами зони У-І, для гірсь­кого Криму - за нормами зони У-ІІ з урахуванням досвіду експлуатації доріг у цих ра­йонах.
 
Примітка 6. При наявності в верхній частині земляного полотна різних грунтів підвищення слід призначати по грунту, для якого потрібне підвищення має найбіль­ше значення.
 
 
 
 
 
 
Грунти
 
4.5 Грунти, що використовують для спорудження земляного полотна, класифі­кують за: походженням, складом, пластичністю, консистенцією, здимальністю при замерзанні, схильністю до просідання згідно з ДСТУ Б.В. 2.1-2 і додатком Г. Різнови­ди грунтів за характером і ступенем засолення слід визначати за таблицею 4.2, а за схильністю до просідання - за таблицею 4.3.
   
ДБН В.2.3-4-2000 c.28  
 
Таблиця 4.2 - Класифікація грунту за ступенем засолення
 
 
 
 
Вид грунту
 
 
 
Загальний вміст легкорозчинних солей, % до маси сухого грунту
 
 
 
 
 
 
 
 
 
хлоридне, сульфатно-
 
хлоридне засолення
 
 
 
сульфатне, хлоридно-
 
сульфатне засолення
 
 
 
 
 
Слабозасолений
 
 
 
від 0,3 до 1,0
 
 
 
від 0,3 до 0,5
 
 
 
 
 
Середньозасолений
 
 
 
від 1,0 до 5,0
 
 
 
від 0,5 до 2,0
 
 
 
 
 
Сильнозасолений
 
 
 
від 5,0 до 8,0
 
 
 
від 2,0 до 5,0
 
 
 
 
 
Надмірно засолений
 
 
 
понад 8,0
 
 
 
понад 5,0
 
 
 
 
Таблиця 4.3 - Показники схильності грунтів до просідання
 
 
 
 
Тип
 
 
 
 
 
Ступінь
 
 
 
 
 
Критерій просідання
 
 
 
 
 
просідання
 
 
 
 
 
просідання
 
 
 
 
 
відносна вологість w/wt ,
 
%
 
 
 
 
 
коефіцієнт щільності в природному стані
 
 
 
 
 
 
 
Поверхневе
 
 
 
 
 
Слабопросідний
 
 
 
 
 
55-45
 
 
 
 
 
0,85-0,80
 
 
 
 
 
Глибинне
 
 
 
 
 
Просідний
 
 
 
 
 
45-35
 
 
 
 
 
0,80-0,75
 
 
 
 
 
Змішане
 
 
 
 
 
Дуже просідний
 
 
 
 
 
<35
 
 
 
 
 
<0,75
 
 
 
 
 
 
Класифікацію грунтів за ступенем зволоження наведено у таблиці 4.4, а за допус­тимою вологість при ущільненні - у таблиці 4.5.
 
Таблиця 4.4 - Класифікація грунтів за ступенем зволоження
 
 
 
 
Ступінь
 
 
 
 
 
Вологість відносно верхньої границі пластичності,  w/wL
 
 
 
 
 
зволоження
 
 
 
 
 
пісок пилуватий, супісок
 
 
 
 
 
суглинок легкий
 
 
 
 
 
суглинок важ­кий
 
 
 
 
 
глина
 
 
 
 
 
 
 
Допустимий
 
 
 
 
 
0,75-0,85
 
 
 
0,68-0,77
 
 
 
0,63-0,72
 
 
 
 
 
0,58-0,65
 
 
 
 
 
Надмірний
 
 
 
 
 
>0.85
 
 
 
>0.77
 
 
 
>0.72
 
 
 
>0.65
 
 
 
 
Таблиця 4.5 - Допустимі вологості грунту при ущільненні
 
 
 
 
Вид грунту
 
 
 
 
 
Інтервал вологості w/wL , в якому можливе ущільнення з Кущ.
 
 
 
 
 
 
 
 
 
³1,0
 
 
 
 
 
³0,98
 
 
 
 
 
³0,95
 
 
 
 
 
³0,90
 
 
 
 
 
 
 
Пісок пилуватий, супісок
 
 
 
 
 
0,50-0,60
 
 
 
0,48-0,67
 
 
 
0,42-0,75
 
 
 
0,32-0,85
 
 
 
 
 
Суглинок легкий
 
 
 
 
 
0,51-0,58
 
 
 
0,49-0,62
 
 
 
0,43-0,68
 
 
 
0,33-0,77
 
 
 
 
 
Суглинок важкий
 
 
 
 
 
0,52-0,56
 
 
 
0,49-0,58
 
 
 
0,43-0,63
 
 
 
0,36-0,72
 
 
 
 
 
Глина пісна
 
 
 
 
 
0,51-0,54
 
 
 
0,48-0,56
 
 
 
0,43-0,60
 
 
 
0,38-0,67
 
 
 
 
 
Глина масна
 
 
 
 
 
0,50-0,53
 
 
 
0,47-0,54
 
 
 
0,44-0,57
 
 
 
0,40-0,62
 
 
 
 
4.6 До особливих грунтів відносяться: торф та заторфований грунт; сапропель; мул; лес; аргіліт та алевроліт; мергель; глинистий мергель і мергелиста глина; трепел; тальковий та пірофілітовий грунт; глинистий сланець і сланцева глина; чорнозем; техногенний грунт.
 
4.7 До слабких грунтів відносяться зв'язні грунти, опір яких зсуву в умовах при­родного залягання становить менше 0,075 МПа (при випробуванні приладом обер-
 
 
  
 
ДБН В.2.3-4-2000 c.29
 
тального зрізу) або модуль осідання понад 50 мм/м при навантаженні 0,25 МПа, мо­дуль деформації нижче 5,0 МПа. При відсутності даних випробувань до слабких грун­тів слід відносити торф і заторфований грунт; мул; сапропель; зв'язний грунт з коефі­цієнтом консистенції понад 0,5.
 
4.8 До дренуючих грунтів слід відносити грунти, що мають при максимальній щільності при стандартному ущільненні коефіцієнт фільтрації не менше 0,5 м/добу.
 
4.9 Пісок, ступінь неоднорідності якого менше 3, а також дрібний пісок з вміс­том за масою не менше 90 % часток розміром 0,10-0,25 мм слід відносити до одноро-змірних.
 
Робочий шар
 
4.10 Робочий шар повинен проектуватись з нездимального або слабоздимально-го грунту (таблиця 4.6) на глибину 1,0 м від проектної відмітки поверхні дорожнього одягу для цементобетонних покриттів, на глибину 0,8 м - для асфальтобетонних по­криттів в дорожньо-кліматичних зонах У-І - У-ІІІ та в Карпатах і на 0,6 м в гірському Криму. 
 
Таблиця 4.6 - Класифікація грунтів за ступенем здимальності при замерзанні
 
 
 
 
Вид грунту
 
 
 
 
 
Ступінь здимальності
 
 
 
 
 
Група за здимальні-стю
 
 
 
 
 
Середнє значення відносної здималь­ності при промер­занні
 
до 1,5 м, у відсотках
 
 
 
 
 
Пісок гравелистий, грубо- і се­редньозернистий з вмістом час­точок < 0,05 мм до 2 %
 
 
 
 
 
нездимальний
 
 
 
 
 
І
 
 
 
 
 
1/1
 
 
 
 
 
 
 
Пісок гравелистий, грубо- і се­редньозернистий з вмістом час­точок < 0,05 мм до 15 % та пісок дрібнозернистий з вмістом часточок < 0,05 мм  до 2 %
 
 
 
 
 
слабоздимальний
 
 
 
 
 
II
 
 
 
 
 
1-2/2-4
 
 
 
 
 
 
 
Суглинок непилуватий і глина
 
 
 
 
 
здимальний
 
 
 
 
 
III
 
 
 
 
 
2-4/4-6
 
 
 
 
 
 
 
Пісок пилуватий, супісок піща­нистий, суглинок важкий пилу­ватий
 
 
 
 
 
дуже здимальний
 
 
 
 
 
IV
 
 
 
 
 
4-6/6-8
 
 
 
 
 
 
 
Супісок пилуватий, суглинок легкий пилуватий
 
 
 
 
 
надмірно здималь­ний
 
 
 
 
 
V
 
 
 
 
 
6-8/8-10
 
 
 
 
 
 
 
Примітка. Над рискою наведено величину здимання при 1-му типі місцевості за зволоження, під рискою – при 2-му і 3-му типах. 
 
 
 
 
 
 
 
 
При використанні в межах 2/3 глибини промерзання грунтів III-V груп за зди-мальністю величину морозного здимання визначають розрахунком за результатами випробувань або за таблицею 4.7.
 
Робочий шар доріг в зоні У-ІІІ повинен складатись з ненабухаючого грунту (таб­лиця 4.7) на глибину від проектної відмітки поверхні земляного полотна - 1,0 м і 0,8 м відповідно для цементобетонного і асфальтобетонного покриттів.
 
   
 
ДБН В.2.3-4-2000 c.30  
 
Таблиця 4.7 - Класифікація грунтів за ступенем набухання
 
 
 
 
Різновид грунту
 
 
 
 
 
Відносна деформація набухання, % при вологості до 0,6 Wo
 
 
 
 
 
Ненабухаючий
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
менше 2
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Слабонабухаючий
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
від 2 до 5
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Середньонабухаючий
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
від 5 до 10
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Сильнонабухаючий
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
понад 10
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
4.11 Ступінь ущільнення грунту робочого шару, який визначається коефіцієнтом ущільнення, повинен бути не менше показників, наведених у таблиці 4.8. 
 
Таблиця 4.8 - Коефіцієнти ущільнення земляного полотна
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Глибина роз­ташування
 
 
 
 
 
Найменьший коефіцієнт ущільнення грунту при типі дорожнього одягу
 
 
 
 
 
Елемент земляно-го полотна
 
 
 
 
 
шару грунту від поверхні
 
 
 
 
 
капітальному
 
 
 
полегшеному і перехідному
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
покриття, м
 
 
 
 
 
У-IV,
 
У-І
 
 
 
 
 
У-ІІ
 
 
 
 
 
У-ІІІ
 
 
 
 
 
У-IV,
 
У-І
 
 
 
 
 
У-ІІ
 
 
 
 
 
У-ІІІ
 
 
 
 
 
 
 
Робочий шар на­сипу
 
 
 
 
 
до 1,5
 
 
 
 
 
від 1,0 до 0,98
 
 
 
 
 
0,98
 
 
 
 
 
від 0,98 до 0,95
 
 
 
 
 
від 0,98 до 0,95
 
 
 
 
 
0,95
 
 
 
 
 
0,95
 
 
 
 
 
 
 
Нижня частина
 
 
 
до 1,5
 
 
 
 
 
0,95
 
 
 
 
 
0,95
 
 
 
 
 
0,95
 
 
 
 
 
0,95
 
 
 
 
 
0,93
 
 
 
 
 
0,90
 
 
 
 
 
 
 
насипу, що не
 
 
 
 
 
до 6
 
 
 
 
 
0,98
 
 
 
 
 
0,96
 
 
 
 
 
0,95
 
 
 
 
 
0,96
 
 
 
 
 
0,95
 
 
 
 
 
0,93
 
 
 
 
 
 
 
підтоплюється
 
 
 
 
 
нижче 6
 
 
 
 
 
0,98
 
 
 
 
 
0,98
 
 
 
 
 
0,98
 
 
 
 
 
0,95
 
 
 
 
 
0,95
 
 
 
 
 
0,95
 
 
 
 
 
 
 
Частина насипу, що підтоплюється
 
 
 
 
 
до 0,8
 
 
 
 
 
0,95
 
 
 
 
 
0,95
 
 
 
 
 
від 0,95 до 0,93
 
 
 
 
 
від 0,95 до 0,93
 
 
 
 
 
від 0,93 до 0,90
 
 
 
 
 
0,90
 
 
 
 
 
 
 
В робочому шарі виїмки нижче зо­ни сезонного промерзання
 
 
 
 
 
до 1,2
 
 
 
 
 
0,95
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
від 0,95 до 0,93
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Укісна непідтоп-лювана частина насипу
 
 
 
 
 
-
 
 
 
0,93
 
 
 
 
 
0,93
 
 
 
 
 
0,90
 
 
 
 
 
0,93
 
 
 
 
 
0,90
 
 
 
 
 
0,90
 
 
 
 
 
 
 
Укісна підтоп-дювана частина насипу
 
 
 
 
 
-
 
 
 
 
 
0,98
 
 
 
 
 
0,95
 
 
 
 
 
0,93
 
 
 
 
 
0,98
 
 
 
 
 
0,95
 
 
 
 
 
0,93
 
 
 
 
 
 
 
Примітка. Більші значення коефіцієнта ущільнення грунту потрібно призначати при дорожніх одягах капітального типу, при влаштуванні шарів основ з грунтів та кам’яних матеріалів, оброблених цементом. Меньші значення призначаються в усіх інших випадках. 
 
 
 
 
 
 
4.12 При неможливості виконання вимог 4.11 повинні бути передбачені заходи по забезпеченню міцності і стійкості земляного полотна і робочого шару шляхом:
 
- регулювання водно-теплового режиму земляного полотна за допомогою гід-роізолюючих, теплоізолюючих, дренуючих або капіляроперериваючих прошарків;
 
- укріплення і покращення грунту робочого шару з використанням в'яжучих і мінеральних (гранулометричних) домішок і т.ін.;
 
   
 
ДБН В.2.3-4-2000 c.31
 
- використання армуючих прошарків;
 
- зниження рівня підземних вод за допомогою дренажу;
 
- застосування спеціальних конструкцій поперечних перерізів земляного поло­тна з метою захисту його від поверхневої води (берми тощо).
 
Вказані заходи слід вибирати на основі техніко-економічних розрахунків.
 
4.13 Робочий шар потрібно проектувати в комплексі з дорожнім одягом з метою отримання найбільш економічних рішень.
 
Розрахункові характеристики грунтів робочого шару слід визначати з урахуван­ням типу місцевості за умовами зволоження.
 
Насипи
 
4.14 Споруджувати насипи в будь-яких умовах дозволяється без обмеження за­стосування грунтів і відходів промисловості, що мало змінюють міцність і стійкість під дією погодно-кліматичних факторів. Грунти, що змінюють з часом міцність і стій­кість під дією цих факторів і навантажень, відносяться до особливих грунтів, які до­зволяється використовувати з обмеженнями, обгрунтовуючи в проекті їх використан­ня результатами випробувань. В необхідних випадках слід передбачати конструктивні заходи для захисту цих грунтів від дії погодно-кліматичних факторів.
 
При використанні великоуламкових грунтів слід передбачати влаштування вирівнюючого шару між насипом та дорожнім одягом завтовшки не менше 0,5 м з грунтів, що містять уламки розміром не більше 0,2 м.
 
4.15 На сполученні земляного полотна з мостами на ділянках довжиною поверху не менше висоти насипу плюс 2 м (рахуючи від стояка) і по низу не менше 2 м необ­хідно проектувати насипи з нездимальних дренуючих грунтів.
 
4.16 Насипи слід проектувати з урахуванням несучої здатності основи. Основи поділяють на міцні і слабкі.
 
До слабких відносять основи, в яких в межах активної зони залягають шари слабких грунтів ( з модулем пружності менше 25 МПа) і завтовшки понад 0,5 м. Тов­щина активної зони визначається розрахунком.
 
У випадку, якщо шар слабкого грунту залягає на глибині, більшій ширини наси­пу по підошві, а також для насипу висотою понад 12м, розмір активної зони необхід­но визначати розрахунком.
 
4.17 Крутизну укосів насипу висотою до 2 м слід призначати з урахуванням за­безпечення безпечного з'їзду транспортних засобів у аварійних ситуаціях, як правило, на дорогах 1-ІІІ категорій не крутіше 1:4, а для доріг інших категорій - не крутіше 1:3.
 
4.18 Крутизну укосів насипів висотою понад 2 м, а також на цінних землях допу­скається збільшення крутизни укосів до граничних значень, наведених в таблиці 4.9, із встановленням огородження бар'єрного типу.
 
4.19 Наведена в таблиці 4.8 крутизна укосів передбачає їх укріплення методом висівання трав або дернуванням. При використанні інших, більш капітальних типів укріплення, крутизна може бути збільшена при відповідному техніко-економічному обгрунтуванні та виконанні розрахунку стійкості укосів.
 
4.20 При слабких основах, використанні зв'язних грунтів підвищеної вологості, а також для підтоплених насипів крутизну укосів призначають на основі розрахунків або перевіряють розрахунком можливість застосування типового поперечного профі­лю.
 
   
 
ДБН В.2.3-4-2000 c.32
 
Таблиця 4.9 - Найбільша крутизна укосів насипів
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Висота укосу, м
 
 
 
 
 
Грунт насипу
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
від б до 12
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
від 3 до 6
 
 
 
 
 
в нижній час­тині від 0 до 6
 
 
 
 
 
у верхній части­ні від 6 до 12
 
 
 
 
 
 
 
Брили з слабковивітрюваних порід
 
 
 
 
 
1:1-1:1,3
 
 
 
 
 
1:1,3-1:1,5
 
 
 
 
 
1:1,3-1:1,5
 
 
 
 
 
 
 
Великоуламковий і піщаний (окрім дрібного та пилуватого піску)
 
 
 
 
 
1:1,5
 
 
 
 
 
1:1,5
 
 
 
 
 
1:1,5
 
 
 
 
 
 
 
Піщаний дрібний та пилуватий, гли­нистий та лесовий
 
 
 
 
 
1:1.5
 
1:1,75
 
 
 
1:1,75
 
1:2
 
 
 
 
 
1:1,5
 
1:1,75
 
 
 
 
 
 
 
Примітка 1. Під рискою подані значення для пилуватих різновидів грунтів у дорожньо-кліматичних зонах У-І - У-ІІІ і для однорозмірних дрібних пісків.
 
Примітка 2. Висота укосу визначається як різниця між відміткою брівки наси­пу і відміткою підошви насипу. При наявності крутосхилості висота насипу визнача­ється як найбільша різниця між відміткою брівки і відміткою підошви насипу (низової відмітки укосу).
 
 
 
 
4.21 При проектуванні резервів фактичний об’єм  потрібного грунту для насипу Vн  слід визначати за формулою:
 
 ,                                                       (4.1)
 
де  K1 – коефіцієнт відносного ущільнення (відношення найменьшої щільності грунту в насипу, яка встановлюється з урахуванням даних таблиці 4.8, до його щільності в резерві або кар’єрі, що встановлюється при вишукуваннях). Орієнтовно коефіцієнт відносного ущільнення призначається за таблицею 4.10;
 
     Vп -  об’єм запроектованого насипу, м. 
 
 
 
Таблиця 4.10 - Значення коефіцієнтів відносного ущільнення грунту
 
 
 
 
Значеня коефіцієнту відносного ущільнення К1, для грунту
 
 
 
 
 
Потрібний коефіцієнт ущільнення
 
 
 
 
 
Пісок, супісок, суглинок
 
 
 
 
 
Суглинок, глина
 
 
 
 
 
Лес і ле-соподіб-ний грунт
 
 
 
 
 
Скельний грунт при
 
об’ємній масі, г/см3
 
 
 
Шлак, відвали переробної промисловості
 
 
 
 
 
 
 
грунту
 
 
 
 
 
пилуватий
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
1,9-2.2
 
 
 
 
 
2,2-2,4
 
 
 
 
 
2,4-2,7
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
1,00
 
 
 
 
 
1,10
 
 
 
 
 
1,05
 
 
 
 
 
1,30
 
 
 
 
 
0,95
 
 
 
 
 
0,89
 
 
 
 
 
0,84
 
 
 
 
 
1,26-1,47
 
 
 
 
 
 
 
0,98
 
 
 
 
 
1,08
 
 
 
 
 
1,03
 
 
 
 
 
1,25
 
 
 
 
 
0,93
 
 
 
 
 
0,87
 
 
 
 
 
0,83
 
 
 
 
 
1,23-1,44
 
 
 
 
 
 
 
0,95
 
 
 
 
 
1,05
 
 
 
 
 
1,00
 
 
 
 
 
1,15
 
 
 
 
 
0,9
 
 
 
 
 
0,85
 
 
 
 
 
0,80
 
 
 
 
 
1,20-1,40
 
 
 
 
 
 
 
 
4.22 При проектуванні насипу з грунтів, вологість яких перевищує допустиму (таблиця 4.5), необхідно передбачати заходи, що забезпечували б необхідну стійкість земляного полотна. До таких заходів відносяться:
 
- осушення грунтів як природним шляхом, так і обробкою їх активними речо­винами типу негашеного вапна, активної золи уносу тощо;
 
- прискорення консолідації грунтів підвищеної вологості в нижній частині на­сипу (горизонтальні дренажі з зернистих або синтетичних матеріалів і ін.) та попере­дження деформацій насипів і їх розповзання (зменшення крутизни укосу і захист його від розмиву, влаштування горизонтальних прошарків з зернистих або синтетичних
 
   
 
ДБН В.2.3-4-2000 c.33
 
матеріалів і т.ін.). Влаштування покриття на таких насипах передбачається після за- кінчення консолідації насипу.
 
При вологості грунту менше 0,9 від оптимальної слід передбачати в проекті спе- ціальні заходи по їх ущільненню (дозволоження, ущільнення більш тонкими шарами т.ін.).
 
4.23 При проектуванні насипу з висотою укосу понад 12м залежно від конкрет- них умов з метою забезпечення стійкості насипу і його укосів слід визначати розра-хунком:
 
- конфігурацію поперечного профілю, що забезпечує стійкість укосів насипу;
 
- безпечне навантаження на основу, що виключає процеси бічного витиснення грунту;
 
- величину та протікання в часі осідання основи насипу за рахунок його ущіль- нення під навантаженням від ваги насипу.
 
4.24 Висоту насипу на ділянках доріг, що проходять на відкритій місцевості, за умовами снігонезанесення під час хуртовин слід визначати розрахунком за формулою:
 
                                                             H=Hс+h  ,                                                    (4.2)
 
 де Н – висота незаносного насипу, м;
 
                  Нс - розрахункова висота снігового покриву в місці, де споруджується насип, з ймовірністю перевищення 5 %, м. При відсутності вказаних даних допускається спрощене визначення Н з використанням метрологічних довідників;
 
h - підвищення брівки насипу над розрахунковим рівнем снігового покриву, яке необхідне для його незанесення снігом, м.
 
Примітка. У випадку, коли h виявляється менше підвищення брівки насипу над розрахунковим рівнем снігового покриву за умовами снігоочищення hс (див. нижче), у формулу (4.2) замість h вводяться hс.
 
Підвищення брівки насипу (h) над розрахунковим рівнем снігового покриву не- обхідно призначати, м, не менше:
 
1,0- для доріг І категорії;
 
0,7-      -"-     ІІ    -"-;
 
0,6-      -"-     ІІІ   -"-;
 
0,5-      -"-     IV  -"-;
 
0,4-      -"-     V   -"-.
 
4.25 В районах, де розрахункова висота снігового покриву перевищує 1 м, необхідно перевіряти достовірність підвищення брівки насипу над сніговим покривом з умовою безперешкодного розміщення снігу, що видаляється з дороги під ча снігоочищення, використовуючи формулу:
 
         h =0,375 hса/в ,                                                  (4.3)
 
де hс - підвищення брівки насипу над розрахунковим рівнем снігового покриї за умовами снігоочищення, м;
 
в - ширина земляного полотна, м;
 
а - відстань, на яку відкидається сніг з дороги при його видалені снігоочищувачем, м, для доріг з регулярним режимом зимового утримання допуі кається призначати а = 8 м.
 
Виїмки
 
4.26 Крутизну укосів виїмок, що не відносяться до об'єктів індивідуального проектування, слід призначати відповідно до таблиці 4.11.
 
   
 
ДБН В.2.3-4-2000 c.34 
 
Таблиця 4.11- Крутизна укосів виїмок
 
 
 
 
Грунт
 
 
 
 
 
Висота укосу, м
 
 
 
 
 
Найбільша крутизна укосу
 
 
 
 
 
 
 
Скельний: 
 
слабовивітрюваний 
 
легковивітрюваний, що: 
 
не розм'якшується 
 
розм'якшується
 
 
 
 
 
 
 
до 16
 
 
 
до 16 
 
до 6
 
 
 
 
 
 
 
1:0,2
 
 
 
1:1,05-1:1,5 
 
1:1-1:1,5
 
 
 
 
 
 
 
Великоуламковий
 
 
 
 
 
до 12
 
 
 
 
 
1:1-1:1,5
 
 
 
 
 
 
 
Піщаний, глинистий однорідний твердої, напівтвердої та тугопластичної консистенції
 
 
 
 
 
до 12
 
 
 
 
 
1:1,5
 
 
 
 
 
 
 
Лес
 
 
 
 
 
до 12
 
 
 
 
 
1:0,5-1:1,5
 
 
 
 
 
 
 
Примітка 1. У скельних слабовивітрюваних грунтах  дозволяються вертикальні укоси. 
 
Примітка 2. Висота укосу виїмки визначається як різниця між відміткою брівки укосу і відміткою підошви укосу.
 
 
 
 
 
 
4.27 Виїмку завглибшки до 1 м, з метою попередження снігових заносів, необхідно проектувати розкритою з крутизною укосів від 1:5 до 1:10 або розробленою під насип. Виїмку завглибшки від 1 м до 5 м на снігозаносних ділянках слід проектувати з крутими укосами (1:1,5-1:2) і закюветними полицями завширшки не менше 3 м.
 
4.28 Виїмку завглибшки понад 2 м в дрібнозернистих та пилуватих пісках, пере-воложених зв'язних грунтах, легковивітрюваних або тріщинуватих лесовидних та лесових породах слід проектувати з закюветними полицями. Ширину закюветних полиць слід призначати: в дрібнозернистих і пилуватих пісках - не менше 1 м, в інших грунтах: при висоті укосу до б м - не менше 1 м, при висоті укосу до 12 м (для скельних порід - до 16 м) - не менше 2 м. Для доріг І-ІІІ категорій при проектуванні виїмок в легковивітрюваних скельних грунтах дозволяється передбачати кювет-траншею завширшки не менше 3 м і завглибшки не менше 0,8 м.
 
Поверхні закюветних полиць надають похил 20-40 %о  в бік кювету. Ухил можна не передбачати при скельних породах.
 
4.29 При проектуванні виїмок слід виконувати розрахунки загальної та місцевої стійкості укосів, розробляти заходи з їх забезпечення, включаючи призначення відповідного поперечного профілю, влаштування дренажів, захисних шарів, типу укріплення укосів тощо.
 
Земляне полотно в складних інженерно-геологічних умовах
 
4.30 Конструкції земляного полотна на крутосхилах слід обгрунтовувати відповідними розрахунками з урахуванням стійкості крутосхилу як у природному стані, так і після спорудження дороги.           
 
На стійких гірських схилах крутизною понад 1:3 земляне полотно слід розташовувати повністю на полиці, що врізається в крутосхил. На схилах крутизною 1:10 - 1:5 земляне полотно слід проектувати у вигляді насипу без влаштування уступів в основі. При крутизні схилів від 1:5 до 1:3 земляне полотно слід влаштовувати у вигляді насипу, напівнасипу - напіввиїмки або ж на полиці. В основі насипу та напівнасипу - напіввиїмки слід влаштовувати уступи завширшки 3-4 м і заввишки до 1 м з поперечним похилом поверхні (1-2) % в низовий бік. Уступи не влаштовують на схилах з дренуючих грунтів.
 
   
 
ДБН В.2.3-4-2000 c.35
 
 
 
В необхідних випадках слід передбачати комплексні заходи, що забезпечують стійкість земляного полотна і схилу, на якому воно розташоване (дренажні конструк­ції, поверхневий водовідвід, підпірні споруди, зміна окреслення схилу тощо).
 
4.31 Конструкцію земляного полотна на болотах слід призначати на основі техніко-економічного порівняння варіантів, що передбачають видалення слабих грунтів (включаючи підривний метод) або їх використання в основі насипу з розробкою, в не­обхідних випадках, спеціальних заходів по забезпеченню стійкості, зменшенню та прискоренню осідання, виключенню недопустимих пружних коливань, в тому числі узбіч за рахунок влаштування берм завширшки не менше 1 м з розташуванням їх на 0,5 м вище рівня болота.
 
При глибині болота до 6 м і висоті насипів до 3 м проектування дозволяється здійснювати шляхом прив'язки типових рішень з урахуванням типу болота,
 
При використанні слабких грунтів в основі насипу разом з загальними вимогами до земляного полотна повинні враховуватись вимоги 4.23.
 
На болотах частину насипу, що заглиблюється нижче рівня поверхні болота на 0,2-0,5 м, слід передбачати з дренуючих піщаних та великоуламкових грунтів. Вико­ристання інших грунтів, включаючи торф, повинно обґрунтовуватись індивідуальни­ми розрахунками.
 
При використанні конструкції з виторфовуванням, необхідний об'єм грунту для насипу слід призначати з урахуванням компенсації деформацій бічних стінок траншеї виторфовування, що визначаються розрахунком.
 
4.32 Насип на затоплюємих заплавних ділянках, при перетині водойм і на підхо- дах до мостових споруд слід проектувати з урахуванням дії хвиль, а також гідростати- чної та ерозійної дії води в період підтоплення. Для забезпечення можливості ремонту та укріплення укосів в період експлуатації на таких ділянках при техніко-економічному обгрунтуванні дозволяється передбачати влаштування берм завширшкі не менше 4 м.
 
4.33 При проектуванні насипу на слабких основах слід призначати спеціальні заходи, що забезпечують можливість використання слабких грунтів в основі (змен- шення крутизни укосів, влаштування бічних берм, тимчасове перевантаження, регу- лювання режиму відсипання насипу, влаштування вертикального дренажу, грунтових піщаних дрен, армування насипів геотекстильними прошарками тощо).
 
4.34 При проектуванні виїмок в особливих грунтах або насипу з використанням особливих грунтів в проекті слід передбачати заходи з попередження деформацій зе- мляного полотна (обмеження по розташуванню та товщині шарів з таких грунтів, влаштування захисних шарів з стійких грунтів, армуючі, гідроізолюючі та інші про- шарки).
 
4.35 Для насипів на слабких основах встановлюються додаткові вимоги:
 
- бічне витиснення слабкого грунту в основі насипу під час експлуатації не до- зволяється;
 
- інтенсивний період осідання основи повинен завершитись до влаштування по- криття (при стадійному будівництві дорожнього одягу як виняток дозволяється влаш- товувати покриття до завершення періоду осідання основи).
 
Як завершення інтенсивного періоду осідання дозволяється приймати стан, коли досягається 90 % консолідації основи при інтенсивності осідання не більше 2,0 см/рік для дорожнього одягу капітального типу і 80 % консолідації при інтенсивності осідання не більше 5,0 см/рік для дорожнього одягу перехідного і полегшеного типу.
 
Допустиму інтенсивність осідання дозволяється уточнювати на основі досвіду експлуатації доріг.
 
 
  
 
ДБН В.2.3-4-2000 c.36 
 
Для запобігання неприпустимих пружних коливань товщина (висота) насипу, що споруджується на торфяній основі, повинна бути не менша наведеної в таблиці 4.12.
 
Таблиця 4.12 - Найменша товщина (висота) насипу
 
У метрах
 
 
 
 
Початкова товщина
 
 
 
 
 
Тип дорожнього одягу
 
 
 
 
 
 
 
слабкого шару
 
 
 
 
 
капітальний
 
 
 
 
 
полегшений
 
 
 
 
 
перехідний
 
 
 
 
 
 
 
1
 
 
 
 
 
2
 
 
 
 
 
1,5
 
 
 
 
 
1,2
 
 
 
 
 
 
 
2
 
 
 
 
 
2,5
 
 
 
 
 
2
 
 
 
 
 
1,5
 
 
 
 
 
 
 
4
 
 
 
 
 
3
 
 
 
 
 
2,5
 
 
 
 
 
2
 
 
 
 
 
 
 
6
 
 
 
 
 
3
 
 
 
 
 
3
 
 
 
 
 
2,5
 
 
 
 
 
 
 
Примітка 1. Для проміжних значень початкової товщини слабкого шару міні­мальна висота насипу визначається інтерполяцією.
 
Примітка 2. Товщина (висота) насипу в даному разі визначається як різниця відміток по осі земляного полотна поверхні проїзної частини та підошви насипу, що просіла. При наявності шару торфу, який перекрито зверху піщаним або зв'язним грунтом, його товщина враховується у товщині насипу. Дозволяється для конструкти­вних шарів, що мають міцність на розтягування, враховувати їх еквівалентну товщину (шляхом перерахунку).
 
 
 
 
 
 
4.36 В районах поширення засолених грунтів земляне полотно слід проектувати з урахуванням ступеня засолення, що визначається відповідно до таблиці 4.2.
 
Слабо- та середньозасолені грунти дозволяється використовувати в насипах ти­пових конструкцій, в тому числі і для робочого шару, при дотриманні норм для неза-солених грунтів, а для насипів індивідуального проектування - на основі розрахунків.
 
Сильнозасолені грунти дозволяється використовувати для влаштування насипу, в тому числі і робочого шару, на ділянках 1-го типу місцевості за умовами зволоження при обов'язковому виконанні заходів, спрямованих на недопущення значного засо­лення робочого шару.
 
Використання надмірно засолених грунтів слід обгрунтувати спеціальними роз­рахунками з розробкою необхідних заходів з нейтралізації їх негативних властивос­тей.
 
Основними заходами, спрямованими на підвищення стійкості земляного полотна на ділянках з засоленими грунтами, є:
 
-підвищення поверхні покриття над розрахунковим рівнем води згідно з таблицею 4.1;
 
-підвищення величини коефіцієнта ущільнення грунту тіла насипу до макси­мальних величин, передбачених нормами таблиці 4.8;
 
- влаштування капіляропрериваючих та гідроізолюючих прошарків у тілі насипу;
 
- зниження рівня ґрунтових вод;
 
- використання привізних незасолених або слабкозасолених грунтів.
 
4.37 Земляне полотно на зрошуваних територіях проектують, як правило, в наси­пах з мінімальним використанням площі зрошуваних земель та з урахуванням впливу зрошувальної системи на його водно-тепловий режим.
 
Відстань між суміжними брівками каналу водозбірної системи та резерву або во­довідвідної канави слід призначати не менше 4,5 м.
 
Використання придорожніх кюветів, нагірних та водовідвідних канав як розподільників води для зрошування не дозволяється.
 
За розрахунковий горизонт ґрунтових вод слід призначати найвищий багаторіч­ний рівень, а на території, що підлягає освоєнню під час експлуатації дороги - згідно з перспективними даними органів водного господарства.
 
 
  
 
ДБН В.2.3-4-2000 c.37
 
 
 
4.38 Проектування земляного полотна (включаючи захисні, підпірні та інші кон­струкції) на зсувних і зсувонебезпечних ділянках, карстових та підроблюваних тери­торіях, а також в районах можливого виникнення сельових потоків, снігових лавин, каменепадів, на слабких, набухаючих та просідаючих грунтах і на ділянках впливу аб­разії та річкової ерозії слід здійснювати на підставі ДБН В. 1.1-3, СНіП 2.01.15.
 
4.39 За відповідним техніко-економічним обгрунтуванням в конструкціях земля­ного полотна можуть використовуватись прошарки з геотекстильних матеріалів, що виконують армуючу, дренуючу, фільтруючу або розподільчу функцію.
 
Прошарки передбачаються:
 
- в основі насипів на слабких грунтах;
 
- в тілі насипів: для підвищення стійкості укосів; як захисний фільтр у дренаж­них конструкціях; як дренуючі, що забезпечують відведення води з водонасиченого масиву грунту; для розподілу напружень на контакті шарів грунту і зернистого ма­теріалу (перешкода для перемішування матеріалів шарів);
 
- в основі технологічних проїздів на грунтах з низькою несучою здатністю.
 
 
 
Водовідвідні споруди та пристрої
 
4.40 Для захисту земляного полотна від перезволоження поверхневими водами і розмиву, а також для забезпечення виконання робіт по спорудженню земляного поло­тна слід передбачати системи поверхневого водовідводу (планування території, влаш­тування канав, лотків, швидкотоків, випаровувальних басейнів, поглинальних колодя­зів тощо) з забезпеченням при необхідності безпечного переїзду через них транспор­ту.
 
Дно канави повинно мати поздовжній похил не менше 5 %о (у виняткових випад­ках - не менше 3 %о).
 
Ймовірність перевищення розрахункової повені при проектуванні водовідвідних канав і кюветів слід призначати для доріг І і II категорій - 2 %, III категорії - 3 %, IV і V категорії - 4 %, а при проектуванні водовідвідних споруд з поверхні мостів і доріг слід призначати для доріг І і II категорій - 1 %, III категорії - 2 %, IV і V категорії -3%.
 
Найбільший поздовжній похил водовідвідних споруд слід призначати залежно від типу грунту, типу укріплення укосів і дна канави з урахуванням допустимої швид­кості протікання води. При неможливості забезпечення допустимих похилів слід пе­редбачати швидкотоки, перепади та водобійні колодязі.
 
Випаровувальні басейни дозволяється влаштовувати в дорожньо-кліматичній зо­ні У-ІІІ. Для цього дозволяється використовувати пониження місцевості, розроблені кар'єри та резерви завглибшки не більше 0,4 м. На ділянках, де під випаровувальний басейн використовується резерв, слід передбачати насип з бермою завширшки не ме­нше 3 м.
 
4.41 Грунтові і поверхневі води, що можуть впливати на міцність та стійкість зе­мляного полотна або на умови виконання робіт, слід перехоплювати або знижувати їх рівень.
 
В гірських умовах в перезволожених місцях влаштовують поздовжній дренаж під узбіччям з верхової сторони додатково до верхового кювету, а також поперечний дре-
 
   
 
ДБН В.2.3-4-2000 c.38
 
наж під дорожнім одягом під кутом від 60 до 70 градусів до осі дороги залежно від поздовжнього похилу. При цьому слід запобігати попаданню води в поперечні дрени з верхового кювету та поздовжнього дренажу. Конструкція оглядових колодязів повин­на запобігати проникненню води в земляне полотно.
 
4.42 Висоту насипів і огороджувальних гребель біля середніх та великих мостів і на підходах до них, а також насипів на заплавах слід призначати з таким розрахунком, щоб брівка земляного полотна підвищувалась не менше, як на 0,5 м, а брівка незатоп-лених регуляційних споруд і берм - не менше, ніж на 0,25 м над розрахунковим гори­зонтом води з урахуванням підпору і висоти набігання хвилі на укіс.
 
4.43 Брівка земляного полотна на підходах до малих мостів і труб повинна під­вищуватись над розрахунковим горизонтом води з урахуванням підпору не менше, ніж на 0,5 м при безнапірному режимі роботи споруди і не менше, ніж на їм при напі­рному та напівнапірному режимах.
 
Ймовірність перевищення повені при проектуванні насипів на підходах до малих мостів і труб слід приймати за таблицею 4.13. 
 
Таблиця 4.13- Ймовірність перевищення повені на підходах до малих мостів і труб
 
 
 
 
Категорія дороги
 
 
 
 
 
Ймовірність перевищення повені на підході до споруди, %
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
малий міст
 
 
 
 
 
труба
 
 
 
 
 
 
 
І
 
 
 
 
 
1
 
 
 
 
 
1
 
 
 
 
 
 
 
ІІ-ІІІ
 
 
 
 
 
1
 
 
 
 
 
2
 
 
 
 
 
 
 
IV-V
 
 
 
 
 
2
 
 
 
 
 
3
 
 
 
 
 
 
 
Примітка. В районах з розвиненою мережею автомобільних доріг при техніко-економічному обгрунтуванні ймовірність перевищення повені може призначатись  2 % замість 1 %, 3 % замість 2 % та 5 % замість 3%.
 
До районів з розвиненою мережею доріг відносяться території, на яких загальна довжина доріг з твердим покриттям становить не менше 0,25 км/км2.
 
 
 
 
 
 
4.44 Укріплення земляного полотна та водовідвідних споруд повинно відповіда­ти умовам роботи укріплюваних споруд, враховувати властивості грунтів, особливості погодно-кліматичних факторів, конструктивні особливості земляного полотна та за-безпечувати можливість механізації робіт при мінімумі приведених витрат на будів­ництво і експлуатацію. При виборі типу укріплення слід розробляти варіанти і врахо­вувати умови та час виконання робіт по спорудженню земляного полотна і його укріпленню.
 
В гірських умовах особливу увагу потрібно приділяти укріпленню підвідних і відвідних русел малих штучних споруд. На схилах, що розмиваються, відвідні русла водоперепускних споруд слід укріплювати до рівня базису ерозії.
 
Підтоплені укоси насипів слід захищати від хвильових дій відповідними типами укріплень залежно від гідрологічного режиму ріки або водоймища. Інженерний захист територій від затоплення та підтоплення виконується у відповідності з СНіП 2.06.15.
 
При відповідному техніко-економічному обгрунтуванні замість укріплень дозво-ляється застосовувати зменшення крутизни укосів. Крутизну стійкого проти дії води укосу слід визначати розрахунком залежно від гідрологічних та кліматичних умов і виду грунту насипу. Орієнтовно крутизну таких укосів слід приймати за табли­цею 4.14.
 
   
 
ДБН В.2.3-4-2000 c.39
 
Таблиця 4.14 - Крутизна укосів насипів в умовах підтоплення
 
 
 
 
Грунт
 
 
 
 
 
Крутизна укосу при висоті хвилі без набігу, м
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
0,1
 
 
 
 
 
0,2
 
 
 
 
 
0,3
 
 
 
 
 
0,4
 
 
 
 
 
0,5
 
 
 
 
 
0,6
 
 
 
 
 
 
 
Пісок дрібний
 
 
 
 
 
1:5
 
 
 
 
 
1:7,5
 
 
 
 
 
1:10
 
 
 
 
 
1:15
 
 
 
 
 
1:20
 
 
 
 
 
1:25
 
 
 
 
 
 
 
Супісок легкий
 
 
 
 
 
1:4
 
 
 
 
 
1:7
 
 
 
 
 
1:10
 
 
 
 
 
1:15
 
 
 
 
 
1:20
 
 
 
 
 
1:20
 
 
 
 
 
 
 
Суглинок, глина
 
 
 
 
 
1:3
 
 
 
 
 
1:5
 
 
 
 
 
1:7,5
 
 
 
 
 
1:10
 
 
 
 
 
1:15
 
 
 
 
 
1:15
 
 
 
 
 
 
 
 
4.45 При техніко-економічному обгрунтуванні для укріплення укосів дозволяєть­ся використовувати геотекстильні матеріали. На геотекстильному полотні, що вихо­дить на поверхню, слід влаштовувати захисне покриття шляхом одно-, дво- або трира­зової обробки органічним в'яжучим з посилкою піском залежно від необхідних жорс­ткості та водостійкості покриття.
 
4.46 Для забезпечення відведення ґрунтових вод з насипу та основи слід засто­совувати дренуючі прошарки і перфоровані труби з пластмас та інших матеріалів.
 
4.47 Для утримання та забезпечення стійкості укосів в гірських умовах слід за­стосовувати спеціальні конструкції. На гірських дорогах IV-V категорій дозволяється застосовувати конструкції з місцевих матеріалів.
 
5 ДОРОЖНІЙ ОДЯГ
 
5.1 Дорожній одяг повинен включати покриття, основу, а при необхідності - до­даткові прошарки, що відрізняються за функціональним призначенням.
 
5.2 За механічними властивостями дорожній одяг слід поділяти на два види:
 
жорсткий та нежорсткий. До жорсткого слід відносити дорожній одяг, покриття та ос­нова якого спроможні працювати на розтягування, а їх міцність та жорсткість практи­чно не залежать від температури, вологості, тривалості дії навантаження (змінюються не більше ніж на 15 % із зміною цих величин на всьому можливому діапазоні умов ек­сплуатації) і які на протязі всього терміну служби зберігають суцільність. Жорстким є одяг, що має цементобетонне монолітне покриття; збірне покриття із цементобетон­них і армобетонних плит; асфальтобетонне покриття на основі з цементобетону. До нежорстких слід відносити всі інші конструкції дорожніх одягів.
 
5.3 В залежності від строку служби та рівня надійності дорожні одяги поділяю­ться на три типи: капітальні, полегшені та перехідні. При виборі типу дорожнього одягу виходять із інтенсивності руху, складу транспортного потоку, вимог безпеки і комфортності руху, природних умов та техніко-економічних розрахунків.
 
5.4 Типи дорожніх одягів, основні матеріали покриттів і область їх використання наведені в таблиці 5.1.
 
5.5 Дорожній одяг проектують з урахуванням надійності - ймовірності безвідмовної роботи конструкції протягом наміченого строку експлуатації до капі­тального ремонту. Кількісним показником надійності є рівень надійності, що являє собою частку довжини (чи площі по смугах накату) ділянок без пошкоджень і дефор­мацій, пов'язаних з втратою міцності конструкцій, в загальній довжині ділянки доро­ги, яка розглядається. Розрахункові рівні надійності дорожніх одягів наведені в таб­лиці 5.2
 
   
 
ДБН В.2.3-4-2000 c.40 
 
Таблиця 5.1 - Типи дорожніх одягів
 
 
 
 
Кате­горія
 
 
 
 
 
Класифіка­ція дороги
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Конструкція дорожнього одягу
 
 
 
 
 
 
 
дороги
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Тип
 
 
 
 
 
Матеріал покриття
 
 
 
 
 
 
 
І-ІІ
 
 
 
 
 
Державна ма­гістральна
 
 
 
 
 
Капітальний
 
 
 
 
 
Асфальтобетон гарячий щільний дрібнозерни­стий І марки. Цементобетон монолітний.
 
 
 
 
 
 
 
І-ІІІ
 
 
 
 
 
Державна ре­гіональна
 
 
 
 
 
Капітальний
 
 
 
 
 
Асфальтобетон гарячий щільний дріб­нозернистий І або II марки; асфальтобетон те­плий І марки. Цементобетон монолітний, збірні залізобетон­ні чи армобетонні плити.
 
 
 
 
 
 
 
І-ІІІ
 
 
 
 
 
Місцева тери­торіальна
 
 
 
 
 
Капітальний
 
 
 
 
 
Асфальтобетон гарячий щільний дрібнозерни­стий І або II марки; асфальтобетон теплий щі­льний дрібнозернистий І марки. Цементобетон; кам'яний матеріал, оброблений цементом методом змішування в установці або методом просочування чи зміщування на до­розі.
 
 
 
 
 
 
 
III
 
 
 
 
 
Місцева тери­торіальна
 
 
 
 
 
Полегшений
 
 
 
 
 
Асфальтобетон гарячий щільний дрібнозерни­стий II марки; кам'яний матеріал, оброблений органічними або неорганічними в'яжучими. Монолітний і укочений цементобетон; збірні залізобетонні плити.
 
 
 
 
 
 
 
IV-V
 
 
 
 
 
Місцева районна
 
 
 
 
 
Полегшений
 
 
 
 
 
Асфальтобетон гарячий дрібнозернистий III марки; асфальтобетон гарячий пористий або високопористий з поверхневою обробкою; кам'яний матеріал, оброблений в'яжучим ме­тодом змішування в установці або методом просочування чи змішування на дорозі.
 
 
 
 
 
 
 
IV-V
 
 
 
 
 
Місцева районна
 
 
 
 
 
Перехідний
 
 
 
 
 
Кам'яний матеріал, оброблений органічним в'яжучим в установці або способом просочен­ня; фракційний кам'яний матеріал.
 
 
 
 
 
 
Таблиця 5.2 - Розрахункові рівні надійності дорожніх одягів
 
 
 
 
Тип дорожнього одягу
 
 
 
 
 
Перспективний період для дорожнього покриття, років, не меньше
 
 
 
 
 
Рівень надійності
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
нежорсткого
 
 
 
 
 
жорсткого
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Капітальний
 
 
 
 
 
15
 
 
 
 
 
25
 
 
 
 
 
0,95
 
 
 
 
 
 
 
Полегшений
 
 
 
 
 
12
 
 
 
 
 
20
 
 
 
 
 
0,85
 
 
 
 
 
 
 
Перехідний
 
 
 
 
 
8
 
 
 
 
 
-
 
 
 
 
 
0,75
 
 
 
 
 
 
 
 
Основні вимоги до елементів дорожнього одягу
 
5.6 Матеріали шарів дорожнього одягу, його загальна товщина і товщини окре­мих шарів повинні забезпечувати шорсткість і стабільну у часі рівність поверхні, а також
 
   
 
ДБН В.2.3-4-2000 c.41 
 
 міцність і морозостійкість всієї конструкції.
 
5.7 При конструюванні дорожнього одягу належить обрати оптимальні дорожньо-будівельні матеріали і визначити раціональне розміщення шарів в комплексі з земляним полотном для подальшого їх розрахунку.
 
5.8 Товщина шару дорожнього одягу призначається з урахуванням процесу формування стійкої структури шару і його сполучення з існуючою конструкцією. Товщину шару слід призначати не меншою за величину, наведену в таблиці 5.3. Крім того, товщина шару повинна у 1,5 раза і більше перевищувати розмір найбільшої фракції зерен матеріалу цього шару.
 
Таблиця 5.3 - Технологічна товщина шарів дорожнього одягу
 
У сантиметрах
 
 
 
 
Матеріал шару дорожнього одягу
 
 
 
 
 
Мінімальна товщина в щільному стані
 
 
 
 
 
Асфальтобетонна суміш:
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Грубозерниста
 
 
 
 
 
6
 
 
 
 
 
 
 
Дрібнозерниста
 
 
 
 
 
4
 
 
 
 
 
 
 
Піщана
 
 
 
 
 
3
 
 
 
 
 
 
 
Лита
 
 
 
 
 
2
 
 
 
 
 
 
 
Цементобетон
 
 
 
 
 
16
 
 
 
 
 
 
 
Чорний щебінь
 
 
 
 
 
6
 
 
 
 
 
 
 
Щебінь або гравій, оброблений в'яжучим в установці
 
 
 
 
 
8
 
 
 
 
 
 
 
Щебінь, оброблений органічним в'яжучим способом про­сочування (напівпросочування)
 
 
 
 
 
8(4)
 
 
 
 
 
 
 
Щебінь з просочуванням мінеральним в'яжучим
 
 
 
 
 
8
 
 
 
 
 
 
 
Крупноуламковий грунт і піщаногравійна суміш, укріпле­ні мінеральним в'яжучим
 
 
 
 
 
15
 
 
 
 
 
 
 
Щебінь або гравій, оброблені органічним в'яжучим змі­шуванням на місці укладання
 
 
 
 
 
8
 
 
 
 
 
 
 
Маломіцний кам'яний матеріал або грунт, оброблений в'яжучим
 
 
 
 
 
10
 
 
 
 
 
 
 
Шлаковий щебінь
 
 
 
 
 
10
 
 
 
 
 
 
 
Щебінь і гравій не оброблені в'яжучим:
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
- на шарі з щебеню або гравію
 
 
 
 
 
10
 
 
 
 
 
 
 
- на піщаному шарі
 
 
 
 
 
15
 
 
 
 
 
 
 
Грунт, укріплений в'яжучим
 
 
 
 
 
12
 
 
 
 
 
 
 
Пісок
 
 
 
 
 
15
 
 
 
 
 
 
 
 
5.9 Покриття для забезпечення стабільної рівності повинне протистояти накопиченню залишкових деформацій зсуву влітку і зберігати суцільність при прогині весною і восени, а також при розтягуванні від охолодження в осінньо-зимовий період. Для тривалого збереження шорсткості матеріал покриття повинен бути стійким до стирання.
 
   
 
ДБН В.2.3-4-2000 c.42 
 
5.10 Основа служить для зменшення прогину покриття від дії зовнішнього на­вантаження.
 
Основа повинна забезпечувати зменшення прогину покриття від дії зовнішнього навантаження, а також мати достатню жорсткість, щоб зменшити напруження в дода­тковій основі та в грунті земляного полотна до допустимих значень. Основа повинна мати міцність, необхідну для виконання цих функцій протягом всього терміну служби дорожнього одягу. Основу слід конструювати з одного або декількох шарів.
 
5.11 Додаткова основа повинна сприяти зменшенню прогину і напружень від транспортних засобів в покритті, основі і земляному полотні, а також виконувати такі функції:
 
- відведення залишкової води з верхньої частини земляного полотна (при погано фільтруючому грунті) і з основи дорожнього одягу (дренуючий шар);
 
- зменшення товщини промерзаючого шару грунту (морозозахисний шар);
 
- зменшення глибини промерзання, земляного полотна (теплоізоляційний шар);
 
- виключення взаємного проникання зернистого матеріалу основи і грунту зем­ляного полотна (розділюючий прошарок);
 
- забезпечення зручності проїзду автомобілів і будівельної техніки під час буді­вництва дорожнього одягу (технологічний шар).
 
Один шар додаткової основи може виконувати декілька таких функцій.
 
Нежорсткий дорожній одяг
 
5.12 Нежорсткий дорожній одяг конструюють та розраховують за нижченаведеними вимогами та за положеннями інструкції ВСН 46.
 
5.13 Нежорсткий дорожній одяг в зоні перехрещень доріг, на узбіччях, на підхо­дах до перехрещення із залізницями, автостоянках, зупинках громадського транспорту і на підходах до них слід розраховувати як на повторну дію короткочасного наванта­ження (з малою повторністю), так і на дію статичного навантаження тривалістю 600 с, і призначати за результатами цих двох розрахунків міцнішу конструкцію.
 
Асфальтобетонні покриття нежорстких дорожніх одягів на дорогах І і II катего­рій додатково розраховують на температурну тріщиностійкість.
 
5.14 Нежорсткий дорожній одяг слід розраховувати на морозостійкість проти порушення рівності покриття, тобто недопущення появи деформацій від морозного здимання грунту земляного полотна.
 
Відповідно до розрахунку слід передбачати заходи щодо забезпечення морозос­тійкості дорожнього одягу:
 
- заміна грунтів III- V групи за ступенем здимальності на грунти І- II групи за ступенем здимальності;
 
- забезпечення необхідного підвищення покриття над рівнем поверхневих або грунтових вод;
 
- влаштування морозозахисного шару з матеріалу, що не збільшує свій об'єм при промерзанні в зволоженому стані (щебеню, гравію, шлаку тощо), та теплоізоляційного шару з матеріалів пониженої теплопровідності для зменшення глибини про­мерзання земляного полотна;
 
- влаштування капіляроперериваючого або водоізолюючого прошарку;
 
- покращання поверхневого водовідводу з навколишньої місцевості;
 
- збільшення товщини дорожнього одягу.
 
5.15 Розрахунок на морозостійкість і заходи по захисту дорожніх одягів від дії морозу не виконуються в таких випадках:
 
   
 
ДБН В.2.3-4-2000 c.43 
 
- при глибині промерзання менше 0,7 м;
 
- коли земляне полотно відсипане на всю глибину промерзання з грунтів I-ІІ групи за ступенем здимальності;
 
- якщо товщина дорожнього одягу перевищує 2/3 глибини промерзання;
 
- на ділянках 1-го типу зволоження, за винятком капітальних дорожніх одягів на земляному полотні з супіску пилуватого або суглинку пилуватого, якщо передбачені заходи щодо обмеження надходження води в земляне полотно.
 
5.16 При проектуванні нежорсткого дорожнього одягу слід виконати розрахунок на дренаж з метою забезпечення відводу води, яка потрапляє до основи за весняні період танення, а також для захисту земляного полотна від перезволоження поверхневою водою.
 
Дренуючий шар додаткової основи і водовідвідні засоби слід передбачати у нижньому шарі основи, який виконано із зернистого матеріалу, і робочому шарі земляного полотна з пилувато-глинистих грунтів (крім супіску піщаного) або пилувато піску з коефіцієнтами фільтрації менше 0,5 м/добу в таких випадках:
 
- в дорожньо-кліматичних зонах У-І і У-IV - при всіх типах зволоження робочого шару земляного полотна;
 
- в зоні У-ІІ - при 2-ому і 3-ому типах зволоження;
 
- в зоні У-ІІІ - при 3-ому типі зволоження.
 
Якщо нижній шар основи виконано з матеріалу, укріпленого в'яжучим, необхідність дренуючого шару додаткової основи визначають розрахунком на осушення.
 
На ділянках, де під випаровувальний басейн використовується притрасовий резерв, дорожній одяг розраховується як для III типу місцевості за умовами зволоження.
 
5.17 Розрахунком на осушення і дренаж необхідно визначити товщину дренуючого шару і необхідний коефіцієнт фільтрації його матеріалу залежно від кількості води, що надходить до основи, способу відведення її, довжини шляху фільтрації та інших факторів.
 
5.18 Дорожній одяг укріплених смуг узбіч (крайових смуг) рекомендується влаштовувати ідентичним дорожньому одягу основної проїзної частини; решту узбіччя (залежно від грунтів земляного полотна, річної кількості опадів, інтенсивності і характеру руху) - з застосуванням асфальтобетону; кам'яного матеріалу, обробленого (бітумом способом напівпросочування; грунтощебеню; щебеню; шлаку; засіву травою.
 
5.19 Розділювальну смугу слід сполучати з проїзною частиною шляхом влаштування на розділювальній смузі укріплених смуг. Іншу частину розділювальної смуги слід укріплювати засівом трав, посадкою чагарнику заввишки понад 1 м (суцільною або у вигляді поперечних смуг-куліс), що розташовані на відстані понад 1,75 м від крайки проїзної частини.
 
5.20 На велосипедних і пішохідних доріжках, на посадкових майданчиках зупинок транспорту загального користування, майданчиках відпочинку тощо, слід влаштовувати покриття з дрібношорсткою поверхнею (піщаних асфальтобетонних сумішей використанням подрібненого піску і висівок подрібнення вивержених гірських порід тощо).
 
5.21 На підходах (на відстані 250-300 м) до небезпечних ділянок доріг для влаш- тування "шумових" смуг проїзної частини рекомендується передбачати грубошорсткі поверхні.
 
 
  
 
ДБН В.2.3-4-2000 c.44 
 
Жорсткий дорожній одяг
 
5.22 Жорсткий дорожній одяг конструюють та розраховують за нижченаведеними вимогами та положеннями відомчих будівельних норм ВБН В.2.3-218-008.
 
5.23 Мінімальну товщину цементобетонного покриття призначають залежно від матеріалу основи і загального числа навантажень від розрахункового транспортного засобу згідно з таблицею 5.4.
 
Для дорожніх одягів полегшеного типу місцевих доріг мінімальна товщина це­ментобетонного покриття із укоченого бетону становить 16 см.
 
Таблиця 5.4 - Мінімальна товщина цементобетонного покриття
 
У сантиметрах
 
 
 
 
Матеріал основи
 
 
 
 
 
Мінімальна товщина покриття, при загальному числі прикладань розрахункового навантаження,
 
прив.од. на смугу
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
понад 
 
2 х 107
 
 
 
 
 
107–2 х 107
 
 
 
 
 
5xl06-107
 
 
 
 
 
106 х 106
 
 
 
 
 
 
 
Цементобетон (дрібнозернистий бетон, шлакобетон)
 
 
 
 
 
22
 
 
 
 
 
20
 
 
 
 
 
-
 
 
 
 
 
-
 
 
 
 
 
 
 
Кам'яний матеріал, укріплений неорга­нічним або органічним в'яжучим
 
 
 
 
 
22
 
 
 
 
 
20
 
 
 
 
 
18
 
 
 
 
 
-
 
 
 
 
 
 
 
Щебінь, щебенево-піщана чи гравійно-піщана суміш, шлак
 
 
 
 
 
-
 
 
 
 
 
22
 
 
 
 
 
20
 
 
 
 
 
18
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Пісок, піщано-гравійна суміш
 
 
 
 
 
-
 
 
 
 
 
-
 
 
 
 
 
20
 
 
 
 
 
18
 
 
 
 
 
 
 
Примітка. Якщо в поперечних швах штирьові з’єднання не передбачаються, мінімальна  товщина покриття збільшується на 2 см.
 
5ві з'єднa^
 
іня не пер
 
)едбачаються,
 
 
 
 
 
 
 
 
5.24 В цементобетонному покритті і в основі з бетону класу Вtb 2,0 і вище слід проектувати деформаційні шви. Поздовжній шов передбачають при ширині покриття та основи, що перевищують його товщину h більше, ніж у 23 рази. Відстань між попе-речними швами стискання призначають за розрахунком, але не більше 25 h. Відстань між швами розширення визначають залежно від відстані між швами стискання, темпе-ратури повітря під час бетонування і очікуваної температури покриття влітку.
 
5.25 Збірні покриття із залізобетонних плит слід передбачати:
 
- в складних природних умовах або при високих насипах, де важко на початку експлуатації забезпечити стабільність земляного полотна;
 
- на ділянках насипу, що споруджується на слабких основах;
 
- на насипах, що влаштовуються з перезволоженого грунту;
 
- при будівництві тимчасових доріг.
 
Дорожні одяги із збірним покриттям проектують, виходячи з положень даного розділу. При цьому орієнтуються на використання типових плит, що випускаються, враховуючи особливості роботи покриття шляхом розрахунку і конструювання основи і додаткової основи жорсткого дорожнього одягу.
 
Підсилення дорожнього одягу та розширення проїзної частини
 
5.26 Підсиленням слід вважати підвищення загальної міцності існуючого дорожньго одягу шляхом збільшення його товщини або заміни одного чи декількох шарів міцнішими. 
 
5.27 Підсилення слід передбачати у таких випадках:
 
   
 
ДБН В.2.3-4-2000 c.45 
 
- коли існуюче покриття не задовольняє вимогам щодо рівності та має деформації і  руйнування, що свідчать про втрату міцності конструкції (проломи, просідання, вибоїни, сітку тріщин, що супроводжується нерівностями в поздовжньому та поперечному профілі);
 
- якщо передбачається збільшення навантаження на вісь транспортних засобів що експлуатуються, або суттєве збільшення інтенсивності руху;
 
- в планово-попереджувальному порядку, для запобігання подальшого руйнування дорожнього одягу.
 
5.28 Розширення передбачають з метою збільшення пропускної спроможності дороги і для підвищення безпеки руху.
 
При розширенні необхідно передбачати надійну ув'язку конструкції розширення з існуючим дорожнім одягом, забезпечити приблизно рівну міцність та технологічність влаштування.
 
При розширенні без підсилення дорожнього одягу матеріал покриття на розширенні повинен бути аналогічним матеріалу покриття на існуючій проїзній частині. Якщо покриття різко відрізняється за кольором, слід передбачити шар зносу по всій ширині проїзної частини. Смуга, що добудовується і влаштовується для захисту крайки проїзної частини від обламування, може відрізнятись за кольором від основної проїзної частини, проте матеріал її покриття повинен відповідати за механічними властивостями покриттю існуючої проїзної частини.
 
5.29 Розширення необхідно проектувати з урахуванням виду і стану дренуючого шару і водовідвідних споруд існуючого дорожнього одягу, особливо на затяжних похилах і нижніх ділянках увігнутих вертикальних кривих.
 
Сполучення дренуючих шарів у межах розширення повинно бути передбачено за рахунок поглиблення дна корита. Дно нового корита повинно бути нижче дна ісінуючого не менше, ніж на 5 см.
 
5.30 При проектуванні підсилення дорожнього одягу потрібно встановити доцільність використання вже існуючого (як основи для нового) або передбачати повторне використання його матеріалів.
 
5.31 Розрахунок дорожнього одягу при підсиленні слід здійснювати на основі положень, викладених в 5.6 - 5.25, з урахуванням міжремонтних термінів та наступних позицій.
 
Шари підсилення слід проектувати на основі даних вишукувань, що містять результати вимірювання товщин шарів існуючого дорожнього одягу, його модуля пружності; відомості про види матеріалів, стан шарів, типи грунту і умов його зволоження та візуальної оцінки загального стану дорожнього одягу з описом характеру дефектів.
 
В разі неможливості вимірювання модуля пружності існуючого дорожнього одягу при проектуванні нової конструкції його слід визначати розрахунком залежні фактичного стану шарів.
 
5.32 При розрахунку дорожнього одягу на зупинкових смугах потрібно призначати не менше 1/3 розрахункових автомобілів від загальної кількості або інше навантаження, що обгрунтовано у проекті.
 
5.33 Покриття на укріпленій смузі узбіччя і на зупинковій смузі рекомендується передбачати з кам'яних матеріалів, укріплених в'яжучим. Поверхню іншої частини узбіччя потрібно укріплювати в залежності від інтенсивності і характеру руху, грунтів земляного полотна і особливостей клімату: засівом трав, щебенем з місцевих кам'яних матеріалів, гравієм, шлаком тощо.
 
 
  
 
ДБН В.2.3-4-2000 c.46 
 
Матеріал для дорожнього одягу
 
5.34 Для цементобетонних покриттів і основ слід використовувати бетон важкий за ДСТУ Б.В.2.7-43 та таблицею 5.5. 
 
Таблиця 5.5 - Мінімальний проектний клас бетону для цементобетонних покриттів і основ
 
 
 
 
 
 
Призначення
 
 
 
 
 
 
 
Категорія
 
 
 
 
 
Мінімальний проектний клас, МПа
 
(марка бетону - кгс/см2)
 
 
 
 
 
 
 
бетону
 
 
 
 
 
дороги
 
 
 
 
 
на стиск
 
 
 
 
 
на розтягування при згині(марка)
 
 
 
 
 
 
 
Одношарове або верхній
 
 
 
І
 
 
 
В 35,0
 
 
 
 
 
Вtb 4,4(Rзг 55)
 
 
 
 
 
шар двошарового цемен-
 
 
 
 
 
II
 
 
 
В 30,0
 
 
 
 
 
Вtb 4,0(Rзг 50)
 
 
 
 
 
тобетонного покриття
 
 
 
 
 
III
 
 
 
В 27,5
 
 
 
 
 
Вtb 3,5(Rзг 45)
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
IV
 
 
 
В 25,0
 
 
 
 
 
Вtb 3,2(Rзг 40)
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
І
 
 
 
-“-
 
 
 
Вtb 3,6(Rзг 45)
 
 
 
 
 
Нижній шар двошарового
 
 
 
 
 
II
 
 
 
-“-
 
 
 
Вtb 3,2(Rзг 40)
 
 
 
 
 
покриття
 
 
 
 
 
ІІІ
 
 
 
-“-
 
 
 
Вtb 2,8(Rзг 35)
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
IV
 
 
 
-“-
 
 
 
Вtb 2,4(Rзг 30)
 
 
 
 
 
Основа під покриття:
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
цементобетонне
 
 
 
 
 
І-ІІІ
 
 
 
В 7,5 (rст-100)
 
 
 
 
 
Вtb 1,2(Rзг 40)
 
 
 
 
 
асфальтобетонне
 
 
 
 
 
І-ІІІ
 
 
 
В 7,5 (rст-100)
 
 
 
 
 
Вtb 1,2(Rзг 40)
 
 
 
 
 
Примітка 1. Середньомісячну температуру найхолоднішого місяця для районів будівництва визначають за СНіП 2.01.01.
 
Примітка 2. При відповідному техніко-економічному обгрунтуванні для одношарового або верхнього шару двошарового покриття доріг І і ІІ категорій допускається використовувати важкий бетон, як для доріг ІІІ категорії.
 
Примітка 3. Цементобетонне покриття для доріг ІV категорії допускається при відповідному техніко-економічному обгрунтуванні.
 
 
 
 
 
 
Морозостійкість бетону, який працює в покритті, та матеріалу основи під цементобетонним і збірним покриттям, повинна бути не меньше значень, наведених в таблиці 5.6. В умовах роботи в агресивному середовищі бетон повинен бути стійким до його дії. 
 
 
 
Таблиця 5.6 - Морозостійкість бетону для цементобетонних покриттів і основ
 
 
  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Середньомісячна темпера-
 
 
 
Марка за морозостійкістю бетону
 
 
 
 
 
 
 
тура повітря найбільш хо­лодного місяця, °С
 
 
 
 
 
в покритті при відтаванні у 
 
5-%-му розчині NaCl
 
 
 
 
 
для основи при відтаван­ні
 
у воді
 
 
 
 
 
 
 
Від 0 до мінус 5
 
 
 
 
 
F 100
 
 
 
 
 
F25
 
 
 
 
 
 
 
Від мінус 5 до мінус 10
 
 
 
 
 
F 150
 
 
 
 
 
F50
 
 
 
 
 
 
Для бетону, що застосовується в покриттях, слід використовувати портланцемент, який відповідає вимогам ДСТУ Б В.2.7-46.
 
Для бетону в шарах основи дозволяється застосовувати портланцемент з мінеральними добавками і шлакопортланцемент марок 300 і 400, що відповідають вимогам ДСТУ Б.В.2.7-46.
 
5.35 При конструюванні верхніх шарів двошарових та одношарових нежорстких 
 
 
  
 
ДБН В.2.3-4-2000 c.47 
 
покриттів потрібно враховувати категорію дороги і дорожньо-кліматичне районуван­ня України за умовами роботи асфальтобетонних та дьогтебетонних покриттів, що на­ведені в таблиці 5.7 і додатку Д.
 
 
 
Таблиця 5.7 Дорожньо-кліматичне районування України за умовами роботи асфальто- та дьогтебетонних покриттів
 
 
 
 
Позна­-
 
 
 
Температура, °С
 
 
 
Кількість
 
 
 
Річна
 
 
 
Адміністративна область
 
 
 
 
 
чення району
 
 
 
 
 
найвища влітку
 
 
 
 
 
найнижча взимку
 
 
 
 
 
переходів через 0°С
 
 
 
 
 
кількість опадів, мм
 
 
 
 
 
або її частина, що входить до району
 
 
 
 
 
 
 
А-1
 
 
 
 
 
52
 
 
 
 
 
-21...-23
 
 
 
 
 
20
 
 
 
 
 
550
 
 
 
 
 
Волинська, Рівненська, Жи­томирська (північна частина)
 
 
 
 
 
 
 
А-2
 
 
 
 
 
54
 
 
 
 
 
-21...-23
 
 
 
 
 
15...20
 
 
 
 
 
500...700
 
 
 
 
 
Львівська, Закарпатська, Іва­но-Франківська, Чернівецька, Хмельницька, Житомирська (південна). Вінницька (півні­чна), Київська (північно-західна), Тернопільська
 
 
 
 
 
 
 
А-3
 
 
 
 
 
54...56
 
 
 
 
 
-25
 
 
 
 
 
20
 
 
 
 
 
400...500
 
 
 
 
 
Київська (північно-східна), Чернігівська, Сумська, Чер­каська (східна), Полтавська, Харківська (північна)
 
 
 
 
 
 
 
А-4
 
 
 
 
 
56
 
 
 
 
 
-23
 
 
 
 
 
15
 
 
 
 
 
500
 
 
 
 
 
Вінницька (південна), Черка­ська (західна), Київська (пів­денна), Кіровоградська (пів­нічна), Дніпропетровська (північно-західна). Одеська (північна)
 
 
 
 
 
 
 
А-5
 
 
 
 
 
58
 
 
 
 
 
-23
 
 
 
 
 
15...25
 
 
 
 
 
350
 
 
 
 
 
Миколаївська, Одеська (пів­денна), Кіровоградська (пів­денна), Дніпропетровська (південно-західна)
 
 
 
 
 
 
 
А-6
 
 
 
 
 
58
 
 
 
 
 
-25...-26
 
 
 
 
 
15...25
 
 
 
 
 
400...450
 
 
 
 
 
Дніпропетровська (східна), Донецька, Луганська, Хар­ківська (південна)
 
 
 
 
 
 
 
А-7
 
 
 
 
 
59
 
 
 
 
 
-23...-25
 
 
 
 
 
15...25
 
 
 
 
 
400...450
 
 
 
 
 
Автономна республіка Крим, Херсонська, Запорізька
 
 
 
 
 
 
 
 
5.36 При конструюванні асфальтобетонних покриттів потрібно враховувати вид в'яжучого, тип зернового складу, марку асфальтобетону. Параметри асфальтобетон­них сумішей слід призначати за таблицею 5.8. Асфальтобетонні суміші повинні відпо­відати вимогам ГОСТ 9128.
 
5.37 При конструюванні дьогтебетонних і дьогтеполімербетонних покриттів по­трібно враховувати марку в'яжучого і тип зернового складу. Параметри дьогтебетонів і дьогтеполімербетонів слід призначати за таблицею 5.9. Гарячі і холодні дьогтебетонні суміші всіх типів повинні відповідати вимогам ГОСТ 25877-83.
 
При будівництві та реконструкції ділянок доріг, що знаходяться ближче, ніж за 1,5 км від житлових будинків, а також в курортних і рекреаційних зонах не дозволяє­ться використання для дорожнього покриття в'яжучих матеріалів з відходів і побічних
 
   
 
ДБН В.2.3-4-2000 c.48
 
продуктів коксохімічного виробництва.
 
Таблиця 5.8 - Раціональні типи і марки асфальтобетону для різних регіонів України та категорій доріг
 
 
 
 
Позна-
 
 
 
Марка
 
 
 
 
 
Категорія дороги
 
 
 
 
 
 
 
 
 
чення
 
 
 
бітуму
 
 
 
 
 
І
 
 
 
 
 
II
 
 
 
 
 
IIІ
 
 
 
 
 
ІV-V
 
 
 
 
 
 
 
району
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Тип ас-
 
 
 
 
 
Марка
 
 
 
 
 
Тип ас­-
 
 
 
Марка
 
 
 
 
 
Тип ас­-
 
 
 
 
 
Марка
 
 
 
 
 
Тип ас-
 
 
 
Марка
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
фальто-
 
 
 
асфаль-
 
 
 
фальто­-
 
 
 
асфаль-
 
 
 
 
 
фальто­-
 
 
 
 
 
асфаль-­
 
 
 
 
 
фальто­-
 
 
 
 
 
асфаль-­
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
бетону
 
 
 
 
 
тобетону
 
 
 
 
 
бетону
 
 
 
 
 
тобетону
 
 
 
 
 
бетону
 
 
 
 
 
тобетону
 
 
 
 
 
бетону
 
 
 
 
 
тобетону
 
 
 
 
 
 
 
А-1
 
 
 
 
 
БНД 60/90
 
 
 
 
 
А*, Б,
 
 
 
 
 
І
 
 
 
 
 
А*, Б,
 
 
 
 
 
І(ІІ)
 
 
 
 
 
Б, Г,
 
 
 
 
 
II
 
 
 
 
 
Б, В, Г,
 
 
 
 
 
III
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
БНД 90/130
 
 
 
 
 
Г
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Г,(В)
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
(В, Д)
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
(Д)
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
БНД 130/200
 
 
 
 
 
-
 
 
 
 
 
-
 
 
 
 
 
Б*, В,
 
 
 
 
 
І
 
 
 
 
 
Б, Г, В,
 
 
 
 
 
II
 
 
 
 
 
Б,В,Г
 
 
 
 
 
III
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Г
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Д
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
А-2
 
 
 
 
 
БНД 60/90
 
 
 
 
 
А*, Б,
 
 
 
 
 
І
 
 
 
 
 
А*, Б,
 
 
 
 
 
І (II)
 
 
 
 
 
Б*, Г,
 
 
 
 
 
II
 
 
 
 
 
Б, В, Г,
 
 
 
 
 
III
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
БНД 90/130
 
 
 
 
 
Г
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Г,(В)
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
(В, Д)
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
(Д)
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
А-3
 
 
 
 
 
БНД 60/90
 
 
 
 
 
А*, Б,
 
 
 
 
 
І
 
 
 
 
 
Б, Г
 
 
 
 
 
ЩІ)
 
 
 
 
 
Б, В, Г,
 
 
 
 
 
II
 
 
 
 
 
Б, В, Г,
 
 
 
 
 
III
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
БНД 90/130
 
 
 
 
 
Г
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
(В)
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Д
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
(Д)
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
БНД 130/200
 
 
 
 
 
-
 
 
 
 
 
-
 
 
 
 
 
Б*, В,
 
 
 
 
 
І
 
 
 
 
 
Б, В
 
 
 
 
 
II
 
 
 
 
 
Б, В
 
 
 
 
 
III
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Г
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
А-4
 
 
 
 
 
БНД 60/90
 
 
 
 
 
А*, Б,
 
 
 
 
 
І
 
 
 
 
 
А*, Б,
 
 
 
 
 
І(ІІ)
 
 
 
 
 
Б, Г,
 
 
 
 
 
II
 
 
 
 
 
Б, В, Г,
 
 
 
 
 
III
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
БНД 90/130
 
 
 
 
 
Г
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Г (В)
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
(В, Д)
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
(Д)
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
А-5
 
 
 
 
 
БНД 40/60
 
 
 
 
 
А*, Б,
 
 
 
 
 
І
 
 
 
 
 
А*,Б,
 
 
 
 
 
І(ІІ)
 
 
 
 
 
А*, Б,
 
 
 
 
 
II
 
 
 
 
 
Б,В,Г
 
 
 
 
 
III
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
БНД 60/90
 
 
 
 
 
Г
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Г (В)
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Г (В, Д)
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
А-6
 
 
 
 
 
БНД 40/60
 
 
 
 
 
А*, Б,
 
 
 
 
 
І
 
 
 
 
 
А*, Б,
 
 
 
 
 
І(П)
 
 
 
 
 
Б,Г,
 
 
 
 
 
II
 
 
 
 
 
Б*,
 
 
 
 
 
III
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
БНД 60/90
 
 
 
 
 
Г
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Г (В)
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
(В, Д)
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
(В, Д)
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
БНД90/130
 
 
 
 
 
Б, Г
 
 
 
 
 
І
 
 
 
 
 
Б,Г,
 
 
 
 
 
І(ІІ)
 
 
 
 
 
Б*
 
 
 
 
 
II
 
 
 
 
 
Б*,
 
 
 
 
 
III
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
БНД 130/200
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
(В)
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
(В, Д)
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
(В, Д)
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
А-7
 
 
 
 
 
БНД 40/60
 
 
 
 
 
А*, Б,
 
 
 
 
 
І
 
 
 
 
 
А*, Б,
 
 
 
 
 
І(П)
 
 
 
 
 
Б*
 
 
 
 
 
II
 
 
 
 
 
Б*
 
 
 
 
 
III
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
БНД 60/90
 
 
 
 
 
Г
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Г
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
(В, Д)
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
(В, Д)
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Примітка 1. В сумішах типу А* вміст щебеню 50-55 %
 
Примітка 2. В сумішах типу Б* вміст щебеню 35-45 %
 
Примітка 3. Використання типів і марок асфальтобетонів, що розміщені в дужках, меньш доцільно.
 
Примітка 4. Для доріг ІІІ і ІV категорій на ділянках з легкими умовами руху допускається влаштування покриттів з асфальтобетонних сумішей типів В і Д. Такі покриття рекомендується також передбачати на велосипедних і пішоходних доріжках, на майданчиках павільйонів біля зупинок автобусів, на території автозаправних станцій, майданчиках відпочинку і т.п.  
 
 
 
 
 
 
5.38  Для нижніх шарів покриттів та шарів основи з асфальто- і дьогтебетонних сумішей зерновий склад і тип сумішей слуд призначати за таблицею 5.10. Для влаштування основи дорожнього одягу з асфальто- або дьогтебетону в’язкість в’яжучого рекомендується призначати меньшу, ніж для покриття.
 
5.39  Щебінь, який одержують шляхом подрібнення масивних гірських порід, гравій і шлаки повинні відповідати вимогам ДСТУ Б В.2.7-71, ДСТУ Б В.2.7-74,      ДСТУ Б В.2.7-75.
 
5.40  Для приготування різних видів сумішей кам’яних матеріалів, оброблених органічними в’яжучими, слід використовувати природні і подрібнені піски, що відпо- 
 
 
  
 
ДБН В.2.3-4-2000 c.49 
 
відають вимогам ДСТУ Б В.2.7-32, а також піски шлакові відповідно до ГОСТ 3344. Замість піску допускається використовувати висівки подрібнення вивержених і осадо­вих гірських порід, що відповідають вимогам ГОСТ 26193 і ГОСТ 26873.
 
Таблиця 5.9 - Раціональні типи дьогтебетону і дьогтеполімербетону для різних регіонів України та категорій доріг
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Категорія дороги
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Позначення
 
 
 
 
 
ІІ
 
 
 
 
 
ІII
 
 
 
 
 
IV, V
 
 
 
 
 
 
 
району
 
 
 
 
 
Тип дьог­тебетону
 
 
 
 
 
Марка в'яжучого
 
 
 
 
 
Тип дьог­тебетону
 
 
 
 
 
Марка в'яжучого
 
 
 
 
 
Тип дьог­тебетону
 
 
 
 
 
Марка в'яжучого
 
 
 
 
 
 
 
А-1
 
 
 
 
 
Б*, В
 
 
 
 
 
Д-4, 
 
ВДП-4 
 
(ВДП-3)
 
 
 
 
 
Б*, Б, В
 
(Г)
 
 
 
 
 
Д-4,
 
ВДП-4
 
(ВДП-3)
 
 
 
 
 
Б*,В, Г
 
 
 
 
 
Д-3, Д-4, ВДП-6
 
 
 
 
 
 
 
А-2
 
 
 
 
 
Б*, В (Б)
 
 
 
 
 
Д-4, 
 
ВДП-4
 
 
 
 
 
Б*, В (Г)
 
 
 
 
 
Д-4,
 
ВДП-4
 
(ВДП-7)
 
 
 
 
 
Б*,В, Г
 
 
 
 
 
Д-4,
 
ВДП-6
 
 
 
 
 
 
 
зона Карпат
 
 
 
 
 
Б
 
 
 
 
 
Д-4, 
 
ВДП-4
 
 
 
 
 
Б
 
 
 
 
 
Д-4,
 
ВДП-4
 
(ВДП-7)
 
 
 
 
 
Б*, В
 
 
 
 
 
Д-4,
 
ВДП-6 (ВДП-7)
 
 
 
 
 
 
 
А-3
 
 
 
 
 
Б*, В (Б)
 
 
 
 
 
Д-4, 
 
ВДП-4 
 
(ВДП-5)
 
 
 
 
 
Б*, В (Г)
 
 
 
 
 
Д-4,
 
ВДП-4
 
(ВДП-5)
 
 
 
 
 
Б*,В, Г
 
 
 
 
 
Д-4,
 
ВДП-6
 
 
 
 
 
 
 
А-4
 
 
 
 
 
Б
 
 
 
 
 
Д-5, 
 
ВДП-4 
 
(ВДП-3)
 
 
 
 
 
Б* В 
 
(Г, Б)
 
 
 
 
 
Д-4,
 
ВДП-4
 
(ВДП-3)
 
 
 
 
 
Б*,В, Г
 
 
 
 
 
Д-4,
 
ВДП-6 (ВДП-7)
 
 
 
 
 
 
 
А-5
 
 
 
 
 
Б
 
 
 
 
 
Д-5, 
 
ВДП-4 
 
(ВДП-5)
 
 
 
 
 
Б, В
 
 
 
 
 
Д-5,
 
ВДП-4
 
(ВДП-5)
 
 
 
 
 
Б*, В
 
 
 
 
 
Д-5,
 
ВДП-7 (ВДП-6)
 
 
 
 
 
 
 
А-6
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Д-5, 
 
ВДП-4 
 
(ВДП-5)
 
 
 
 
 
Б
 
 
 
 
 
Д-5,
 
ВДП-4
 
(ВДП-5)
 
 
 
 
 
Б*, В
 
 
 
 
 
Д-6,
 
ВДП-7 (ВДП-6)
 
 
 
 
 
 
 
А-7
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Д-6, Д-7, ВДП-4 
 
(ВДП-5)
 
 
 
 
 
Б
 
 
 
 
 
Д-6, Д-7, ВДП-4
 
(ВДП-5)
 
 
 
 
 
Б*, (В)
 
 
 
 
 
Д-7,
 
ВДП-7 (ВДП-6)
 
 
 
 
 
 
 
Примітка 1. Тип дьогтебетону та марку в’яжучого, що вказані в дужках, меньш доцільно використовувати.
 
Примітка  2. В суміші типу Б* кількість щебеню становить 35...45%.
 
Примітка 3. Для доріг ІІ категорії використовується І марка дьогтебетону (дьогтеполімербетону), для ІІІ-І-ІІ марка, а для ІV – тільки ІІ марка.
 
 
 
 
 
 
5.41 Як в'яжучі для обробки кам'яних матеріалів слід використовувати в'язкі нафтові бітуми, що відповідають вимогам ГОСТ 22245 і рідкі нафтові бітуми за ГОСТ 11955, дьогті кам'яновугільні для дорожнього будівництва за ГОСТ 4641, емульсії бітумні дорожні за ГОСТ 18659 та інші органічні в'яжучі, що відповідають вимогам технічних умов, затверджених в установленому порядку.
 
5.42 Матеріали щебеневі, гравійні і піщані для покриттів і основ, оброблені не- органічними в'яжучими, повинні відповідати вимогам ГОСТ 23558, ВБН В.2.3-218 008 і таблиці 5.11.
 
   
 
ДБН В.2.3-4-2000 c.50 
 
Таблиця 5.10 - Раціональні типи асфальто- і дьогтебетонної сумішей для влаштування нижньго шару покриття та основи дорожнього одягу
 
 
 
 
Назва
 
 
 
Категорія дороги
 
 
 
 
 
 
 
 
 
шару
 
 
 
 
 
І
 
 
 
 
 
II
 
 
 
 
 
III
 
 
 
 
 
IV
 
 
 
 
 
 
 
Нижній
 
 
 
Грубозерниста
 
 
 
 
 
Грубозерниста
 
 
 
 
 
Грубозерниста
 
 
 
 
 
Грубозерниста га­-
 
 
 
 
 
 
 
шар по-
 
 
 
гаряча щільна ас-­
 
 
 
 
 
гаряча щільна ас-­
 
 
 
 
 
гаряча суміш ти-­
 
 
 
 
 
ряча пориста ас­-
 
 
 
 
 
 
 
криття
 
 
 
фальтобетонна
 
 
 
 
 
фальтобетонна
 
 
 
 
 
пу А і Б марки II
 
 
 
 
 
фальтобетонна су-­
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
суміш типу А і Б
 
 
 
 
 
суміш типу А і Б
 
 
 
 
 
та пориста асфа­-
 
 
 
 
 
міш марки II і III.
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
непереривчасто-
 
 
 
 
 
непереривчасто-
 
 
 
 
 
льтобетонна су­-
 
 
 
 
 
Гаряча пориста
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
го складу марки І
 
 
 
 
 
го складу.
 
 
 
 
 
міш марки II.
 
 
 
 
 
дьогтебетонна
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Грубозерниста
 
 
 
 
 
Дьогтебетонна
 
 
 
 
 
суміш марки II.
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
гаряча пориста
 
 
 
 
 
щільна та порис­-
 
 
 
 
 
Кам'яний мате­-
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
асфальтобетонна
 
 
 
 
 
та гаряча суміш І
 
 
 
 
 
ріал, оброблений
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
суміш неперерив-
 
 
 
 
 
та II марки
 
 
 
 
 
органічним в'яжу-­
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
частого та пере­-
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
чим
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
ривчастого скла­ду.
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Основа
 
 
 
 
 
Гаряча пориста
 
 
 
 
 
Гаряча пориста
 
 
 
 
 
Гаряча пориста
 
 
 
 
 
Гаряча пориста
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
асфальтобетонна
 
 
 
 
 
асфальтобетонна
 
 
 
 
 
асфальтобетонна
 
 
 
 
 
дьогтебетонна
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
суміш марки II.
 
 
 
 
 
суміш марки II.
 
 
 
 
 
суміш марки II.
 
 
 
 
 
суміш марки II.
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Гаряча пориста
 
 
 
 
 
Гаряча пориста
 
 
 
 
 
Гаряча пориста
 
 
 
 
 
Кам'яний матері­ал, 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
дьогтебетонна
 
 
 
 
 
дьогтебетонна
 
 
 
 
 
дьогтебетонна
 
 
 
 
 
оброблений орга-
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
суміш марки І.
 
 
 
 
 
суміш марки І.
 
 
 
 
 
суміш марки І.
 
 
 
 
 
нічним в'яжу­чим.
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Гаряча високо-
 
 
 
 
 
Гаряча високопо-
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
пориста суміш
 
 
 
 
 
риста суміш
 
 
 
 
 
 
Табиця 5.11 - Вимоги до матеріалу, обробленого неорганічним в'яжучим
 
 
 
 
 
 
Показник властивості
 
 
 
 
 
Для покриття з шаром зносу з чорних сумішей
 
 
 
 
 
Для основи
 
 
 
 
 
 
 
обробленого матеріалу
 
 
 
 
 
Категорія автомобільної дороги
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
III
 
 
 
 
 
IV, V
 
 
 
 
 
І-ІІІ
 
 
 
 
 
IV, V
 
 
 
 
 
 
 
Границя міцності на стиск водона-сиченого зразку (на 28 добу), МПа
 
 
 
 
 
 
 
6,0-7,5
 
 
 
 
 
 
 
4,0-7,5
 
 
 
 
 
 
 
4,0-7,5
 
 
 
 
 
 
 
2,0-6,0
 
 
 
 
 
 
 
Марка за морозостійкістю для районів з середньомісячною температурою найхолоднішого місяця, °С, не меньше: 
 
від 0 °С до мінус 5 °С
 
 
 
 
 
 
 
 
 
F15
 
 
 
 
 
 
 
 
 
F10
 
 
 
 
 
 
 
 
 
F10
 
 
 
 
 
 
 
 
 
-
 
 
 
 
 
від мінус 5 °С до мінус 10 °С
 
 
 
 
 
F25
 
 
 
 
 
F25
 
 
 
 
 
F15
 
 
 
 
 
F10
 
 
 
 
 
 
 
 
5.43 Покриття і основи з грунтів, укріплених неорганічними в’яжучими, повинні відповідати вимогам таблиці 5.12. 
 
 
  
 
ДБН В.2.3-4-2000 c.51
 
 
  
 
Таблиця 5.12 - Вимоги до грунту, укріпленого неорганічним в'яжучим
 
 
 
 
Показник властивості укріпленого
 
 
 
 
 
Міцність укріпленого грунту, за класом
 
унту, за класом
 
 
 
 
 
 
 
грунту
 
 
 
 
 
І
 
 
 
 
 
II
 
 
 
 
 
III
 
 
 
 
 
 
 
Границя міцності на стиск водонасиченого зразку, МПа
 
 
 
 
 
 
 
6,0-4,0
 
 
 
 
 
 
 
4,0-2,0
 
 
 
 
 
 
 
2,0-1,0
 
 
 
 
 
 
 
Границя міцності на розтягання при зги­нанні водонасиченого зразку, МПа, не менше
 
 
 
 
 
 
 
1,0
 
 
 
 
 
 
 
0,6
 
 
 
 
 
 
 
0,2
 
 
 
 
 
 
 
Коефіцієнт морозостійкості, не менше
 
 
 
 
 
0,75
 
 
 
 
 
0,7
 
 
 
 
 
0,65
 
 
 
 
 
 
 
Примітка. Показники фізико-механічних властивостей при укріпленні грунтів портландцементом або шлакопортландцементом подані для зразків, що тверділи 28 діб; при укріпленні грунтів неорганічними, повільнотвердіючими в'яжучими (попе­лом виносу сухого відбору), а також при використанні сухих цементобетонних сумішей показники дані для зразків, що тверділи 90 діб.
 
 
 
 
 
 
5.44 Грунт для влаштування покриття і основи, укріплений органічним в'яжучим, в тому числі бітумною емульсією, рідким бітумом або кам'яновугільним в'яжучим (дьогтем, смолою) разом з цементом або вапном, а також бітумною емульсі­єю або сирою нафтою разом з карбамідною смолою, в тому числі разом з добавкою лігносульфонату технічного (ЛСТ), повинен відповідати вимогам таблиці 5.13, а укрі­плений бітумною емульсією, рідким бітумом або кам'яновугільним в'яжучим з добав­кою або без добавки поверхнево-активних речовин (ПАР) - таблиця 5.14. 
 
Таблиця 5.13 Вимоги до грунту, укріпленого органічним в'яжучим
 
 
 
 
Показник властивості
 
 
 
 
 
Значення показник са за класом
 
 
 
 
 
укріпленого грунту
 
 
 
 
 
І
 
 
 
 
 
II
 
 
 
 
 
III
 
 
 
 
 
 
 
Границя міцності на стиск водонасиченого зразку при 20°С, МПа
 
 
 
 
 
 
 
4,0-2,5
 
 
 
 
 
 
 
2,5-1,5
 
 
 
 
 
 
 
1,5-1,0
 
 
 
 
 
Границя міцності на розтягання при згині водона­сиченого зразку при 20°С, МПа
 
 
 
 
 
 
 
1,0
 
 
 
 
 
 
 
0,6
 
 
 
 
 
 
 
0,4
 
 
 
 
 
 
 
Коефіцієнт морозостійкості, не менше
 
 
 
 
 
0,85
 
 
 
 
 
0,8
 
 
 
 
 
0,7
 
 
 
 
 
 
Таблиця 5.14 - Вимоги до грунту, укріпленого бітумною емульсією, рідким бітумом або кам'яновугільним в'яжучим
 
 
 
 
Показник властивості
 
 
 
 
 
Значення показника
 
 
 
 
 
 
 
укріпленого грунту
 
 
 
 
 
для верхнього шару основи або покриття
 
 
 
 
 
для нижнього шару основи
 
 
 
 
 
 
 
Границя міцності на стиск неводонасиче-ного зразку при 20 °С, МПа, не менше
 
 
 
 
 
1,2
 
 
 
 
 
не визначається
 
 
 
 
 
 
 
Те ж при 50 °С, МПа, не менше
 
 
 
 
 
0,7
 
 
 
 
 
те саме
 
 
 
 
 
 
 
Границя міцності на стиск водонасиченого зразку при 20 °С, МПа, не менше
 
 
 
 
 
0,6
 
 
 
 
 
0,4
 
 
 
 
 
 
 
Набухання, % за об'ємом, не більше
 
 
 
 
 
5
 
 
 
 
 
не визначається
 
 
 
 
 
 
 
Коефіцієнт морозостійкості, не менше
 
 
 
 
 
0,6
 
 
 
 
 
те саме
 
 
 
 
 
 
 
 
 
  
 
ДБН В.2.3-4-2000 c.52
 
5.45 При проектуванні дорожніх одягів з тонкошаровими бітумомінеральними покриттями (менше 4 см) або шарами зносу у вигляді подвійної поверхневої обробки для доріг III - V категорії, доцільно передбачати застосування укріплених грунтів для влаштування основ згідно таблиці  5.15.
 
Таблиця 5.15 - Вимоги до укріпленого грунту для влаштування нижнього шару покриття або основи
 
 
 
 
Вид укріпленого грунту для влаштування нижнього
 
 
 
 
 
Категорія
 
 
 
 
 
Дорожньо-
 
 
 
 
 
 
 
шару покриття або основи
 
 
 
 
 
дороги
 
 
 
 
 
кліматична зона
 
 
 
 
 
 
 
Грунт,  укріплений бітумною емульсією, рідким біту-
 
 
 
 
 
III, IV, V
 
 
 
 
 
У-І,
 
 
 
 
 
 
 
мом або кам'яновугільним в'яжучим разом із цемен-
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
У-ІІ,
 
 
 
 
 
 
 
том або вапном, а також бітумною емульсією або си-
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
У-Ш,
 
 
 
 
 
 
 
рою нафтою разом з карбамідною смолою разом з до-
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
У-IV
 
 
 
 
 
 
 
бавкою ЛСТ (за таблицею 5.13)
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Грунт, укріплений мінеральним в'яжучим з добавкою
 
 
 
 
 
III-V
 
 
 
 
 
У-І,
 
 
 
 
 
 
 
або без добавки ПАР або активних речовин, І і II кла-
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
У-ІІ,
 
 
 
 
 
 
 
сів за міцністю (за таблицею 5.12)
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
У-ІІІ,
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
У-IV
 
 
 
 
 
 
 
Грунт, укріплений органічним в'яжучим з добавкою
 
 
 
 
 
IV.V
 
 
 
 
 
У-ІІ,
 
 
 
 
 
 
 
або без добавки ПАР або активних речовин (за табли-
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
У-ІІІ
 
 
 
 
 
 
 
цею 5.14)
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
5.46 При проектуванні дорожніх одягів капітального типу для основи слід засто-совувати укріплений грунт відповідно до таблиці 5.16.
 
 
 
Таблиця 5.16 - Вимоги до укріпленого грунту для основи дорожнього одягу капітального типу
 
 
 
 
Вид укріпленого грунту для влаштування основи
 
 
 
 
 
Категорія дороги
 
 
 
 
 
Дорожньо-кліматична зона
 
 
 
 
 
 
 
Грунт, укріплений мінеральним в'яжучим 1 і II класів за міцністю (таблиця 5.12) для основи цементобетонного монолітного або збірного покриття
 
 
 
 
 
І-ІІІ
 
 
 
 
 
У-І, 
 
У-ІІ, 
 
У-ІІІ, 
 
У-IV
 
 
 
 
 
 
 
Грунт, укріплений бітумною емульсією разом з цементом або карбамідформальдегідною смолою разом з сирою нафтою або сульфітно-дріжджовою бражкою, І і ІІ класів за міцністю (таблиця 5.13) для верхнього шару основи асфальтобетонного покриття завтовшки 8 см і більше
 
 
 
 
 
І-ІІІ
 
 
 
 
 
У-І, 
 
У-ІІ
 
 
 
 
 
 
 
Грунт, укріплений мінеральним в'яжучим з добавкою або без добавки ПАР або активних речовин, І і II класів за міцністю для нижнього шару основи асфальто-бетонного покриття
 
 
 
 
 
І-ІІІ
 
 
 
 
 
У-І, 
 
У-ІІ, 
 
У-ІІІ
 
 
 
 
 
 
 
 
5.47 При проектуванні дорожніх одягів з додатковими (морозозахисними) шарами на дорогах І - III категорій у дорожньо-кліматичних зонах У-І, У-ІІ, У-IV слід застосовувати шари із укріпленого грунту II і III класів за міцністю згідно з таблицею 5.12.
 
 
  
 
ДБН В.2.3-4-2000 c.53
 
Товщину морозозахисного шару, отриману розрахунком стосовно до зернистих матеріалів, слід знижувати на 25-40 %, враховуючи зменшення ступеня морозного здимання верхнього шару земляного полотна при влаштуванні морозозахисного шару із укріплених грунтів.
 
5.48 При проектуванні щебеневої основи, що укріплюється піскоцементною су­мішшю, слід використовувати щебінь фракцій 40-70 (70-120) мм.
 
Міцність і морозостійкість щебеню повинні відповідати вимогам ГОСТ 3344, ДСТУ Б В.2.7-75 і таблиці 5.17.
 
 
 
Таблиця 5.17 - Вимоги до міцності і морозостійкості щебеню для влаштування шарів з щебеневих сумішей
 
 
 
 
Показник властивості шару
 
 
 
 
 
Категорія дороги
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
I, ІІ
 
 
 
 
 
III
 
 
 
 
 
IV, V
 
 
 
 
 
 
 
Марка за міцністю при стисканні в циліндрі у водонасиченому стані, не нижче: 
 
- вивержених, метаморфічних порід
 
 
 
 
 
 
 
 
 
800
 
 
 
 
 
 
 
 
 
600
 
 
 
 
 
 
 
 
 
600
 
 
 
 
 
 
 
- шлаків фосфорних, чорної і кольорової металургії, осадових порід
 
 
 
 
 
 
 
600
 
 
 
 
 
 
 
500
 
 
 
 
 
 
 
200
 
 
 
 
 
 
 
Марка за стиранням, не нижче
 
 
 
 
 
И III
 
 
 
 
 
И III
 
 
 
 
 
И ІV
 
 
 
 
 
 
 
Марка за морозостійкістю для районів з середньомісячною температурою повітря найхолоднішого місяця: 
 
- від 0 °С до мінус 5 °С
 
 
 
 
 
 
 
 
 
15
 
 
 
 
 
 
 
 
 
-
 
 
 
 
 
 
 
-
 
 
 
 
 
 
 
- від мінус 5°С до мінус 10 °С
 
 
 
 
 
25
 
 
 
 
 
15
 
 
 
 
 
-
 
 
 
 
 
 
 
 
5.49 При проектуванні щебеневого покриття і основи, що влаштовується мето­дом заклинювання, слід використовувати щебінь за ГОСТ 3344, ДСТУ Б В.2.7-75 фра­кцій 40-70 і 70-120 мм як основний матеріал, а фракцій 20-40, 10-20 і 5-10 - як розкли­нюючий. При влаштуванні основи для розклинювання допускається використання су­мішей за ДСТУ Б В.2.7-30.
 
Властивості піскоцементу і витрата піскоцементної суміші повинні відповідати вимогам ГОСТ 23558 і таблиці 5.18. 
 
Таблиця 5.18 - Вимоги до міцності піскоцементу і витрата піскоцементної суміші
 
 
 
 
Показник
 
 
 
 
 
Категорія дороги
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
І, II
 
 
 
 
 
III
 
 
 
 
 
IV, V
 
 
 
 
 
 
 
Марка за міцністю піскоцементу на стиск
 
 
 
 
 
60-75
 
 
 
50-75
 
 
 
40-60
 
 
 
 
 
Глибина укріплення, см
 
 
 
 
 
10-15
 
 
 
5-10
 
 
 
5-10
 
 
 
 
 
Витрата піскоцементної суміші, м3/100 м2
 
 
 
 
 
4-9
 
 
 
3-6
 
 
 
3-6
 
 
 
 
 
 
Марки за міцністю і морозостійкостю кам'яних матеріалів повинні відповідати вимогам таблиці 5.19. Міцність розклинюючого матеріалу може бути на марку нижче основного. Конструкція шарів основ із щебеню карбонатних порід марок 400 і нижче допускається без використання розклинюючого матеріалу.
 
5.50 При проектуванні щебеневих і гравійних покриттів та основ із щільних су­мішей матеріали, що використовуються, повинні відповідати вимогам ДСТУ Б.В.2.7-30.
 
Для гравійного матеріалу марки Др 12 і вище, що містить понад 50 % зерен з 
 
 
  
 
ДБН В.2.3-4-2000 c.54
 
гладкою поверхнею, рекомендується додавати щебінь (щебінь з гравію) у кількості не менше 25 % за масою для кращого ущільнення і підвищення несучої спроможності покриття.
 
Таблиця 5.19 - Вимоги до міцності і морозостійкості кам'яного матеріалу для шарів, що вла-штовуються методом заклинювання
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Для покриття
 
 
 
Для основи
 
 
 
 
 
Показник властивості кам'яного матеріалу
 
 
 
 
 
категорія автомобільної дороги
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
IV
 
 
 
 
 
V
 
 
 
 
 
І-ІІІ
 
 
 
 
 
IV, V
 
 
 
 
 
 
 
Марка за міцністю при стисканні в циліндрі у водонасиченому стані, не нижче: 
 
щебеню із вивержених і метаморфічних порід
 
 
 
 
 
 
 
 
 
1000
 
 
 
 
 
 
 
 
 
800
 
 
 
 
 
 
 
 
 
800
 
 
 
 
 
 
 
 
 
500
 
 
 
 
 
 
 
- із осадових порід
 
 
 
 
 
800
 
 
 
 
 
600
 
 
 
 
 
600
 
 
 
 
 
300
 
 
 
 
 
 
 
- із шлаків фосфорних, чорної і кольорової металургії
 
 
 
 
 
 
 
800
 
 
 
 
 
 
 
600
 
 
 
 
 
 
 
600
 
 
 
 
 
 
 
300
 
 
 
 
 
 
 
- з гравію
 
 
 
 
 
Др12
 
 
 
 
 
Др16
 
 
 
 
 
Др16
 
 
 
 
 
Др24
 
 
 
 
 
 
 
Марка за стиранням
 
 
 
 
 
ИІІ
 
 
 
 
 
ИІІІ
 
 
 
 
 
ИІІІ
 
 
 
 
 
ИІV
 
 
 
 
 
 
 
Марка за морозостійкістю для районів з серед-ньомісячною температурою повітря найхолоднішого місяця: 
 
- від 0 °С до мінус 5 °С
 
 
 
 
 
 
 
15
 
 
 
 
 
 
 
 
 
15
 
 
 
 
 
 
 
 
 
15
 
 
 
 
 
 
 
 
 
-
 
 
 
 
 
 
 
- від мінус 5 °С до мінус 10 °С
 
 
 
25
 
 
 
 
 
25
 
 
 
 
 
25
 
 
 
 
 
15
 
 
 
 
 
 
 
 
5.51 У щебені з вивержених і метаморфічних порід марки 800 і вище та осадових порід марки 600 і вище для щебеневого покриття доріг IV і V категорій вміст зерен пластинчастої (лещадної) і голчастої форм не повинен перевищувати 15 % за ма­сою, а для основи доріг І-ІІІ категорій - 35 %. Щебінь (гравій) для щебеневого і гравійного покриття за водостійкістю повинен бути 1-ї марки, а для основи - не нижче 2-ї марки.
 
Щебінь (гравій) для щебеневого і гравійного покриття за пластичністю повинен бути марки Пл1, а для основи на дорогах І-ІІІ категорій - не нижче марки Пл2 і на до-рогах IV і V категорій - не нижче марки ПлЗ.
 
5.52 Піщано-гравійна (піщано-щебенева) суміш для додаткових шарів повинна відповідати вимогам ДСТУ Б.В 2.7-30.
 
Коефіцієнт фільтрації сумішей для додаткових шарів основи повинен бути не менше 1 м/добу.
 
Щебінь (гравій), що міститься у сумішах, для додаткових шарів основи на дорогах І-ІІІ категорій повинен мати марку за міцністю не нижче 200 (Др24 для гравію або щебеню з гравію).
 
Для дренуючих і морозозахисних шарів дорожніх одягів можна допускати без додаткових випробувань піски за ГОСТ 8736, для яких вміст зерен розміром менше 0,14 мм становить не більше 25 % за масою, пилувато-глинистих часток не більше 5%, у тому числі глинистих часток для природного піску не більше 0,5 % і для подрібненого - не більше 1 % за масою. Коефіцієнт фільтрації при максимальній щільності повинен бути не менше 1 м/добу.
 
   
 
ДБН В.2.3-4-2000 c.55
 
Для морозозахисних шарів допускається використовувати грунт, що задовольняє вимоги за величиною коефіцієнта здимальності і зсувними характеристиками, мають коефіцієнт фільтрації не менше 0,2 м/добу (таблиці 4.8 і 4.9).
 
5.53 У випадку застосування в конструкції дорожнього одягу нових матеріалів та технологій його конструювання виконується за індивідуальним проектом (розрахун­ком).
 
6 ШТУЧНІ СПОРУДИ
 
6.1 Мости, шляхопроводи, віадуки, естакади і труби на автомобільних дорогах слід проектувати згідно з вимогами СНіП 2.05.03.
 
Проекти розміщення водопропускних та водонапрямних споруд (водопропускні труби, фільтруючі насипи, лотки, водонапрямні вали, стави, мулонакопичувачі тощо) необхідно розробляти з урахуванням запобігання розвитку ерозійних процесів не ли­ше в смузі відведення автомобільної дороги, а і на прилеглих до неї землях. При прое­ктуванні водопропускних споруд в гірських умовах потрібно керуватись гідравлічни­ми розрахунками з обов'язковим врахуванням даних по селевим виносам та корчеходам. Проектні рішення по розміщенню штучних споруд узгоджуються з органами міс­цевої влади.
 
6.2 Автодорожні тунелі слід проектувати згідно з вимогами ГОСТ 24451 і СНіП ІІ-44.
 
6.3 Розрахункова інтенсивність руху для автодорожніх тунелів визначається згі­дно з 1.5. Для автодорожніх тунелів перспективний період слід призначати не менше 30 років.
 
7 ІНЖЕНЕРНО-ТРАНСПОРТНЕ ОБЛАШТУВАННЯ АВТОМОБІЛЬНИХ ДОРІГ
 
7.1 До облаштування доріг відносяться технічні засоби організації дорожнього руху (дорожні огородження та знаки, розмітка, напрямні пристрої, мережі освітлення, системи автоматизованого регулювання руху тощо), озеленення, малі архітектурні форми.
 
7.2 У складі проектно-кошторисної документації на будівництво чи реконструк­цію ділянки дороги розробляються проектні рішення по організації дорожнього руху з розміщенням технічних засобів.
 
7.3 Не дозволяється застосування огороджень бар'єрного типу з використанням тросів на автомобільних дорогах І і II категорій.
 
7.4 При проектуванні та влаштуванні елементів організації дорожнього руху не­обхідно керуватись ДСТУ 2586, ДСТУ 2587, ДСТУ 2734, ДСТУ 2735, ДСТУ 3587 ГОСТ 25458, ГОСТ 25459, ГОСТ 26804 та "Технічними правилами ремонту та утри­мання автомобільних доріг загального користування України".
 
7.5 При в'їзді та виїзді з міст, в зоні дорожніх розв'язок та біля майданчиків від­починку встановлюють маршрутні схеми. Схеми розміщують таким чином, щоб водій у негоду міг знайомитись з їх змістом, не виходячи з автомобіля.
 
7.6 Озеленення автомобільних доріг повинно здійснюватись як з метою архітек­турно-художнього оформлення (декоративне озеленення), так і для захисту дороги від снігових заметів (снігозахисне озеленення), а також для запобігання розмиву, зсуву та ерозії земляного полотна.
 
7.7 Малі архітектурні форми, що позначають межі адміністративних територій, можуть розміщуватись не ближче 14 м від крайки проїзної частини.
 
   
 
ДБН В.2.3-4-2000 c.56
 
Озеленення та влаштування малих архітектурних форм вздовж доріг здійснює­ться в межах смуги відведення, згідно з рекомендаціями, що наведені в технічних правилах. Розташування зелених насаджень належить здійснювати згідно вимог ДСТУ 3587. Розміщення зелених насаджень на узбіччях і укосах земляного полотна автомобільних доріг не допускається.
 
7.8 Розміщення комплексів будівель і лінійних споруд транспортно-дорожнього комплексу, прокладання інженерних комунікацій та виконання інших робіт у межах смуги відведення автомобільних доріг здійснюється за погодженням з Державтоінс-пекцією МВС України в порядку, що визначено Міністерством транспорту.
 
7.9 Відповідальність за дотримання комплексності та якості інженерно-транспортного облаштування автомобільних доріг покладається на власників автомо-більних доріг або уповноважені ними органи.
 
7.10 У проектній документації повинні бути передбачені заходи, що надійно за-хищають ділянки доріг на відкритій місцевості від снігових заносів під час завірюх.
 
7.11 На ділянках доріг, що заносяться снігом, захист від снігових заносів слід передбачати:
 
- на дорогах І-ІІІ категорій - снігозахисними лісонасадженнями, переносними щитами, сітками або постійними огорожами;
 
- на дорогах IV і V категорій - снігозахисними лісонасадженнями або тимчасовими захисними пристроями (сніговими валами, траншеями).
 
Облаштування доріг снігозахисними лісонасадженнями або тимчасовими захисними засобами обгрунтовується техніко-економічними розрахунками. 
 
7.12 Ширину снігозахисних лісонасаджень, а також відстань від брівки земляного полотна до насаджень слід брати з таблиці 7.1.
 
Таблиця 7.1 - Ширина снігозахисних лісонасаджень вздовж доріг
 
 
 
 
Розрахункове річне снігове принесення, м3 /м
 
 
 
 
 
Ширина снігозахисного лісонасадження, м
 
 
 
 
 
Відстань від брівки земля­ного полотна до лісонаса­дження, м
 
 
 
 
 
 
 
10-25
 
 
 
 
 
4
 
 
 
 
 
15/25
 
 
 
 
 
 
 
25-50
 
 
 
 
 
9
 
 
 
 
 
30
 
 
 
 
 
 
 
50-75
 
 
 
 
 
12
 
 
 
 
 
40
 
 
 
 
 
 
 
75-100
 
 
 
 
 
14
 
 
 
 
 
50
 
 
 
 
 
 
 
Примітка 1. В чисельнику наведено значеня для доріг ІV i V категорій, в знаменнику – для доріг І – ІІІ категорій.
 
Примітка 2. Ширина снігозахисних лісонасаджень та іх конструкція при снігопринесенні понад 100 м3/м при призначається за індивідуальним проектом, затвердженим в установленому порядку.
 
 
 
 
 
 
 
 
7.13 Постійну снігову огорожу слід розташовувати від брівки зовнішнього укосу виїмки, а при розташуванні дороги в насипу - від брівки земляного полотна на відстані, що дорівнює 15-25-кратній висоті огорожі. 
 
При необхідності (обгрунтовувати розрахунком) влаштовують додаткові ряди огорож на відстані між ними, що дорівнює 30-кратній висоті огорожі.
 
Постійні огорожі слід споруджувати з розривами для проїзду транспортних засобів та сільськогосподарських машин у місцях, погоджених з землекористувачами.
 
7.14 Захист від взаємного впливу автомобільних доріг, дорожніх споруд та ярів, зсувів, розмивів водними потоками слід здійснювати за допомогою спеціальних ком-
 
 
  
 
ДБН В.2.3-4-2000 c.57
 
плексних заходів, що передбачаються при проектуванні земляного полотна з ураху­ванням місцевих умов.
 
7.15 Для захисту гірських доріг від снігових лавин та обвалів слід передбачати:
 
- влаштування галерей та навісів, лавинорізів, відбійних та лавинонапрямних дамб;
 
- затримання снігу на схилі за допомогою засобів, що запобігають його пересу­ванню та зміщенню;
 
- установлення снігозахисних щитів, постійних огорож або підпірних стінок пе­ред лавинозборами для зменшення накопичення в них снігу;
 
- обвалення снігу на лавинонебезпечних ділянках у процесі експлуатації дороги тощо.
 
8 СПОРУДИ ДОРОЖНЬОЇ ТА АВТОТРАНСПОРТНОЇ СЛУЖБ, ОБ'ЄКТИ СЕРВІСУ
 
Споруди дорожньої служби
 
8.1 Для організації служб по утриманню та ремонту автомобільної дороги в про­ектній документації в разі необхідності передбачаються відповідні будови та споруди управління дорогою, ланок дорожньої служби; житлові будинки для робочих та служ­бовців; виробничі бази; пункти обслуговування та охорони мостів, переправ, тунелів, галерей; влаштування технологічного та аварійного зв'язку, лінійних споруд по конт­ролю за дорожнім рухом (постів ДАІ) та пунктів зважування.
 
8.2 Для ланок дорожньої служби у проектній документації в разі необхідності слід передбачати адміністративно-побутовий корпус, виробничий корпус з ремонту та технічному обслуговуванню дорожніх машин, механізмів та автомобілів, місця для зберігання рухомого складу парку машин (холодні та теплі), цех для ремонту техніч­них засобів організацій дорожнього руху, бази для приготування та зберігання проти-ожеледних матеріалів.
 
Будови та споруди дорожньої служби необхідно проектувати з урахуванням ор­ганізаційної структури служби ремонту та утримання доріг (лінійна, територіальна, лінійно-територіальна), яку призначають залежно від місцевих умов.
 
8.3 Комплекси будов та споруд ланок дорожньої служби, як правило, розташо­вують в населених пунктах, на спільних для усього комплексу та близько розташова­них майданчиках, що безпосередньо примикають до смуги відведення автомобільних доріг.
 
Для комплексів будов та споруд слід передбачати спільне енергетичне поста­чання, водопровід, каналізацію, опалення, зв'язок, ремонтну базу тощо. При цьому слід враховувати можливість кооперування з близько розташованими підприємствами з питань організації громадського харчування, медичного обслуговування, пожежної охорони, упорядкування прилеглих територій.
 
8.4 Облаштування місць зберігання виробничого інвентаря, дорожніх машин та автомобілів слід передбачати з урахуванням природних та виробничих умов.
 
8.5 Довжину ділянок доріг, що обслуговуються підрозділами дорожньої служби, залежно від категорії дороги та типів дорожнього одягу, слід приймати за табли­цею 8.1.
 
   
 
ДБН В.2.3-4-2000 c.58
 
Таблиця 8.1- Рекомендована довжина ділянок доріг
 
   
 
У кілометрах
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Категорія дороги
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Підрозділ дорожньої служби
 
 
 
 
 
І-ІІІ
 
 
 
 
 
III
 
 
 
 
 
IV-V
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Переважний тип дорожнього одягу
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
капітальний
 
 
 
 
 
полегшений
 
 
 
 
 
перехідний
 
 
 
 
 
 
 
Основні ланки служб утримання доріг: 
 
- за лінійним принципом
 
 
 
 
 
 
 
100-170
 
 
 
 
 
 
 
170-260
 
 
 
 
 
 
 
210-260
 
 
 
 
 
 
 
- за територіальним принципом
 
 
 
 
 
250-300
 
 
 
 
 
250-300
 
 
 
 
 
250-300
 
 
 
 
 
 
 
- ланка служби утримання доріг
 
 
 
 
 
30-40
 
 
 
 
 
40-55
 
 
 
 
 
70-90
 
 
 
 
 
 
 
Пункт утримання та охорони великого мосту
 
 
 
 
 
На мосту завдовжки понад 300м
 
 
 
 
 
 
 
Пункт обслуговування переправи
 
 
 
 
 
На наплавних мостах
 
 
 
 
 
Примітка 1. Менші значення показників слід призначати: для ділянок доріг з ін­тенсивністю руху, близькою до верхньої межі для відповідної категорії дороги; у гір­ській місцевості; в районах з сніговими заносами, а також у місцях, схильних до роз­мивів, зсувів або осідань, з складними інженерними спорудами (тунелі, галереї, під­пірні стінки, берегоукріплювальні, протизсувні та інші конструкції).
 
Примітка 2. Довжина ділянок подана для дороги І категорії з 4 смугами руху; у випадку 6 або 8 смуг руху довжину ділянок розраховують з пониженими коефіцієн­тами відповідно 0,7 або 0,5.
 
Примітка  3. При необхідності, пункти охорони можуть бути організовані і на мо­стах завдовжки менше 300 м.
 
Примітка  4. Схема дорожньо-експлуатаційної служби визначається вимогами ек­сплуатації ділянок автомобільної дороги, з урахуванням існуючих споруд.
 
 
 
 
 
 
Споруди автотранспортної служби
 
8.6 Для розташування об'єктів автотранспортної служби по обслуговуванню вантажних і пасажирських перевезень в проектній документації передбачають відве­дення земельних ділянок в установленому порядку.     
 
8.7 Пропускна спроможність, розміри та інші параметри споруд автотранспортної служби призначають для більшої надійності за короткочасним прогнозом на 10-річну перспективу інтенсивності руху з урахуванням можливості їх подальшого роз­витку.
 
8.8 Пасажирські автовокзали та автостанції повинні проектуватись відповідно до існуючих державних стандартів, галузевих і відомчих будівельних норм та типових рішень. Місткість автовокзалів, пасажирських автостанцій, вантажних автостанцій та розміщення цих споруд на дорогах слід призначати за схемами розвитку автомобіль­ного транспорту або завданням відповідних організацій.
 
8.9 В місцях зупинок транспорту загального користування належить передбачати зупинкові, посадкові майданчики та, при необхідності, павільйони. Ширину зупин­кових майданчиків слід призначати на дорогах І-ІІ категорій 3,75 м, ПІ - 3,5 м і IV-V -3,0 м.
 
Довжину зупинкових майданчиків слід призначати залежно від кількості автобу-сів, що одночасно зупинених: для 1-10 м,  2-25 м  і  3-35м.
 
   
 
ДБН В.2.3-4-2000 c.59
 
Зупинкові майданчики слід відділяти від основної смуги руху по довжині май­данчика на автомобільних дорогах І і II категорій розділювальною смугою завширшки 0,75 м, а на дорогах III- IV категорій - 0,5 м. На дорогах V категорії необхідно пере­дбачати заїзні кишені і відокремлювати їх від основної смуги руху суцільною лінією розмітки.
 
Посадкові майданчики на автобусних зупинках повинні бути підвищені на 0,2 м над поверхнею зупинкових майданчиків. Поверхня посадкових майданчиків повинна мати тверде покриття на довжину, не менше довжини зупинкового майданчика та ши­риною не менше 2 м. Відстань від конструкцій павільйону для пасажирів до крайки зупинкового майданчика повинна бути не менше 2 м. Від посадкових майданчиків у напрямку основних потоків пасажирів необхідно проектувати пішохідні доріжки або тротуари (з врахуванням, при обгрунтуванні, можливості руху по них інвалідних ко­лясок) завширшки не менше 1 м до існуючих тротуарів або пішохідних доріжок, а в разі їх відсутності - в межах заокруглень на з'їзді.
 
8.10 Зупинки пасажирського транспорту загального користування поза межами населених пунктів слід розташовувати на ділянках доріг при поздовжніх похилах не більше 40 %о. При цьому повинні бути забезпечені норми видимості для доріг відпові­дних категорій.
 
Зупинки пасажирського транспорту загального користування на дорогах катего­рії Іа слід розташовувати одну проти другої з одночасним спорудженням пішохідних переходів в різних рівнях та встановленням дорожніх огороджень другої групи на розділювальній смузі. На дорогах Iб-V категорій зупинки пасажирського транспорту загального користування слід розміщувати на відстані не менше, ніж 20 м між ближ­чими краями зупинкових майданчиків (перонів) або 30 м - між ближчими сторонами павільйонів.
 
У зоні перехрещення або примикання доріг зупинки пасажирського транспорту загального користування слід розташовувати за ними з обов'язковим влаштуванням заїзної кишені та забезпеченням видимості згідно ДСТУ 3587. Відстань від кінця за­округлення до початку зупинкового майданчика повинна бути не менше 50 м.
 
На дорогах Іб-ІП категорій автобусні зупинки слід призначати не частіше, ніж через 3 км, а в курортних районах і густонаселеній місцевості - 1,5 км.
 
8.11 Заїзні кишені на зупинках слід влаштовувати по ширині зупинкових майда­нчиків (8.9) за рахунок укріплювальної смуги та узбіч. В обмежених умовах (гірських тощо) ширина заїзної кишені може бути зменшена до 3,0 м.
 
8.12 Довжина перехідної ділянки розширення проїзної частини заїзної кишені на вході до зупинки повинна становити 20 м, а на виході - 15 м. В обмежених умовах (гірська місцевість тощо) довжина перехідних ділянок може бути зменшена до 10м.
 
8.13 Довжина прямої ділянки заїзної кишені повинна бути більшою на 10 м за довжину посадкового майданчика (перевищувати на 5 м з кожного кінця посадкового майданчика).
 
Об'єкти сервісу
 
8.14 Для надання послуг учасникам руху в смузі відведення автомобільної доро­ги в разі необхідності слід передбачати будівництво готелів, кемпінгів, майданчиків для тимчасової зупинки автомобілів, пунктів харчування, пунктів торгівлі, автозапра­вних станцій тощо.
 
8.15 Споруди об'єктів сервісу дозволяється розташовувати за межами тротуарів або узбіч на відстані не менше бічної видимості від крайки проїзної частини дороги, а
 
   
 
ДБН В.2.3-4-2000 c.60
 
в зоні перехрестя та примикання автомобільних доріг - нормативної відстані трикут­ника видимості відповідно з ДСТУ 3587.
 
8.16 При розміщенні об'єктів сервісу на кривих у плані, в зоні пішохідного пе­реходу та на підходах до залізничного переїзду без чергового, повинна бути забезпе­чена видимість для зупинки автомобіля відповідно до вимог таблиці 11 ДСТУ 3587.
 
8.17 На автомобільних дорогах загального користування можливі два типи спо­руд для стоянки та короткочасного відпочинку:
 
- майданчики для відпочинку;
 
- стоянки та майданчики для короткочасної зупинки автомобілів (біля місць громадського харчування, торгівлі, масового відпочинку тощо) дозволяється розташо­вувати у смузі відчуження автомобільної дороги.
 
8.18 На дорогах І і II категорій відстань між майданчиками для відпочинку ре­комендується призначати через 15-20 км, III категорії - 25-30 км, IV категорії -35-40 км.
 
8.19 Майданчики для короткочасної зупинки вантажних або легкових автомобі­лів розміщують, як правило, окремо. Розміри майданчиків визначають розрахунком, але не менше ніж для двох розрахункових автопоїздів (для доріг IV -V категорій -розрахункових автомобілів).
 
Суміщені майданчики для відпочинку водіїв легкових та вантажних автомобілів слід розташовувати на дорогах І-ІІ категорій на підходах до великих міст. При цьому їх розміри повинні бути розраховані на зупинку 25-45 змішаних типів розрахункових автомобілів. При виборі місця розташування майданчиків слід враховувати умови мі­сцевості, а при можливості - наявність поблизу історичних та архітектурних пам'яток або живописного пейзажу.
 
8.20 Для забезпечення безпеки руху необхідно передбачати комплекс заходів по організації руху на майданчиках. Майданчики для відпочинку вздовж проїзної части­ни на дорогах Iб-III категорій відокремлюються від останньої спеціальною смугою за­вширшки не менше 2,7 м. На автомобільних дорогах Іа категорії забороняється роз­ташування майданчиків для відпочинку вздовж проїзної частини.
 
8.21 При розміщенні майданчика на мінімальній відстані від дороги рекомендує­ться передбачати розділювальний острівець з дорожнім одягом, аналогічним дорож­ньому одягу майданчика для відпочинку.
 
8.22 Розміщення майданчиків всіх типів повинно погоджуватися з районними або міськими органами містобудування та земельних ресурсів, власником дороги і Державтоінспекцією МВС України. В проекті майданчиків слід передбачати можли­вість руху інвалідних колясок до усіх об'єктів побутового обслуговування (питне дже-рело, туалет тощо).
 
8.23 При складанні генерального плану великих майданчиків для відпочинку понад 25 змішаних типів автомобілів) рекомендується зонувати територію з виділен­ням місць стоянок (окремо для легкових та вантажних автомобілів), профілактичного обслуговування автомобілів (естакади для огляду автомобілів, щити для регулювання фар та ін.), побутового обслуговування (питне джерело, місця для вогнища, підігріву приготування їжі, харчування, контейнери для сміття, туалет), зони відпочинку, де, крім окремих кутків відпочинку, повинні бути передбачені місця для наметів, дитячі майданчики для гри, спортивні майданчики тощо.
 
8.24 На майданчиках відпочинку повинні встановлюватись маршрутні схеми з інформацією про розміщення на прилеглих до майданчика ділянках дороги автозап-равних станцій, станцій технічного обслуговування, пунктів харчування, медичної до-
 
   
 
ДБН В.2.3-4-2000 c.61
 
помоги та зв'язку, історичних та архітектурних пам'ятників, готелів, кемпінгів, постів ДАІ та інших об'єктів, що являють інтерес для користувачів доріг.
 
8.25 При розробці проектів телефонного зв'язку на дорогах І-ІІ категорій на майданчиках для відпочинку доцільно передбачати встановлення колонок аварійно-викличного зв'язку.
 
8.26 Автомобільні стоянки та автозаправні станції (АЗС) повинні бути розташо­вані відповідно до вимог ДСТУ 2735. Накопичувальні смуги до АЗС повинні бути мі­сткістю не менше, ніж на 15 розрахункових вантажних автомобілів.
 
8.27 Розміщення АЗС та придорожніх станцій технічного обслуговування (СТО) повинно проводитись на основі техніко-економічного обгрунтування. Потужність АЗС (кількість заправок на добу) та відстань між ними залежно від інтенсивності руху рекомендується приймати згідно таблиці 8.2. 
 
Таблиця 8.2 - Відстань між автозаправними станціями
 
 
 
 
Категорія дороги
 
 
 
 
 
Відстань між АЗС,
 
км
 
 
 
 
 
Потужність АЗС, заправок на добу
 
 
 
 
 
Розміщення АЗС
 
 
 
 
 
 
 
І
 
 
 
 
 
20-30
 
 
 
 
 
1000*
 
 
 
 
 
Двобічне
 
 
 
 
 
 
 
II
 
 
 
 
 
35-50
 
 
 
 
 
700*
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
III
 
 
 
 
 
40-60
 
 
 
 
 
500
 
 
 
 
 
Однобічне
 
 
 
 
 
 
 
IV
 
 
 
 
 
40-60
 
 
 
 
 
250
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
* Сумарна потужність АЗС
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Кількість постів на придорожніх станціях технічного обслуговування залежно від відстані між ними та інтенсивності руху рекомендується приймати згідно таб­лиці 8.3.
 
На придорожніх станціях технічного обслуговування доцільно передбачати ав­тозаправні станції. 
 
Таблиця 8.3 - Кількість постів на станціях технічного обслуговування
 
 
 
 
Категорія дороги
 
 
 
 
 
Відстань між СТО, км
 
 
 
 
 
Кількість постів на кожній СТО
 
 
 
 
 
Розміщення СТО
 
 
 
 
 
 
 
І
 
 
 
 
 
20-30
 
 
 
 
 
5
 
 
 
 
 
Двобічне
 
 
 
 
 
 
 
II
 
 
 
 
 
35-50
 
 
 
 
 
3
 
 
 
 
 
Двобічне
 
 
 
 
 
 
 
III
 
 
 
 
 
40-60
 
 
 
 
 
2
 
 
 
 
 
Однобічне
 
 
 
 
 
 
 
IV
 
 
 
 
 
40-100
 
 
 
 
 
2
 
 
 
 
 
Однобічне
 
 
 
 
 
 
 
 
8.28 Технологічний зв'язок для забезпечення роботи дорожньої служби слід пе­редбачати на автомобільних дорогах І категорії, а при наявності спеціальних вимог -на дорогах II та III категорій.
 
8.29 На зупинках пасажирського транспорту загального користування на дорогах І і II категорій обов'язково слід влаштовувати туалет.
 
8.30 Найбільш ефективною організацією побутового та технічного обслугову­вання є поєднання установ у комплексі.
 
Комплекси обслуговування формуються навколо головних споруд обслугову­вання, до яких відносяться майданчики відпочинку та АЗС.
 
Склад комплексів обслуговування, що рекомендуються для розміщення, наведе­ні в таблиці 8.4.
 
   
 
ДБН В.2.3-4-2000 c.62
 
 
 
Таблиця 8.4 - Склад комплексів обслуговування
 
 
 
 
Споруда обслуговування
 
 
 
 
 
Номер комплексу
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
1
 
 
 
2
 
 
 
3
 
 
 
 
 
Майданчик відпочинку для короткочасних зупинок
 
 
 
+
 
 
 
+
 
 
 
+
 
 
 
 
 
АЗС
 
 
 
-
 
 
 
+
 
 
 
+
 
 
 
 
 
Пункт харчування
 
 
 
-
 
 
 
+
 
 
 
+
 
 
 
 
 
Туалет
 
 
 
+
 
 
 
+
 
 
 
+
 
 
 
 
 
Торговий кіоск
 
 
 
-
 
 
 
 
 
+
 
 
 
 
 
+
 
 
 
 
 
СТО
 
 
 
-
 
 
 
 
 
+
 
 
 
+
 
 
 
 
 
Засоби технічного обслуговування (оглядові естакади та ін.)
 
 
 
+
 
 
 
+
 
 
 
+
 
 
 
 
 
Сміттєзбірники
 
 
 
 
 
+
 
 
 
+
 
 
 
+
 
 
 
 
 
Джерела питної води
 
 
 
+
 
 
 
+
 
 
 
+
 
 
 
 
 
Кемпінг
 
 
 
-
 
 
 
+
 
 
 
+
 
 
 
 
 
Пункт торгівлі
 
 
 
-
 
 
 
+
 
 
 
+
 
 
 
 
 
Стоянка для автомобілів, що охороняються
 
 
 
 
 
-
 
 
 
+
 
 
 
+
 
 
 
 
 
Мотель
 
 
 
-
 
 
 
-
 
 
 
+
 
 
 
 
 
Примітка.  Символ  "+"  означає  наявність  споруди  обслуговування  в  складі  комплексу;
 
"-" – відсутність 
 
 
 
 
 
 
8.31 Забороняється розміщувати об’єкти сервісу, споруди:
 
-                        на тротуарах, зупинкових майданчиках пасажирського транспорту, загального користування, пішохідних  та велосипедних доріжках, на штучних спорудах;
 
-                        на автомобільних дорогах ближче 150 м до дорожніх розв’язок, шляхопроводів та мостів;
 
-                        на перехідно-швидкісних смугах;
 
-                        ближче, ніж за 100 м від залізничного переїзду. 
 
8.32 Під’їзди до постійних об’єктів сервісу повинні мати перхідно-швидкісні смуги: у населених пунктах – відповідно до вимог ДБН 360; поза населенними пунктами – згідно 3.27 – 3.37.
 
8.33 Ділянка автомобільної дороги і місці розміщення об’єктів сервісу повинна бути обладнана дорожними знаками, розміткою, огородженнями та іншими технічними засобами згідно з проектом організації дорожнього руху, узгодженим з власником дороги  і Державтоінспекцією МВС Українита затвердженим в установленому порядку.
 
8.34 Рівень освітлення об’єктів сервісу і перехідно-швидкісних смуг під’їздів повинен відповідати вимогам  ДСТУ 3587.
 
9 ОЦІНКА ВПЛИВІВ НА НАВКОЛИШНЄ СЕРЕДОВИЩЕ
 
9.1 За впливом на навколишнє середовище встановлено три екологічні класи дорожніх об'єктів:
 
 Перший клас - крупні об'єкти, що значно впливають на навколишнє середовище - автомобільні дороги І і II категорій з кількістю смуг руху не менше чотирьох і споруди на них, окремі мостові споруди довжиною понад 500 м.
 
   
 
ДБН В.2.3-4-2000 c.63
 
Дорожні об'єкти першого класу віднесено до екологічно небезпечних видів дія­льності.
 
Другий клас - об'єкти, що суттєво впливають на навколишнє середовище. До них відносяться дороги II і III категорій з розрахунковою (перспективною) інтенсивні­стю руху понад 2000 од./добу і споруди на них, а також окремі ділянки на територіях особливої охорони і ділянки із складними умовами руху.
 
Третій клас - об'єкти, що незначно впливають на навколишнє середовище. До них відносяться автомобільні дороги з розрахунковою інтенсивністю до 2000 од./добу і споруди на них, а також технічно не складні дорожні об'єкти.
 
9.2 До складу проекту має входити оцінка впливу автомобільної дороги на нав­колишнє середовище, яка здійснюється згідно вимог ДБН А.2.2-1, ВБН В.2.3-218-007 та інших чинних нормативних документів і законодавчих актів.
 
9.3 Обгрунтування проектних рішень з точки зору охорони навколишнього сере­довища слід проводити на підставі порівняння кількісних рівнів забруднення середо­вища відпрацьованими газами, твердими викидами, радіоактивними сполуками, шу­мом, вібрацією, пилом від зношення покриттів та інших факторів дії транспортних за­собів на навколишнє середовище.
 
При перевищенні встановлених для даної території санітарних норм забруднення необхідно передбачити відповідні санітарно-захисні заходи або змінити напрямок траси.
 
9.4 При проектуванні автомобільних доріг, дорожніх споруд і комплексів, кар'єрів тощо, належить віддавати перевагу рішенням, що мінімально впливають на навколишнє середовище.
 
9.5 При проектуванні промислових баз, будівель і споруд дорожньої і автотран­спортної служб необхідно передбачати заходи по забезпеченню дотримання гранично допустимих концентрацій забруднюючих речовин в атмосфері, водоймищах і грунтах.
 
   
 
ДБН В.2.3-4-2000 c.64
 
ЧАСТИНА II. БУДІВНИЦТВО
 
10 ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
 
10.1 При будівництві та реконструкції автомобільних доріг, крім вимог даної час­тини Норм, слід дотримуватись вимог нормативних документів щодо безпеки дорожньо­го руху, охорони праці, а також вимог проектної документації, проекту організації будів­ництва (ПОБ) та проекту виконання робіт (ПВР).
 
10.2 Під час проведення робіт з будівництва та реконструкції автомобільних доріг слід передбачати заходи з охорони навколишнього середовища (родючого шару грунту, грунтових та поверхневих вод, повітряного простору, рослинно-тваринного світу).
 
При виборі методів будівництва і засобів механізації слід дотримуватись існуючих санітарних норм, норм граничних викидів забруднюючих речовин в атмосферу, грунтове та водне середовище, а також усувати інші види шкідливих дій на навколишнє середо­вище.
 
10.3 Заходи з охорони навколишнього середовища, а також заходи з організаційно-технічної підготовки будівництва автомобільних доріг необхідно здійснювати по окремих ділянках доріг відповідно до передбаченої проектною документацією черговості та сроків виконання будівельно-монтажних робіт.
 
10.4 Вибір засобів механізації для виконання різних видів робіт при будівництві автомобільних доріг необхідно проводити на підставі техніко-економічного порівняння різних варіантів схем комплексної механізації цих робіт, проектів організації будівництва.
 
11 ОРГАНІЗАЦІЯ БУДІВНИЦТВА
 
11.1 Організація та планування дорожньо-будівельних робіт здійснюється на підставі проектів організації будівництва та проектів виконання робіт.
 
Зміст, порядок розробки та затвердження ПОБ та ПВР визначені діючими нормативними документами.
 
11.2 ПОБ розробляється генеральною проектною організацією або за її замовлен-ням проектною організацією, що має ліцензію. В ПОБ повинні бути вирішені наступні основні питання: оптимальний термін будівництва, характер розподілу капіталовкладень по роках, визначені строки, обсяги та послідовність робіт; потреба в матеріальних, тру­дових, енергетичних ресурсах і шляхи їх покриття; вирішені питання організації виробничої бази будівництва і розроблені заходи з забезпечення належних умов праці.
 
11.3 ПВР складається генеральним підрядником або проектними організаціями у випадках, передбачених 3.7 і 3.10 ДБН А.3.1-5. ПВР є основою для організації виконання робіт, а також для оперативного контролю та обліку.
 
11.4 При будівництві окремих ділянок дороги вцілому та при виконанні окремих видів дорожньо-будівельних робіт доцільно застосовувати потоковий метод будівництва.
 
В умовах будівництва групи розосереджених об'єктів невеликої довжини для виконання однакових видів робіт необхідно передбачати організацію спеціалізованих потоків, що послідовно перемішуються з одного об'єкту на інший в складі, як правило, одного комплексного потоку.
 
Швидкості потоків, величини організаційних та технологічних перерв між вико-нанням окремих видів робіт повинні встановлюватись на підставі техніко-економічного порівняння варіантів організації будівництва з урахуванням оптимальної швидкості ви-
 
 
  
 
ДБН В.2.3-4-2000 c.65
 
конання найскладніших та найбільш трудомістких будівельних процесів та інших ор­ганізаційних та економічних факторів (досягнутого рівня використання та ступеню гото­вності технічних ресурсів, можливості оперативного маневрування ресурсами, викорис­тання конструкцій та матеріалів, що дозволяють механізувати будівельні процеси, вико­ристовувати місцеві матеріали, побічні продукти, відходи виробництва, тощо).
 
11.5 Строки виконання зосереджених робіт повинні забезпечити прийняту швид­кість та ритмічність комплексного потоку по будівництву автомобільної дороги.
 
До зосереджених слід віднести роботи з будівництва великих мостів, складних ре­гуляційних споруд, а також земляного полотна на окремих ділянках, де обсяг земляних робіт на 1 км в три та більше разів перевищує середній покілометровий обсяг земляних робіт, або різко відрізняється підвищеною складністю проведення робіт та трудомісткіс­тю від робіт на суміжних ділянках (переходи через болота, скельні грунти, глибокі виїм­ки тощо).
 
11.6 Організація контролю якості будівництва автомобільних доріг здійснюється згідно розділу 8 ДБН А.3.1-5.
 
11.7 При будівництві доріг І-ІІ категорій або в складних умовах будівництва інспе­кційний контроль проводиться спеціалізованими організаціями або комісіями, що мають на це відповідне повноваження і не підпорядковані безпосередньо підряднику або замов­нику та не несуть відповідальності за безпосереднє виконання робіт.
 
При інспекційному контролі здійснюється нагляд за роботою служб якості підряд­ника і замовника на об'єктах, виконується вибірковий контроль якості, а також приймає­ться участь у планових і позачергових перевірках та інших роботах, на які є повноважен­ня.
 
На основі наданих документів і результатів обстеження з'ясовується стан об'єкта та дієздатність служби забезпечення якості: стан геодезичного забезпечення об'єктів, наяв­ність засобів вимірювань, періодичність проведення контролю, інформація про усунення відмічених попередніми перевірками дефектів, правильність ведення документації, стан лабораторної служби, повнота та достовірність всіх видів контролю, оснащення прила­дами та устаткуванням, періодичність акредитації лабораторії, забезпеченість лабораторії нормативною документацією, чисельність і кваліфікаційний стан персоналу, оснащеність виконавців робіт необхідним технічним устаткуванням і засобами механізації, забезпече­ність виконавців робіт необхідною проектною та технологічною документацією (техно­логічні регламенти, карти, затверджений склад будівельних сумішей та інше). За резуль­татами вимірювань і випробувань в натурних умовах з'ясовується можливість подальшо­го продовження робіт. Обсяг необхідних вимірювань і випробувань, кількість проб, що проходять випробування, визначаються посадовою особою, яка відповідає за проведення вибіркового незалежного контролю відповідно до вимог нормативних документів.
 
11.8 В разі виявлення грубих порушень вимог нормативних документів, проектної чи технологічної документації, наявності неліквідованих дефектів, що були відмічені по­передніми перевірками і можуть спричинити руйнування конструкцій, втрату несучої здатності, зниження надійності в процесі експлуатації або можуть вплинути на безпечне проведення робіт чи безпеку руху транспорту, посадова особа, що відповідає за прове­дення інспекційного контролю і має відповідні повноваження, зобов'язана видати замов­нику і підряднику "Припис про зупинення робіт" і повідомити про це вищестоячу органі­зацію.
 
   
 
ДБН В.2.3-4-2000 c.66
 
11.9 3 метою попередження забруднення атмосферного повітря рекреаційних зон і повітря робочої зони слід організовувати санітарний нагляд за будівництвом автомобільних доріг, що виконується з застосуванням в'яжучих матеріалів із відходів коксохімічної промисловості.
 
12 ВИРОБНИЧІ БАЗИ
 
12.1 До виробничих баз будівництва слід віднести притрасові кар'єри, асфальто- та цементобетонні заводи (АБЗ та ЦБЗ), притрасові склади мінеральних матеріалів (щебе­ню, піску, гравію тощо), притрасові склади органічних та мінеральних в'яжучих та інші підприємства.
 
12.2 Розміщення АБЗ та ЦБЗ вздовж дороги і довжина ділянок, що обслуговуються ними, встановлюється проектом організації будівництва відповідно до швидкості будівельного потоку.
 
Асфальтобетонні та цементобетонні заводи повинні відповідати чинним вимогам щодо нормування викидів шкідливих речовин в повітря.
 
12.3 Склади органічних в'яжучих матеріалів повинні мати систему підігріву та об-ладнані таким чином, щоб забруднення грунтів та вод (відкритих та підземних) було не­можливим.
 
12.4 На майданчиках складування мінеральних матеріалів на території асфальтобе­тонних та цементобетонних заводів, змішувальних установок, прирейкових баз необхід­но влаштовувати тверде покриття з забезпеченням водовідводу.
 
12.5 При виробництві щебеню в притрасових кар'єрах слід передбачати відбір та, в необхідних випадках, збагачення відходів подрібнення, а при наявності неоднорідних гірських порід - збагачення більш міцними кам'яними матеріалами.
 
При влаштуванні каменедробарних установок доцільно роботу дробарки на остан-ній стадії передбачати у замкнутому циклі.
 
При цілорічному режимі роботи кар'єрів необхідно передбачати заходи з попере-дження промерзання порід в масиві і гірської маси в процесі її видобування та переробки і подальшим складуванням щебеневих матеріалів.
 
12.6 Екологічні та санітарні вимоги та норми з розміщення виробничих баз повинні відповідати вимогам ДБН А.2.2-1.
 
13 ПІДГОТОВЧІ РОБОТИ
 
13.1 Підготовка до дорожньо-будівельних робіт повинна забезпечувати можливість цілеспрямованого розгортання і виконання робіт всіма учасниками будівництва. Підготовка повинна передувати з необхідним випередженням кожному етапу виконання дорожньо-будівельних робіт. Її слід організовувати як регулярну функціональну систему взаємозв'язаних заходів організаційного, технічного, технологічного  і  планово-єкономічного характеру, інженерні вишукування повинні проводитись у відповідності з СНіП 1.02.07. 
 
13.2 Підготовка до будівництва кожного об'єкта повинна передбачати:
 
-  вивчення інженерно-технічним персоналом проектно-кошторисної документації   і детальне ознайомлення з умовами будівництва або реконструкції;
 
-   розробку проектів виконання робіт;
 
-   виконання робіт підготовчого періоду (з дотриманням природоохоронних ви­мог, техніки безпеки та пожежної безпеки);
 
   
 
ДБН В.2.3-4-2000 c.67
 
При проведенні підготовчих робіт повинен пророблятись комплекс питань з органі­зації робіт та ув'язки обсягів і термінів їх виконання.
 
13.3 Підготовчі роботи включають:
 
-  проведення геодезичних розбивочних робіт;
 
-  розчищення смуги відводу;
 
-  закріплення на місцевості межі відведення земельних ділянок під елементи до­- роги, кар'єри та резерви;
 
-  перевлаштування комунікацій і влаштування поверхневого водовідвіду;
 
-  влаштування тимчасових доріг;
 
-  проведення робіт по зносу або переносу будівель та споруд;
 
-  зняття родючого шару грунту.
 
13.4 Склад та обсяг геодезичної розбивочної основи при виконанні геодезичних ро­біт в процесі будівництва повинні відповідати вимогам ДБН А.3.1-5.
 
13.5 Відходи розчищення необхідно повністю вивезти у спеціально відведені місця до початку виконання земляних робіт.
 
13.6 У випадках, коли автомобільна дорога, що будується, перетинає підземні ко­мунікації, слід за погодженням з зацікавленими організаціями передбачити попереднє укладання кожухів або інших видів обладнання з подальшою прокладкою комунікацій без порушення цілісності земляного полотна.
 
13.7 По завершенні будівництва всі земельні ділянки, що надані у тимчасове корис­тування на період будівництва, повинні бути рекультивовані згідно з вимогами проектної документації та повернені власникам землі, землекористувачам, в т.ч. орендарям.
 
14 СПОРУДЖЕННЯ ЗЕМЛЯНОГО ПОЛОТНА
 
14.1 Спорудження земляного полотна повинно здийснюватись без розривів. Розри­ви в земляному полотні, дозволяються лише на ділянках з особливими грунтовими умо­вами, де роботи виконуються за індивідуальними проектами, які передбачають техноло­гічні або сезонні перерви (глибокі болота, зсувні ділянки, глибокі скельні виїмки тощо).
 
14.2 Земляне полотно, окрім випадків будівництва на спланованих територіях, слід споруджувати з випередженням подальших робіт, величина якого повинна визначатись проектом організації будівництва і забезпечувати безперервне та рівномірне улаштуван­ня дорожніх основ та покриттів.
 
14.3 На ділянках заділу земляне полотно має бути споруджено до проектної позна­чки, поверхня його спланована, укоси укріплені, забезпечена надійна робота водовідвід­них споруд.
 
14.4 Спорудження насипів заввишки понад 3 м з глин, пилуватих, неводостійких великоуламкових та особливих видів грунтів закінчують, як правило, не пізніше, ніж за 6 місяців до влаштування асфальтобетонних покриттів, покриттів та основ з використан­ням в'язких бітумів та цементу.
 
14.5 При будівництві насипів на слабких основах або спорудженні земляного поло­тна в зимовий період до влаштування дорожнього одягу повинна бути встановлена тех­нологічна перерва для стабілізації земляного полотна згідно з вимогами ПОБ, але не ме­нше шести місяців. Після закінчення технологічної перерви поверхню насипу треба спланувати, а в разі необхідності досипати грунт і додатково ущільнити.
 
   
 
ДБН В.2.3-4-2000 c.68
 
Підготовка основи земляного полотна
 
14.6 Розбивку земляного полотна слід виконувати відповідно до вимог СНіП 3.01.03. При розбивці на місцевості мають бути закріплені всі пікети та плюсові точки, вершини кутів повороту, головні та проміжні точки кривих, встановлені додаткові репери біля високих (понад 3 м) насипів та глибоких (понад 3 м) виїмок, поблизу штуч-них споруд, через 500 м на пересіченій місцевості, а також на ділянках комплексів буді-вель та споруд дорожньої та автотранспортної служб. Розбивочні знаки дублюються за межами смуги виконання робіт.
 
Робоча розбивка контурів насипів, виїмок та інших споруд тощо проводиться від встановлених знаків пікетів та реперів не рідше, ніж через 50 м на прямих ділянках дороги та 20 м - на кривих безпосередньо перед виконанням відповідних технологічних операцій.
 
14.7 Шар родючого грунту на товщину, що встановлена проектом, необхідно видали­ти з поверхні, що буде зайнята земляним полотном, резервами і іншими елементами та спорудами, і скласти у вали вздовж межі смуги відведення або у штабелі в спеціально відведених для цього місцях.
 
14.8  Роботи з влаштування нагірних канав, валів, водозбірних колодязів та інших споруд, що призначені для перехоплення та відведення від дороги зливових, паводкових і талих вод, необхідно виконати до початку основних робіт з спорудження земляного поло­тна. Будівництво водовідвідних споруд слід виконувати, починаючи з низьких місць рельєфу.
 
14.9  Роботи з влаштування дренажів та прокладання різних комунікацій слід вико­нати до початку спорудження насипів. Щільність грунту при зворотній засипці траншей з прокладеними комунікаціями не повинна бути нижчою, ніж грунту основи.
 
14.10 Поверхня основи насипу має бути повністю звільнена від каміння та грудок, діаметр яких перевищує 2/3 товщини шару грунту, що відсипається у тіло насипу, а та-кож від сторонніх предметів. Поверхню основи потрібно вирівняти, щоб не було заглиблень понад 5 см. В недренуючих грунтах поверхні надається поперечний похил. Ями, траншеї та інші місцеві пониження, в процесі вирівнювання поверхні, засипають недренуючим грунтом з подальшим його ущільненням.
 
14.11 Ущільнення основ насипів слід виконувати безпосередньо перед споруджен­ням шарів, що розташовуються вище основи. Щільність основи визначається проектом, але вона не повинна бути менше контактуючого шару насипу. 
 
14.12 При розширенні існуючих насипів в процесі реконструкції дороги поверхня укосу має бути розпушена з боку добудови. На укосах насипів заввишки понад 2 м необхідно влаштовувати уступи для забезпечення необхідного взаємозв'язку між існую-чою та присипною частинами насипу. Ширина уступів повинна забезпечувати безпечний проїзд машин, що використовуються для спорудження земляного полотна. Уступи влаштовують з поперечним похилом (1-2) %  в бік укосу насипу.
 
Розробка виїмок та спорудження насипів
 
14.13 Розробку виїмок та резервів слід починати з понижених місць рельєфу із за-безпеченням постійного поперечного та поздовжнього поверхневого водовідводу в зоні виконання робіт.
 
 
  
 
ДБН В.2.3-4-2000 c.69
 
14.14 Розробку виїмок та відсипку насипів на крутосхилах крутіше 1:3 або зсувних схилах дозволяється виконувати тільки після будівництва спеціальних захисних або утримуючих споруд та влаштування уступів, що забезпечують безпечну роботу та рух технологічного транспорту.
 
14.15 Недобір грунту при розробці виїмок слід ліквідовувати при проведенні пла­нувальних робіт безпосередньо перед влаштуванням шарів дорожнього одягу.
 
14.16 Шари насипів необхідно відсипати з грунтів, однорідних за видом та консис­тенцією. При зміні виду грунту в місці його розробки шари з грунтів різних видів слід укладати за способом вклинювання.
 
Використання в одному шарі різних видів грунтів, а також неоднорідних механіч­них сумішей різних видів грунтів не дозволяється.
 
14.17 Відсипку грунту в насип слід виконувати від краю до середини шарами на всю ширину насипу з постійним забезпеченням робочого водовідводу. Подальша підсип­ка крайових або укісних частин насипу не дозволяється.
 
Для забезпечення потрібної щільності грунту в зоні, що прилягає до укісної части­ни насипів заввишки понад 1 м, земляне полотно відсипається на ширину, що на 0.5 м перевищує проектну. Уширення не потрібне, коли використовують великоуламкові грун­ти або спеціальну техніку для ущільнення укісів.
 
Надлишок грунту видаляється під час планування укосу насипу та використовуєть­ся для досипання узбіч, рекультивації земель, влаштування з'їздів тощо.
 
Кожний шар слід розрівнювати, додержуючись проектного поздовжнього похилу. Перед ущільненням поверхня шару грунту, має бути спланована під двосхилий або одно­схилий поперечний профіль з похилом 20-40 %о до брівки земляного полотна. Поверхня кожного шару не повинна мати заглиблень понад 5 см.
 
Рух транспортних засобів, що здійснюють відсипку чергового шару, необхідно ре­гулювати по всій ширині насипу.
 
14.18 Коефіцієнт ущільнення грунту не повинен бути меншим, ніж визначається вимогами розділу 4 (таблиця 4.10) цих Норм.
 
14.19 Ущільнення грунту в складних умовах, при засипці водоперепускних труб, столпів і в конусах мостів, слід виконувати з використанням спеціальних засобів ущільнення віброударної або ударної дії. Не дозволяється ущільнення трамбуючими плитами на відстані менше 3 м від штучних споруд і при висоті засипки над трубами менше 2 м.
 
Дозволяється біля труб проводити відсипку та пошарове ущільнення грунту поздовжніми (по відношенню до осі труби) проходами котків. При цьому відсипку та ущільнення грунту слід вести з обох сторін труби шарами однакової товщини.
 
14.20 Ущільнення грунту необхідно проводити при вологості, що близька до оптимальної.
 
При ущільненні грунту котками на пневматичних шинах його вологість (в частках від верхньої межі пластичності) не повинна знаходитись у межах наведених у таблиці 4.5 цих Норм.
 
Оптимальна вологість грунту визначається згідно з ГОСТ 22733.
 
 
  
 
ДБН В.2.3-4-2000 c.70
 
14.21 При вологості, меншій від оптимальної, необхідно зменшувати товщину шару рунту, збільшувати кількість проходів котка або його масу. При вологості, що менша ніж наведених значень у таблиці 4.5, грунт необхідно дозволожувати.
 
14.22 При використанні грунтів, що мають вологість більшу допустимої, необхідно передбачати просушування грунту.
 
14.23 Ущільнення просідаючих грунтів в основу насипів, слід здійснювати трамбу-ванням з подальшим укочуванням.
 
14.24 Використання для спорудження земляного полотна великоуламкових грунтів з коефіцієнтом розм'якшення за ГОСТ 8269.0 менше 0,75, техногенних грунтів, а також особливих грунтів (згідно з 4.6) здійснюється за індивідуальними проектами з проведенням комплексу лабораторних досліджень і наукових рекомендацій.
 
14.25 При використанні пилуватих грунтів слід вживати заходи із знепилювання (полив водою або закріплюючими розчинами).
 
14.26 Пошарове ущільнення земляного полотна необхідно здійснювати від краю до середини, при цьому кожний слід від попереднього проходу котка треба перекривати при наступному проході не менше, ніж на третину. Кількість проходів котка та товщину грунтового шару слід встановлювати за результатами пробного ущільнення.
 
Опоряджувальні та укріплювальні роботи
 
14.27 Завершальне планування поверхні земляного полотна з забезпеченням потрі-бних поперечних похилів і додатковим ущільненням поверхневого шару, планування та укріплення укосів слід виконувати відразу після закінчення влаштування земляного по-лотна.
 
Усі пошкодження поверхні земляного полотна, що заподіяні технологічним транс-портом і опадами, необхідно усувати безпосередньо перед влаштуванням дорожнього одягу.
 
14.28 Досипку, планування та укріплення узбіч необхідно виконувати відразу після спорудження дорожнього одягу. При цьому необхідно ліквідувати всі тимчасові з'їзди.
 
14.29 Водовідвідні канави та кювети необхідно укріплювати відразу після їх влаш-тування.
 
14.30 Планування та укріплення укосів високих насипів та глибоких виїмок (включаючи влаштування дренажів) слід виконувати відразу ж після закінчення спорудження їх окремих частин (ярусів).
 
14.31 При укріпленні укосів виїмок шляхом засіву трав по шару рослинного грунту в щільних глинистих грунтах перед укладанням рослинного грунту їх необхідно розпу-тувати на глибину 10-15 см. Товщина шару родючого грунту не повинна бути меншою 5 см.
 
Гідропосів багаторічних трав слід проводити на попередньо зволожену поверхню укосів або узбіч.
 
14.32 При укріпленні укосів збірними решітчастими конструкціями їх монтаж небхідно виконувати знизу вгору після влаштування упорної бетонної берми. По закін-ченні монтажу необхідно заповнити чарунки рослинним грунтом (з подальшим засівом трав), кам'яними матеріалами або грунтом, обробленим в'яжучим.
 
14.33 При укріпленні збірними плитами дамб і укосів, що підтоплюються водою, попередньо необхідно укласти матеріал зворотнього фільтру або вирівнюючого шару.
 
 
  
 
ДБН В.2.3-4-2000 c.71
 
Плити слід укладати знизу вгору. В зимовий період підготовлену поверхню укосу необхідно звільнити від снігу та льоду.
 
14.34 При укріпленні укосів гнучким безфільтровим залізобетонним покриттям з блоків їх слід укладати на укосі знизу вгору впритул один до одного. У випадках, коли проектом передбачено закріплення блоків за допомогою анкерних паль, укладати блоки слід від верху до низу. Просвіт між сусідніми блоками не повинен перевищувати 15 мм.
 
14.35 При укріпленні укосів цементобетоном методом пневмонабризку необхідно попередньо укласти металеву сітку та закріпити її анкерами. Набризк слід виконувати знизу вгору з подальшим доглядом за цементобетоном.
 
14.36 При влаштуванні узбіч необхідно усунути деформації земляного полотна по всій площі узбіч, досипати грунт до встановленого проектом рівня, спланувати та ущільнити.
 
Технологія будівництва на узбіччях покриттів з монолітного та збірного цементобетону, асфальтобетону, чорного та білого щебеню, грунтощебеню аналогічна технології будівництва основ і покриттів дорожніх одягів з відповідних матеріалів, що наведені у даних Нормах.
 
14.37 Крайка прикрайкового лотка у місці поздовжнього стику має бути в одному рівні із крайкою покриття.
 
При влаштуванні монолітного бетонного водовідвідного лотка деформаційний шов слід нарізати в свіжоукладеному бетоні металевою рійкою. Дозволяється нарізати шви в затверділому бетоні однодисковими нарізувачами.
 
14.38 Збірні бетонні (або з іншого матеріалу) водовідвідні лотки та бордюри для поздовжнього або поперечного водовідводу треба встановлювати на основу, передбачену проектною документацією, в послідовності: бордюри, поздовжні лотки, поперечні лотки на укосах насипу. Монтаж цих споруд ведеться знизу вгору. Шви між секціями лотків та бордюрів омонолічуються цементним розчином з обов'язковою промазкою в'язким бітумом. Монолітні ділянки лотків треба влаштовувати з цементобетону з морозозахисними пластифікуючими добавками.
 
14.39 Розмиви на укосах насипу або виїмки повинні бути ліквідовані протягом  тиждня після їх виникнення. Не дозволяється засипати місця розмивів грунтом. Необхідно засипати місця розмивів насипів щебеневою сумішшю, піщаногравійною сумішшю, великоуламковим грунтом, грунтощебенем з обов'язковим використанням спеціальної техніки для ущільнення укосів (вібраційні котки, закріплений на стрілі екскаватора драглайн, вібраційні котки або вібротрамбуючі машини, що пересуваються по укосу). Усунення місць розмивів здійснюється знизу вгору з пошаровим ущільненням.     
 
Земляні роботи в зимових умовах
 
14.40 В зимовий період дозволяється виконувати такі види земляних робіт:      
 
- розробка виїмок та резервів в необводнених пісках, гравійно-галькових та скельних грунтах; 
 
- спорудження насипів із зв'язних грунтів з числом пластичності Ір £12 при вологості  w = (0,49 - 0,62 w l );
 
- розробка виїмок в тіх же грунтах глибиною понад 3 м;
 
- спорудження земляного полотна з використанням піщаних грунтів на болотах; 
 
- виторфовування;
 
 
  
 
ДБН В.2.3-4-2000 c.72
 
- укріплення укосів насипів регуляційних споруд та русел рік кам'яною відсипкою, бетонними плитами, тощо;
 
- влаштування глибоких дренажних прорізів.
 
14.41 Для спорудження насипу в зимовий період використовують без обмежень скельні, крупноуламкові грунти та непилуваті піски. Для спорудження насипів слід використовувати тільки талий грунт. Застосовувати мерзлі грунти для спорудження насипу забороняється.
 
14.42 Основу під насип потрібно підготувати в теплий період. Поверхню основи перед початком спорудження насипу необхідно очистити від снігу та льоду.
 
14.43 Ущільнення грунтів до потрібної щільності слід проводити до їх змерзання.
 
Спорудження земляного полотна на болотах
 
14.44 Спорудження земляного полотна на болотах здійснюється за індивідуальним проектом.
 
Розробка виїмок в скельних грунтах та спорудження насипів з використан­ням великоуламкових грунтів
 
14.45 Виїмки в скельних грунтах слід розробляти механізованим або вибуховим способом. Укоси виїмок в скельних грунтах, що утворені вибуховим способом, необхідно очистити від нестійких уламків гірської породи, а також від козирків, що нависають над  укосом.
 
14.46 Розробка виїмок в тріщинуватих скельних грунтах здійснюється за індивіду -альним проектом.
 
14.47 Для спорудження насипів дозволяється використовувати без обмежень вели-коуламкові грунти водостійкої структури  (коефіцієнт розм'якшення понад 0,75 за ГОСТ 8269).
 
14.48 Найбільший розмір уламків в грунті для відсипки насипу не повинен перевищу­вати 2/3 товщини шару, що ущільнюється.
 
14.49 Великоуламкові породи, що містять більше, як 30% глинистого заповнювача, потрібно ущільнювати при вологості з необхідним коефіцієнтом ущльнення для цього грунту, згідно таблиці 4.1, а при вмісті цього заповнювача менше, як 30% його вологість не повинна перевищувати вологість при якій Кущ ³0.90. Грунти, що ущільнені при воло­сті, меншій за ці значення (тверда консистенція), схильні до деформацій просідання.
 
14.50 Ущільнювати великоуламкові грунти потрібно трамбуючиими машинами чи котками важкими на пневматичних шинах, вібраційними або комбінованими.
 
Влаштування земляного полотна на засолених грунтах
 
14.51 Спорудження земляного полотна на засолених грунтах при високому рівні грунтових вод необхідно виконувати в період, коли вологість грунтів відповідає вимогам іиці 4.5.
 
14.52 Верхній шар засоленого грунту, що містить надлишок солі та сольові про-ки завтовшки понад 3 см, необхідно видаляти з поверхні резервів та основи насипу щ його спорудженням.
 
14.53 Для спорудження насипів на засолених грунтах при високому рівні грунтових глибині резервів не більше, як 0,5 м слід використовувати бульдозери та автогрейде-
 
   
 
ДБН В.2.3-4-2000 c.73
 
ри. Використання грейдер-елеваторів для спорудження насипів на солончаках дозволя-ється при рівні грунтових вод не ближче, ніж 1 м від поверхні землі.
 
Будівництво насипу з привізного грунту на мокрих солончаках слід вести відси- панням способом "від себе".
 
Контроль якості робіт
 
14.54 При вхідному контролі до початку робіт по спорудженню земляного полотна необхідно перевірити відповідність проектних та натурних показників складу (зернові склад, пластичність) та стану (вологість, щільність) грунтів в кар'єрах, резервах, виїмках, природних основах насипів та штучних споруд згідно з ГОСТ 5180, ГОСТ 22733.
 
Перевіряється склад та обсяг геодезичної основи, що розбивається згідно з СНіП 3.01.03, закріплення грунтових кар'єрів та резервів на місцевості.
 
При роботі на крутосхилах крутизною понад 1:3, а також на слабких грунтах слід  постійно (в період будівництва) перевіряти нівелюванням відсутність осідань та зсувів земляного полотна.
 
14.55 Операційний контроль якості спорудження земляного полотна передбачає перевірку:
 
- правильності розміщення осьової лінії поверхні земляного полотна в плані та висотні позначки;
 
- товщини родючого шару грунту, що зрізається;
 
- щільності грунту в основі земляного полотна;
 
- вологості грунту при спорудженні земляного полотна;
 
- товщини шарів грунту, що відсипається в тіло насипу;
 
- однорідності грунту в шарах насипу;
 
- щільності грунту в шарах насипу;
 
- рівності поверхні земляного полотна;
 
- поперечного профілю земляного полотна (відстань між віссю та брівкою, поперечний похил, крутизна укосів);
 
- правильності влаштування водовідвідних та дренажних споруд, прошарків                    укріплення укосів та узбіч.
 
Допустимі відхилення геометричних параметрів, що підлягають контролю, та щі- льності грунту наведені у розділі 16 цих Норм.
 
При операційному контролі якості земляних робіт, що виконуються у зимових умовах, додатково контролюють вміст мерзлих грудок і якість очищення поверхні від снігу та льоду.
 
При операційному контролі якості спорудження земляного полотна на болотах додатково контролюють: повноту виторфовування, режим відсипки, величину осідання, геометричні розміри вертикальних піщаних дрен та коефіцієнт фільтрації піску в них.
 
14.56 Перевірку правильності розміщення осі земляного полотна, висотних відміток, параметрів поперечного профілю земляного полотна, узбіч, водовідвідних і дренажних споруд та товщин шарів слід виконувати не рідше, ніж через 200 м (у трьох точках на поперечному перетині) у місцях розміщення знаків робочої розбивки за допо- могою геодезичних інструментів та шаблонів.
 
Щільність грунту слід контролювати у кожному технологічному шарі вздовж осі земляного полотна та на відстані (1,5-2,0) м від брівки. Контроль щільності грунту слід
 
   
 
ДБН В.2.3-4-2000 c.74
 
виконувати на кожній змінній захватці роботи ущільнюючих машин, але не рідше     100 м при висоті насипу до 3 м та не рідше 50 м при висоті насипу понад 3 м.
 
Контроль щільності верхнього шару слід виконувати не рідше, ніж через 50 м.
 
Додатковий контроль щільності слід виконувати в кожному шарі грунту при засипці пазух труб, над трубами, у конусах та в місцях сполучення з мостами.
 
Контроль щільності слід проводити на глибині 1/3 товщини ущільнюваного шару, але не менше 8 см.
 
Відхилення від потрібного значення коефіцієнта ущільнення в бік зменшення допу-саються не більше, як в 10 % випробувань від їх загальної кількості і не більше, ніж на 0,04, у решти 90 % випробувань відхилення не повинно перевищувати 0,01.
 
14.57 Контроль вологості грунту для спорудження земляного полотна слід прово-дити як у місці його розробки (резерв, кар'єр, виїмка), так і в місці відсипки, не рідше одного разу за зміну та обов'язково після атмосферних опадів.
 
14.58 Щільність та вологість грунту слід визначати згідно з ГОСТ 5180. Для поточ-ного контролю при однорідних грунтах дозволяється використовувати прискорені та польові експрес-методи, але не менше 10 % вимірів повинно бути виконано стандартним методом.
 
14.59 Рівність поверхні земляного полотна контролюється нівелюванням у трьох точках поперечного профілю: по осі, лівій та правій брівкам. Відстань між точками контролю повинна становити не більше 100 м. Поверхня основи земляного полотна та проміжних шарів насипу в період будівництва не повинна мати місцевих заглиблень (понад 0,05 м), у яких може збиратись вода.
 
14.60 Однорідність грунту слід контролювати один раз за 5 змін. Для оцінки одно-рідності з різних місць відсипаного шару змінної захватки, але не менше, як на 2000 м2 площі, відбирається не менше 10 проб грунту, у яких визначається число пластичності. Оцінка однорідності здійснюється за ДСТУ Б В.2.1-2, ГОСТ 12536, ГОСТ 5180 і вимогами цих Норм.
 
15 ВЛАШТУВАННЯ ДОРОЖНЬОГО ОДЯГУ
 
15.1 Шари дорожнього одягу слід споруджувати на готовому та прийнятому у вста-новленому порядку земляному полотні.
 
Покриття та основу з використанням в'яжучих матеріалів слід споруджувати на су-хому та чистому шарі розташованому нижче нього, а при використанні органічних в’яжучих матеріалів, окрім цього, на немерзлому шарі.
 
15.2 До початку спорудження кожного шару основи та покриття слід виконати роз-бивочні роботи по закріпленню положень крайок та висотних позначок шарів. При використанні машин, що обладнані автоматизованими системами управління робочими органами, закріплення крайок та висотних позначок здійснюється шляхом встановлення копірних струн з одного або з обох боків шару, що влаштовується. Розбивочні роботи та їх контроль виконуються з використанням геодезичних інструментів.
 
15.3 Влаштування шарів дорожнього одягу у зимовий період дозволяється тільки по земляному полотну, що повністю було збудоване та прийняте в теплий період (при плюсових температурах).
 
   
 
ДБН В.2.3-4-2000 c.75
 
15.4 Ущільнення матеріалів шарів основ та покриттів здійснюється котками. Кількість проходів котка та товщина шару матеріалу встановлюється за результатами пробного ущільнення.
 
15.5 При операційному контролі якості робіт з будівництва дорожнього одягу слід контролювати для кожного шару одягу не рідше, ніж через кожні 100 м:            
 
- висотні позначки вздовж осі дороги;
 
- ширину;
 
- товщину шару неущільненого матеріалу по осі проїзної частини дороги;
 
- поперечний похил;
 
- рівність;
 
- шорсткість поверхні (для покриттів доріг III категорії і вище). 
 
Перелік параметрів, які потребують контролю, та порядок контролю наведені у відповідних розділах даних Норм та інших діючих норм і правил.
 
15.6 При розширенні проїзної частини автомобільних доріг у випадках їх реконструкції слід забезпечити щільне та рівне з'єднання нових шарів з існуючим дорожнім одягом.
 
Додаткові шари основ
 
15.7 Додаткові шари призначені для забезпечення стабільної роботи дорожньої конструкції під дією кліматичних та грунтово-гідрологічних факторів (морозозахисні дренуючі, ізолюючі, капіляроперериваючі тощо) і розміщуються між основою дорожнього одягу та поверхнею земляного полотна.
 
15.8 Влаштування додаткових шарів основ з щебеню, гравію, піску та укріплених грунтів слід проводити згідно з вимогами відповідних підрозділів цього розділу.
 
15.9 При влаштуванні додаткових шарів необхідно контролювати: відповідність якості матеріалів вимогам проекту, щільність матеріалу, товщину шару, відсутність забруднення грунтом виходів дрен на укосах земляного полотна.
 
15.10 При влаштуванні додаткових шарів з грунтів контроль якості грунту слід про- водити в кар'єрі шляхом відбору не менше 3 проб на кожні 1000 м3 грунту з визначенням вмісту пилу, глини та величини коефіцієнта фільтрації згідно з ГОСТ 25584.
 
Допускається встановлювати величину коефіцієнта фільтрації шляхом розрахунків залежно від гранулометричного складу піщаного грунту.
 
15.11 Щільність матеріалів шару необхідно контролювати у трьох точках попреречного профілю (по осі та на відстані 0,5 м від крайки проїзної частини) не рідше, ніж через 100 м.
 
Основи і покриття з грунтів, укріплених в'яжучими матеріалами
 
15.12 Будівництво основ і покриттів з грунтів, оброблених в'яжучими матеріалами, здійснюють відповідно до вимог ВБН В.2.3-218-002.
 
Щебеневі, гравійні, шлакові основи і покриття
 
15.13 Щебеневі, гравійні, шлакові основи і покриття влаштовують одно- та багато- шаровими залежно від потрібної товщини, виду матеріалу, наявності засобів ущільнення.
 
15.14 Максимальна товщина шару при ущільненні залежить від ущільнюючих засобів.
 
   
 
ДБН В.2.3-4-2000 c.76
 
15.15 Щебеневі матеріали за міцністю та здатністю до ущільнення поділяються на три групи.
 
До першої групи відноситься фракційний щебінь, що важко ущільнюється, з ви-вержених та метаморфічних порід марки за міцністю 1200 - 1400, дрібнозернистої структури (базальта, андезити, граніти, магнетити, діорити, порфірити, безрудні кварцити, міцні амфіболіти та інші, що вміщують породи ГЗК України); з осадкових некарбонатних порід марок за міцністю 1000 - 1200 (дрібнозернисті пісковики з кременистим цементом).
 
До другої групи відноситься фракційний щебінь, що задовільно і добре ущільнює-ться: з вивержених та метаморфічних порід марок за міцністю 800-1000, крупно- або середньозернистої структури (граніти, грано-діорити, габро, гнейси, магматити, амфіболіти, плагіограніти); з осадових карбонатних порід марок 800-1200 (вапняки, доломіти та пісковики з вапняковим або доломітовим цементом тощо).
 
 До третьої групи відноситься фракційний щебінь, що легко ущільнюється: з осад-кових порід марок 200-400, вивержених та метаморфічних порід марки 600, щебеневі, гравійні, щебенево-гравійні, щебенево-піщані, грунтощебеневі суміші, шлаки.
 
15.16 Щебеневі, гравійні, шлакові та грунтощебеневі основи слід влаштовувати ширшими за покриття на 0,5 м з кожного боку для цементобетонних покриттів і не меньше, ніж на 0,3 м з кожного боку для інших типів покриттів. Якщо проектом передбачено влаштування укріпленої смуги, основу влаштовують на ширину покриття та укріпленої смуги.
 
15.17 Верхню частину земляного полотна завтовшки 5-10 см під щебеневу основу або покриття рекомендується влаштовувати з грунтів, укріплених стабілізуючими добавками. При використанні звичайних грунтів на поверхні земляного полотна слід влаштовувати протизамулюючий прошарок завтовшки 5-10 см у щільному тілі. Протизамулюючий прошарок влаштовується на всю ширину земляного полотна шляхом розсипу слабофільтруючих матеріалів (кам'яний відсів, дрібний топковий шлак тощо) та їх укочення. 
 
Захисним прошарком може служити шар грунту, який оброблено в'яжучим, завтовшки 5-8 см або синтетичний нетканий матеріал.
 
При влаштуванні щебеневих шарів на одномірних пісках для забезпечення необхідних умов під час транспортування, розподілу та ущільнення щебеню верхню частину підстильного шару завтовшки 5-10 см слід влаштовувати з щебенево-піщаної суміші оптимального складу.
 
15.18 Об'єм кам'яного матеріалу у насипному стані визначається з урахуванням ко-ефіцієнта запасу на ущільнення. Для щебеневих, піщано-щебеневих, піщано-гравійних сумішей оптимального складу та щебеню фракцій 40-80 (70) мм та 80 (70) -120 мм марок за міцністю 800 та більше коефіцієнт запасу на ущільнення слід призначати орієнтовно 1,25-1,3; для щебеню марок 600-300 - 1,3-1,5. Для шлаків коефіцієнт запасу на ущільнення залежно від їх міцності та щільності орієнтовно слід призначати в межах 1,3-1,5. Остаточно величина коефіцієнта запасу на ущільнення встановлюється пробним ущільненням.
 
Об'єм грунту для влаштування грунто-щебеневих шарів визначається з урахуванням коефіцієнта відносного ущільнення грунтів в межах 1,05 - 1,10.
 
   
 
ДБН В.2.3-4-2000 c.77
 
Коефіцієнт запасу на ущільнення грунто-щебеневого шару орієнтовно призначається в межах 1,25-1,35 (менша величина при використанні щебеню марок 800 та вище, більша - для щебеню марок 600 та нижче).
 
15.19 Дозволяється вивозити кам'яні матеріали та укладати їх у штабель на земляному полотні або проміжному складі для подальшого використання при влаштуванні  дорожнього одягу.
 
Кам'яні матеріали, призначені для будівництва основ та покриттів, необхідно зберігати за окремими фракціями у штабелях на відкритих, рівних майданчиках з твер- дим покриттям з метою запобігання забрудненню матеріалу та змішуванню фракцій.
 
15.20 Влаштування шарів дозволяється тільки після прийняття готового земляного полотна на ділянці завдовжки не менше 500 м.
 
15.21 Будівництво шарів слід вести способом "від себе" з використанням готових ділянок основ та покриттів, на яких дозволено відкривати рух транспортних засобів. Рух транспортних засобів регулюється по ширині проїзної частини.
 
15.22 Щебеневі, гравійні, шлакові та грунто-щебеневі шари доцільно влаштовувати при плюсових температурах повітря. Роботи при мінусових температурах можуть вестися з урахуванням таких особливостей технології та організації:
 
- при температурі повітря від 0° С до мінус 5° С тривалість робіт по розподілу, профілюванню та ущільненню матеріалу з вологістю до 3 % не повинна перевищувати 4 години, а при нижчій температурі - 2 години; при вологості матеріалу понад 3 % його слід обробляти розчинами хлористих солей кальцію та натрію в кількості (0,3-0,5) % за масою;
 
- ущільнення кам'яних матеріалів при мінусовій температурі слід проводити без додаткового зволоження;
 
- рух транспортних засобів по конструктивному шару дозволяється відкривати тільки після повного його ущільнення;
 
- в період відлиг, а також перед весняним відтаюванням шари слід очистити від снігу, льоду та забезпечити відведення води;
 
- досипання матеріалу та виправлення деформацій шару слід проводити тільки  після просихання земляного полотна та щебеневого шару.
 
15.23 Для влаштування щебеневого шару методом заклинки необхідно виконати такі роботи:
 
- розподіл крупного щебеню (щебеню основної фракції) по поверхні основи;
 
- укочення щебеневого шару без поливання водою для виявлення можливих нерівностей та подальшого їх виправлення;
 
- ущільнення крупного щебеню з одночасним (в разі необхідності) поливанням водою.
 
При будівництві покриттів допускається використання щебеню двох-трьох розклинювальних фракцій; при будівництві основ - однієї-двох.
 
15.23.1 Щебінь ущільнюють котками за три етапи:
 
- на першому етапі ущільнюється розсип крупного щебеню до досягнення стійкого положення окремих щебінок;
 
- на другому етапі утворюється необхідна жорсткість щебеневого шару за рахунок взаємної заклинки щебеню;
 
   
  
ДБН В.2.3-4-2000 c.78
 
- на третьому етапі утворюється щільна щебенева кора за рахунок послідовної за­клинки шару з крупного щебеню дрібним щебенем, клинцем, кам'яним дріб'язком та висівками.
 
Кількість проходів встановлюється пробним ущільненням. Розлив води на першому етапі ущільнення передбачається тільки для щебеню третьої групи, на другому та тре­тьому етапах ущільнення розлив води передбачається для щебеню всіх груп. Норма роз­ливу води залежить від погодних умов в період будівництва, здатності щебеню до ущільнення, ступеню його забруднення та уточнюється в процесі виконання робіт.
 
15.23.2 Ущільнення щебеню котками слід починати від крайок з наступним набли­женням місця проходу котка до середини та перекриттям попереднього сліду проходу на 1/3 ширини смуги ущільнення. Ознаками закінчення ущільнення на першому етапі є відсутність хвилі перед котком масою 3-6 т та відсутність помітного осідання щебеню. Ознаками закінчення ущільнення на другому та третьому етапах є відсутність рухомості щебеню, припинення утворення хвилі перед котком, відсутність сліду від проходу котка Масою 8-13 т, стабілізація режиму роботи двигуна котка при максимальній швидкості ру­ку та рівномірній подачі пального.
 
При роботі котків з гладкими вальцями ущільнення можна вважати завершеним, якщо щебінка, покладена на поверхню щебеневого шару, розщеплюється під вальцем котка.
 
15.23.3 При використанні щебеню першої групи шар щебеню перед розподілом розклинювального матеріалу слід обробити органічним в'яжучим з розрахунку            (2-3) л/м2.
 
15.23.4 Витрати розклинювального матеріалу призначаються залежно від крупності і міцності щебеню основної фракції та типу конструктивного шару відповідно до таблиці 15.1.
 
15.23.5 Після закінчення ущільнення шару з шлакового щебеню активних та висо-коактивних шлаків в тому випадку, коли відразу не влаштовується верхній шар, необхідно поливати шлаковий щебінь водою протягом 10-12 днів, кількість води на добу повинна становити (2-2,5) л/м2 .
 
Таблиця 15.1 - Витрати розклинювального матеріалу
 
 
 
 
 
 
Тип шару
 
 
 
 
 
Розмір основної фракції щебеню,
 
 
 
 
 
Міцність ще­беню
 
 
 
 
 
Витрата розклинювальної фракції, м3, на 1000 м2 при її розмірі, мм
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
мм
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
20-40
 
 
 
 
 
10-20
 
 
 
 
 
5-10
 
 
 
 
 
0-5
 
 
 
 
 
 
 
Основа
 
 
 
40-80 (70)
 
 
 
 
 
800 та більше
 
 
 
 
 
-
 
 
 
 
 
25/15
 
 
 
 
 
15/10
 
 
 
 
 
-
 
 
 
 
 
 
 
Основа
 
 
 
40-80 (70)
 
 
 
 
 
600 та менше
 
 
 
 
 
-
 
 
 
 
 
15
 
 
 
 
 
10
 
 
 
 
 
-
 
 
 
 
 
 
 
Основа
 
 
 
80 (70)-120 (150)
 
 
 
 
 
600 та більше
 
 
 
 
 
10(20)
 
 
 
 
 
-
 
 
 
 
 
10
 
 
 
 
 
10
 
 
 
 
 
 
 
Основа
 
 
 
80 (70)-120 (150)
 
 
 
 
 
400 та менше
 
 
 
 
 
10(20)
 
 
 
 
 
-
 
 
 
 
 
-
 
 
 
 
 
-
 
 
 
 
 
 
 
Покриття
 
 
 
20 - 80 (70)
 
 
 
 
 
800 та більше
 
 
 
 
 
-
 
 
 
 
 
20/15
 
 
 
 
 
15/10
 
 
 
 
 
15/10
 
 
 
 
 
 
 
Покриття
 
 
 
 
 
20 - 80(70)
 
 
 
 
 
600
 
 
 
 
 
-
 
 
 
 
 
15
 
 
 
 
 
10
 
 
 
 
 
10
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
  
 
ДБН В.2.3-4-2000 c.79
 
Закінчення таблиці 15.1
 
 
 
 
Примітка 1. В чисельнику наведені витрати розклинювального матеріалу з вивержених, метаморфічних та осадкових некарбонатних порід; в знаменнику - з осадкових карбонатних порід.
 
Примітка 2. При будівництві щебеневих основ щебінь фракцій 5-10 мм та відсів 0-5 мм використовуються при можливості руху транспорту по основі.              
 
Примітка 3. При будівництві основи з щебеню фракції 40-70 мм допускається одноразове розклинювання з використанням суміші щебеневих та щебенево-піщаних фракцій 5-20, 0-20, 0-10 мм, а при використанні щебеню 70-120 (150) мм – фракцій 5-40 мм.                                                                     
 
 
 
 
 
 
15.24 Оптимальну за зерновим складом щебеневу, щебенево-піщану, гравійну гравійно-піщану суміш (згідно з ДСТУ 58.2.7.30) виготовляють на притрасових складах матеріалів або безпосередньо на дорозі змішувальними машинами, фрезами або авто- грейдерами.
 
15.24.1 Готову суміш розподіляють з забезпеченням необхідної рівності шару. 
 
Суміш при недостатній її вологості слід за 20-30 хвилин до ущільнення полити водою з розрахунку 6-12 л/м2.
 
15.24.2 Шар суміші слід ущільнювати відповідно до вимог 15.23.1.
 
15.25 Для влаштування грунто-щебеневого шару необхідно виконати такі роботи:
 
- підготовка поверхні земляного полотна;
 
- доставка грунту з притрасових резервів або кар'єрів на підготовлене земляне полотно;
 
- підготовка валика розрахункової кількості грунту за допомогою автогрейдера;
 
- доставка щебеню (щебенево-піщаної суміші) на підготовлене земляне полотно;
 
- підготовка валика розрахункової кількості щебеню;
 
- перемішування щебеню з грунтом;
 
- розподіл грунто-щебеневої суміші по ширині проїзної частини;
 
- зволоження грунто-щебеню до оптимальної вологості;
 
- ущільнення грунто-щебеневого шару.
 
15.25.1 Перемішування грунту з щебенем виконується при вологості грунту в межах 0,8-0,95 від оптимальної.
 
15.25.2 Грунто-щебеневі шари ущільнюються котками на пневматичних шинах. На заключному етапі ущільнення доцільно використовувати котки з гладкими вальцями.
 
15.26 При будівництві щебеневих, гравійних, шлакових основ і покриттів слід, додатково до 15.5 контролювати не рідше одного разу за зміну зерновий склад щебеню, вміст пилуватих і глинистих часток, в тому числі глини у грудках, вміст зерен слабкіх порід, вміст піщаних зерен та постійно візуально - якість ущільнення, додержання режиму догляду.
 
15.26.1 Якість ущільнення щебеневих, гравійних, шлакових основ та покриттів перевіряють шляхом контрольного проходу котка масою 8-13 т по всій довжині змінної ділянки, яка підлягає контролю.
 
   
 
ДБН В.2.3-4-2000 c.80
 
Основи і покриття з щебеневих, гравійних і піщаних матеріалів, оброблених неорганічними в'яжучими
 
15.27 Організацію і технологію виконання робіт з влаштування покриттів і основ з кам'яних матеріалів і промислових відходів, укріплених неорганічними в'яжучими, контроль якості сумішей, техніку безпеки та охорону навколишнього середовища призначають згідно з ВБН В.2.3-218-0.02.
 
Основи і покриття з щебеневих, гравійних і піщаних матеріалів, оброблених орга­нічними в'яжучими
 
15.28 Оброблення щебеневих та гравійних матеріалів органічними в'яжучими можна здійснювати:
 
- змішуванням безпосередньо на дорозі за допомогою однопрохідних або багато­прохідних змішувальних машин, дорожніх фрез і автогрейдерів;
 
- змішуванням в стаціонарних або пересувних змішувальних установках;
 
- способом просочування та напівпросочування.
 
15.28.1 Перед початком виконання робіт потрібно перевіряти якість вихідних орга-нічних в'яжучих, зокрема міцність їх прилипання до поверхні щебеню або гравію. При незадовільному прилипанні необхідно використовувати відповідні поверхнево-активні речовини (ПАР) або активатори поверхні кам'яних матеріалів (вапно, цемент, молотий гранульований доменний шлак).
 
15.28.2 Робоча температура нагріву органічних в'яжучих матеріалів при їх використанні повинна бути в межах, зазначених в таблиці 15.2.
 
При використанні поверхнево-активних речовин (ПАР) робоча температура в'язких бітумів може бути знижена на 10-20 °С.
 
Тривалість зберігання органічних в'яжучих при робочій температурі не повинна перевищувати 12 годин для бітумів, 6 годин для дьогтів та 8 годин для бітумів з добав-кою ПАР.
 
15.29 Для приготування гарячого чорного щебеню та сумішей необхідно викорис­товувати зневоднені бітуми марок БНД 40/60, БНД 60/90, БНД 90/130, БНД 130/200, БНД 200/300 та зневоднені дьогті Д-6, Д-5 і дьогтеполімерні в'яжучі марок ВДП-7, ВДП-6, ВДП-5.
 
Для приготування холодного чорного щебеню та оброблених сумішей необхідно використовувати зневоднені бітуми марок МГ 130/200, МГО 130/200, СГ 130/200,     МГ 70/130, МГО 70/130, СГ 70/130 та дьогті Д-5, Д-4 і дьогтеполімерні в'яжучі марок ВДП-5, ВДП-4. 
 
Таблиця 15.2 - Робоча температура органічних в'яжучих
 
 
 
 
Вид та марка в'яжучого
 
 
 
 
 
Температура нагрівання, °С
 
 
 
 
 
 
 
Бітум
 
 
 
 
 
 
 
 
 
БНД 140/60, БНД 60/90
 
 
 
130-150
 
 
 
 
 
БНД  90/130, БНД 130/200
 
 
 
100-120
 
 
 
 
 
БНД 130/200, МГ 130/200
 
 
 
90-100
 
 
 
 
 
СГ 70/130, МГ 70/130, МГО 70/130
 
 
 
80-90
 
 
 
 
 
СГ 40/70, МГ 40/70, МГО 40/70
 
 
 
 
 
70-80
 
 
 
 
 
 
 
  
 
ДБН В.2.3-4-2000 c.81
 
Закінчення таблиці 15.2
 
 
 
 
Вид та марка в'яжучого
 
 
 
 
 
Температура нагрівання, °С
 
 
 
 
 
 
 
Бітум
 
 
 
 
 
СГ 25/40, МГ 25/40
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
60-70
 
 
 
 
 
Дьоготь та дьогтеполімерне в’яжуче (ВДП)
 
 
 
 
 
ДО-7, ВДП-7
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
100-120
 
 
 
 
 
Д-6, ДО-6, ВДП-6
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
90-115
 
 
 
 
 
Д-5, ВДП-5
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
85-110
 
 
 
 
 
Д-4, ВДП-4
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
80-105
 
 
 
 
 
Д-3
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
70-80
 
 
 
 
 
 
15.29.1 Чорний щебінь та оброблені суміші необхідно готувати в змішувачах з примусовим перемішуванням. Змішувачі з вільним перемішуванням допускається використовувати лише для приготування гарячих крупнозернистих сумішей.
 
15.29.2 В процесі виготовлення чорного щебеню та оброблених сумішей в змішувач спочатку необхідно вводити мінеральні матеріали і перемішувати їх ("сухе" перемішування), а потім органічне в'яжуче ("мокре" перемішування).
 
15.29.3 Температура чорного щебеню та оброблених сумішей при випуску з змішувача повинна бути такою, як і робоча температура використаного органічного в'яжучого, за таблицею 15.2. Температура гарячого чорного щебеню і оброблених сумішей при їх укладанні в конструктивний шар повинна бути не більше, ніж на 20 °С нижчою від температури в момент їх випуску із змішувача.
 
15.29.4 Холодний чорний щебінь і оброблені суміші необхідно зберігати під навісом в штабелях заввишки не більше 2 м. Свіжовиготовлений матеріал потрібно перелопачувати ковшем екскаватора до його охолодження до температури оточуючого повітря. Тривалість зберігання холодного чорного щебеню і оброблених сумішей не повинна перевищувати чотири місяці.
 
15.29.5 Покриття та основи з чорного щебеню і оброблених сумішей необхідно влаштовувати у суху погоду при температурі повітря не менше 5 °С. Восени укладання холодного чорного щебеню і оброблених сумішей необхідно припинити за (15-20) днів до настання стійких морозів.
 
15.29.6 Влаштування покриттів і основ з чорного щебеню необхідно виконувати в такій послідовності:
 
- розподіл основної фракції щебеню 20-40 мм шаром, товщина якого на (25-30)% більша проектної, та її ущільнення;
 
- розподіл розклинювальної фракції щебеню 5-10 мм та її ущільнення.
 
15.29.7 Конструктивні шари з гарячих і холодних оброблених сумішей необхідно будувати за один прийом без розклинювання.
 
Товщина шару з гарячої обробленої суміші в неущільненому стані при її розподілі укладачем повинна бути на (15-25) % більшою проектної, а з холодної обробленої суміші більшою на (50-60) %.
 
   
 
ДБН В.2.3-4-2000 c.82
 
15.29.8 Перед укладанням чорного щебеню та оброблених сумішей необхідно обробити поверхню нижнього шару органічним в'яжучим з розрахунку 0,5-0,8 л/м2 .
 
15.29.9  Гарячі та холодні оброблені суміші ущільнюються котком. Подальше ущільнення шару з холодних сумішей досягається під впливом руху автомобільного транспорту, який необхідно регулювати за шириною проїзної частини при обмеженні швидкості руху до 40 км/год протягом 15 діб.
 
15.30 Влаштовувати покриття і основу з щебеню, обробленого органічними в’яжучими способом просочування, необхідно в суху погоду при температурі повітря не нижче 5 °С.
 
15.30.1 Покриття способом просочування необхідно влаштовувати з щебеню ви-вержених гірських порід марки не нижче 800 або з осадкових та метаморфічних порід марки не нижче 600. Щебінь, який використовується для будівництва основ, повинен мати марку не нижче 600.
 
15.30.2 При влаштуванні покриття .завтовшки понад 8 см необхідно використовувати щебінь чотирьох фракцій розміром 40-70, 20-40, 10-20 та 5-10 мм, а при товщині шару меньше 8 см - лише три останні фракції. При будівництві основ потрібно використовувати щебінь фракцій розміром 40-70, 20-40 та 10-20 мм.
 
15.30.3 Об'єм щебеню для основної (першої) фракції необхідно визначати з ураху-ванням коефіцієнта 1,25 від проектної товщини шару покриття або основи. Об'єм кожної наступної фракції щебеню необхідно призначати рівним 0,9-1,1 м3 на 100 м2 основи та покриття. В'яжуче витрачається з розрахунку 1,0-1,1 л/м2 на кожний сантиметр товщини у покриття або основи і додатково 1,5-2,0 л/м2 лише для розливу перед заключним розсипом щебеню при влаштуванні покриття.
 
15.30.4 Основну фракцію щебеню необхідно розподіляти по всій ширині проїзної частини. Розподілений щебінь ущільнюють спочатку легкими котками масою 5-6 т, а потім важкими (10-12) т, число проходів яких встановлюють пробним ущільненням.
 
15.30.5 Після ущільнення основної фракції щебеню необхідно розлити в'яжуче, нагріте до робочої температури, яка зазначена в таблиці 15.2. Відразу ж після розливу в’яжучого необхідно розсипати розклинювальну фракцію щебеню, яка повинна заповнити пустоту між щебінками основної фракції. Після розсипання розклинювальної фракції щебеню її необхідно ущільнити важким котком за 5-7 проходів по одному сліду при використанні однієї розклинювальної фракції чи за 3-4 проходи при двох розклинювальних фракціях щебеню.
 
15.30.6 По поверхні покриття з ущільненими розклинювальними фракціями необхідно влаштовувати заключний килимок шляхом розливу в'яжучого 1,5-2,0 л/м2, розподілення щебеню фракції 5-10 або 5-15 мм і ущільнення його котком масою 6-8 т.
 
15.30.7 Рух технологічного транспорту дозволяється лише після ущільнення останньої фракції щебеню. Протягом 10 діб рух необхідно регулювати по ширині проїзної частини з обмеженням його швидкості до 40 км/год.
 
15.31 Основи і покриття з щебеневих, гравійних та піщаних сумішей, оброблених органічними в'яжучими змішуванням на дорозі, необхідно будувати при температурі повітря не нижче 15 °С і закінчувати за 15-20 діб до початку періоду осінніх дощів або стійкої температури повітря нижче 10 °С.
 
 
  
 
ДБН В.2.3-4-2000 c.83 
 
15.31.1 Для оброблення мінеральних матеріалів змішуванням на дорозі необхідно використовувати бітуми марок СГ 40/70, МГ 40/70, СГ 70/130, МГ 70/130, дьогті та дьогтеполімерні в'яжучі матеріали марок Д-3, Д-4, ВДП-3, ВДП-4. Більш в'язкі марки в'яжучих потрібно використовувати в дорожньо-кліматичній зоні У-III.
 
15.31.2 При використанні для змішування багатопрохідних змішувальних ме- ханізмів кількість їх проходів необхідно призначати залежно від об'єму матеріалів та температури повітря.
 
15.31.3 Оброблену суміш необхідно розподіляти по всій ширині основи або покриття. Суміш необхідно ущільнювати котками масою 6-8 т. Рух технологічного транспорту дозволяється відкривати відразу після закінчення ущільнення суміші. Протягом перших 15 діб рух транспорту необхідно регулювати по всій ширині покриття з обмеженням швидкості до 40 км/год. Коефіцієнт ущільнення матеріалу покриття через 30 діб після його будівництва повинен бути не меншим 0,96 від стандартного.
 
15.31.4 Покриття або захисний шар на основах з сумішей, приготовлених способом змішування на дорозі, необхідно влаштовувати лише після закінчення формування шару основи.
 
15.32 При приготуванні чорного щебеню та оброблених сумішей в змішувальних установках необхідно контролювати постійно:
 
- температуру в'яжучого і мінеральних матеріалів згідно з таблицею 15.2;
 
- точність дозування компонентів;
 
- в кожному автомобілі-самоскиді - температуру суміші, а також її однорідність (візуально).
 
15.32.1 При влаштуванні основ і покриттів з чорного щебеню і оброблених сумішей, виготовлених у змішувачах, додатково до 15.5 постійно контролюють температуру матеріалу, рівномірність його розподілу і якість ущільнення згідно з 15.26.1.
 
15.32.2 При влаштуванні основ і покриттів способом просочування необхідно додатково до 15.5 постійно контролювати температуру в'яжучого, рівномірність розподілення матеріалів і якість ущільнення згідно з 15.26.1.
 
15.32.3 При влаштуванні основ і покриттів способом змішування на дорозі необхідно додатково до 15.5 постійно контролювати: температуру в'яжучого, однорідність суміші і якість ущільнення згідно з 15.26.1.
 
15.32.4 На кожному километрі основи і покриття необхідно відібрати по три вирубки для визначення щільності і якості укладеного матеріалу.
 
15.32.5 При влаштуванні основ та покриттів з щебеневих, гравійних та піщаних сумішей, оброблених в'яжучими матеріалами коксохімічного походження способом просочування, змішування на дорозі та в змішувачах, необхідно контролювати вміст шкіливих речовин, що мігрують в повітря робочої зони.
 
Асфальтобетонні та дьогтебетонні основи і покриття
 
15.33 Матеріали для приготування асфальтобетонних та дьогтебетонних сумішей повинні відповідати вимогам діючих нормативних документів.
 
15.33.1 Технологічний процес приготування сумішей включає: підготовку мінеральних матеріалів та в'яжучого, змішування мінеральних матеріалів з в'яжучим, вивантаження суміші безпосередньо в автосамоскиди або в накопичувальний бункер для нетривалого зберігання.
 
   
 
ДБН В.2.3-4-2000 c.84
 
15.33.2 Температура асфальтобетонної суміші при випуску зі змішувача повинна відповідати вимогам таблиці 15.3. Мінеральний порошок дозволяється вводити в змішувач без підігріву.
 
Таблиця 15.3 - Температура вихідних матеріалів та асфальтобетонних сумішей
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Температура, °С
 
 
 
 
 
Марка бітуму
 
 
 
 
 
бітуму, що подаєть­ся в змішувач
 
 
 
 
 
мінерального матеріалу на ви­ході з сушильного барабану
 
 
 
 
 
суміші при випус­ку із змішувача
 
 
 
 
 
 
 
БНД 40/60
 
 
 
145-160
 
 
 
175-190
 
 
 
150-165
 
 
 
 
 
БНД 60/90
 
 
 
145-155
 
 
 
175-185
 
 
 
150-165
 
 
 
 
 
БНД90/130
 
 
 
135-145
 
 
 
165-175
 
 
 
145-155
 
 
 
 
 
БНД 130/200
 
 
 
125-135
 
 
 
155-165
 
 
 
135-145
 
 
 
 
 
 
При застосуванні ПАР температура бітумів та асфальтобетонних сумішей не повинна перевищувати 160 °С.
 
15.33.3 Температура вихідних матеріалів, а також дьогтебетонних сумішей повинна відповідати даним таблиці 15.4. 
 
Таблиця 15.4 - Температура вихідних матеріалів та дьогте- і дьогтеполімер- бетонних сумішей
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Температура, °С
 
 
 
 
 
Вид су­міші
 
 
 
 
 
Марка дьогтю
 
 
 
 
 
дьогтю, що подає­ться в змішувач
 
 
 
 
 
мінеральних матеріалів на виході з сушильного барабану
 
 
 
 
 
суміші на випуску із змішувача
 
 
 
 
 
 
 
Гаряча
 
 
 
 
 
Д-5
 
 
 
 
 
85-110
 
 
 
 
 
110-130
 
 
 
 
 
90-120
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Д-6
 
 
 
 
 
90-115
 
 
 
 
 
110-130
 
 
 
 
 
90-120
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
ВДП-6
 
 
 
 
 
90-115
 
 
 
 
 
110-130
 
 
 
 
 
90-120
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
ВДП-7
 
 
 
 
 
95-115
 
 
 
 
 
110-130
 
 
 
 
 
90-120
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
ДО-7
 
 
 
 
 
95-120
 
 
 
 
 
115-140
 
 
 
 
 
95-120
 
 
 
 
 
 
 
Холодна
 
 
 
 
 
Д-4
 
 
 
 
 
80-105
 
 
 
 
 
105-125
 
 
 
 
 
80-95
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Д-5
 
 
 
 
 
85-110
 
 
 
 
 
110-130
 
 
 
 
 
85-100
 
 
 
 
 
 
 
 
15.33.4 В'яжучі для приготування сумішей повинні бути попередньо зневоднені. Бітуми, дьогті та дьогтеполімерні в'яжучі, нагріті до робочої температури, повинні бути використані протягом 5 годин. При необхідності тривалого зберігання (8-10) годин температура в'язких бітумів знижується до 80-90 °С, рідких - до 60 °С, дьогтів марок Д-6, ДО-6, ДО-7 та дьогтеполімерних в'яжучих ВДП-6, ВДП-7 до 70 °С, а дьогтів Д-4 та Д-5  - до 60°С.
 
15.33.5 Для приготування асфальтобетонних сумішей дозволяється використовувати також бітуми, модифіковані ПАР, полімерами, дьогтями та іншими добавками. Якість таких в'яжучих повинна відповідати чинним нормативним документам.
 
15.33.6 Для запобігання спінення бітуму та дьогтю під час випарювання їх необхідно інтенсивно перемішувати в котлах (механічними мішалками, рецирку-
 
 
  
 
ДБН В.2.3-4-2000 c.85
 
ляційними системами тощо). При необхідності в бітум вводять протипінні речовини. Котли заповнюються бітумом і дьогтем не більше, ніж на 2/3 їх об'єму.
 
15.33.7 Приготування сумішей передбачає попереднє дозування за фракціями кам'яних матеріалів та мінерального порошку, "сухе" їх змішування з подальшим введенням в'яжучого, і "мокре" змішування всіх компонентів.
 
15.33.8 Похибка дозування компонентів асфальто- та дьогтебетонних сумішей не повинна перевищувати для щебеню (гравію) та піску ±3 %, мінерального порошку та бітуму (дьогтю) ±1,5 % за масою.
 
15.33.9 При приготуванні асфальтобетонних сумішей у змішувачі періодичної дії дозволяється "мокре" змішування кам'яних матеріалів та бітуму з подальшим введенням мінерального порошку.
 
15.33.10 При використанні для приготування сумішей барабана-змішувача висушування, нагрівання і змішування матеріалів здійснюють безпосередньо в барабані.
 
15.33.11 Холодні асфальто-, дьогте-, дьогтеполімербетонні суміші можуть укладатися в конструктивні шари відразу після приготування, тобто як гарячі суміші.
 
Зберігають холодні суміші на складі або майданчику (взимку обов'язково вкриті), що має водовідвід. Охолодження сумішей до 30-40 °С здійснюють шляхом їх переміщення з одного місця на інше екскаватором або навантажувачем. Висота штабелю не повинна бути більше 2 м.
 
Холодна дьогтебетонна суміш в холодну погоду повинна мати температуру не вище 25 °С, а влітку не більше 30 °С. Термін зберігання холодної дьогтебетонної суміші - до 3 місяців.
 
15.34 Покриття та основи з асфальтобетонних, дьогтебетонних та дьогтеполімер-
 
бетоних сумішей необхідно влаштовувати силами атестованих дорожньо-будівельних підрозділів на основі проекту виконання робіт, погодженого з відповідними технічними і екологічними службами.
 
15.34.1 Покриття та основи з асфальтобетонних, дьогтебетонних та дьогтеполімербетонних сумішей слід влаштовувати в суху погоду. Укладання холодних та гарячих сумішей слід проводити весною та влітку при температурі повітря не нижче 5 °С, восени - не нижче 10 °С.
 
Дозволяється проводити роботи з використанням гарячих сумішей при температурі повітря не нижче 0 °С при дотриманні таких вимог:
 
- товщина шару повинна бути не менше 4 см для асфальтобетону і 5 см для дьогтебетону;                                                                    :
 
- необхідно використовувати асфальтобетонні суміші з ПАР або активованими мінеральними порошками;  
 
- влаштовувати слід, як правило, тільки нижній шар основи; 
 
- якщо взимку та навесні по нижньому шару будуть переміщатися транспортні засоби, його слід влаштовувати із щільних асфальтобетонних сумішей;                І
 
- верхній шар покриття дозволяється влаштовувати на свіжоукладеному нижньому шарі при охолодженні його не менше, ніж до 20 °С.   
 
Укладання холодних сумішей слід закінчити орієнтовно за 2 тижні до початку періоду осінніх дощів в даній місцевості.                                         |
 
   
 
ДБН В.2.3-4-2000 c.86
 
На підходах до населених пунктів ближче 1,5 км при влаштуванні покриття із за-стосуванням кам'яновугільних дьогтів і смол на них обов'язково повинен бути влашто-ваний захисний шар із асфальтобетонної суміші товщиною не менше 4 см або подвійна поверхнева обробка з використанням бітуму.
 
15.34.2 Перед влаштуванням шару дорожнього одягу по існуючому покриттю необхідно відновити монолітність старого покриття відповідними ремонтними методами (ліквідувати його дефекти у вигляді тріщин, вибоїв). При глибині колії на старому покритті понад 1 см його слід попередньо вирівняти шляхом влаштування вирівнюючого шару, термопрофілюванням чи фрезуванням.
 
15.34.3 Основу, на яку укладається суміш, необхідно очистити від пилу та бруду. Вологу основу потрібно висушити. Не пізніше, ніж за 6 годин до початку укладання суміші шар, розташований нижче, оброблюють (підгрунтовують) органічними в’яжучими: бітумною емульсією, рідким чи в'язким бітумом, дьогтями марки Д-3 або Д-4, ВДП-3 або ВДП-4. В'яжучі нагрівають до температури, вказаної в таблицях 15.3 та 15.4.
 
Норму витрат в'яжучого (л/м2) призначають:
 
- при підгрунтовці необроблених матеріалів - 0,5-0,8, а оброблених органічними в’яжучими- 0,2-0,3;
 
- при підгрунтовці 60 % бітумною емульсією шару з необроблених мінеральних матеріалів - 0,6-0,9, а з оброблених органічними в'яжучими - 0,3-0,4.
 
Підгрунтовку нижнього шару можна не виконувати, якщо його влаштовано з асфальто- або дьогтебетонної суміші та матеріалів, просочених органічними в'яжучими не пізніше, як за 2 доби до укладання нового шару, якщо він не забруднений та якщо по ньому не пересувався технологічний та інший транспорт.
 
15.34.4 Укладання асфальтобетонних, дьогтебетонних, дьогтеполімербетонних сумішей виконують асфальтоукладачем. В нижніх шарах покриття та в основі дозволяє-ться, як виняток, укладання сумішей автогрейдером з використанням упорного бруска. При малих обсягах робіт та в місцях, недосяжних для асфальтоукладача, дозволяється ручне укладання сумішей.
 
15.34.5 Довжина ділянки укладання суміші (асфальтоукладачем) залежить від температури повітря, швидкості вітру і призначається в межах (30-200) м. На відкритій місцевості довжина ділянки у (1,5-2) рази коротша, ніж на ділянках, захищених від вітру (забудовані та лісні ділянки, глибокі виїмки).
 
15.34.6 Для досягнення проектної товщини конструктивного шару з гарячої суміші товщина шару після асфальтоукладача з працюючим трамбувальним брусом та пасивною вигладжувальною плитою повинна бути на (15-20) % більша проектної, після асфальтоукладача з працюючим трамбуючим брусом та віброплитою - на (10-15) %, після авто-грейдера або ручного укладання - на (25-30) % .
 
Для холодної асфальтобетонної суміші, що укладається асфальтоукладачем з вимкненими ущільнюючими органами та при ручній укладці, товщина шару повинна бути на (60-70) % вище проектної. Для укладання шарів товщиною понад 8 см потрібно використовувати асфальтоукладачі з активними ущільнюючими органами.
 
15.34.7 На ділянках з поздовжнім похилом понад 40 %о укладання суміші здійснюється знизу вгору.
 
 
  
 
ДБН В.2.3-4-2000 c.87
 
15.34.8 Ущільнення суміші починають безпосередньо після укладання, дотримуючись температурних режимів, наведених в таблицях 15.3 та 15.4.
 
15.34.9 Ущільнення асфальтобетонної суміші, що містить бітум, модифікований полімерами або гумовим дрібняком, слід починати тільки гладковальцьовими котками масою 10-13т.
 
15.34.10 Для збільшення зчеплення шин автомобіля з поверхнею покриття слід занурювати чорний щебінь в неущільнений шар суміші.                           І
 
15.34.11 Занурення щебеню включає його розподіл по шару суміші та ущільнення котками. Розсипання щебеню по шару суміші здійснюють після 2-3 проходів котка масою 6-8 т шаром в одну щебінку чорного щебеню (гарячого або холодного). 
 
Норма витрат чорного щебеню залежить від розміру його фракцій:
 
5-10 мм   -    6-8 кг/м2                                           
 
10-15 мм -    7-10 кг/м2 
 
15-20 мм -    9-12 кг/м2
 
15.34.12 Температура асфальтобетонної суміші перед розподілом чорного щебеню не повинна бути нижчою наведеної в таблиці 15.3 більше, як на 20 °С.
 
15.34.13 Після розподілу чорний щебінь втоплюють в недоущільнений шар укочуванням котками.
 
15.35 В процесі будівництва асфальто-, дьогте-, дьогтеполімербетонних покриттів та основ здійснюють вхідний і операційний контроль якості робіт, результати якого відображають в журналах приготування сумішей, укладання і ущільнення їх по змінах.
 
15.35.1 При приготуванні асфальто-, дьогте-, дьогтеполімербетонних сумішей контролюють:
 
- постійно температуру органічного в'яжучого, мінеральних матеріалів та готової асфальтобетонної суміші в кузові кожного автомобіля;
 
- не рідше одного разу за зміну фізико-механічні властивості і склад суміші за ГОСТ 9128 і ГОСТ 12801;
 
- не рідше одного разу за зміну фізико-механічні показники органічних в'яжучих;
 
- не рідше одного разу за 10 змін фізико-механічні показники мінеральних матеріалів (зерновий склад, марку за дробимістю, вміст пилуватих і глинистих часток, в тому числі глини у грудках, кількість лещадних часток);
 
- якість та дозування вихідних матеріалів та готової суміші.
 
15.35.2 В процесі влаштування покриття та основи, додатково до 15.5 контролю-ють:
 
- температуру суміші в кожному автомобілі на місці укладання;
 
- фізико-механічні властивості асфальто-, дьогте-, дьогтеполімербетонних сумішей за показниками випробування кернів на кожні 9000 м2 покриття;
 
- зчеплення шарів покриття (керн не повинен розділятися при ударі молотком масою 1 кг), керни відбирають для гарячих сумішей через добу, а холодних - через 15 діб на відстані не менше 1 м від краю покриття.
 
15.35.3 Коефіцієнт ущільнення конструктивних шарів дорожнього одягу повинен
 
бути не нижче:
 
0,98 - для щільного асфальтобетону з гарячих і теплих сумішей типів А і Б;
 
0,97 - для щільного асфальтобетону з гарячих і теплих сумішей типів В, Г і Д, пористого і високопоритого асфальтобетону;
 
 
  
 
ДБН В.2.3-4-2000 c.88
 
0,96 - асфальтобетонних покриттів з холодних сумішей.
 
Цементобетонні основи і покриття
 
15.36 При влаштуванні цементобетонних монолітних покриттів та основ слід керуватись нижченаведеними вимогами та ВБН В.2.3-218-008.
 
15.36.1 Влаштування цементобетонних монолітних покриттів та основ виконують із застосуванням бетоноукладачів на колісно-рейковому ходу чи бетоноукладачів з рухомою опалубкою.
 
Бетоноукладач з рухомою опалубкою застосовують переважно для влаштування одношарових покриттів (основ) без швів розширення і без армування поперечних швів сгиснення. При використанні дрібнозернистого бетону потрібно застосовувати колісно-рейковий комплект бетоноукладальних машин.
 
15.36.2 Бетонна суміш, призначена для укладання в покриття (основу), повинна відповідати вимогам ДСТУ Б B.2.7-43.
 
При проектуванні складу бетонної суміші показники зручноукладальності на місці необхідно встановлювати за таблицею 15.5. Показник жорсткості бетонної суміші повинен бути не менше 15 с і не більше 25 с за ГОСТ 10181.1.
 
Таблиця 15.5 - Зручноукладальність бетонів
 
 
 
 
Машини і обладнання для ущільнення
 
 
 
Зручноукладальність за ГОСТ 10181.1
 
 
 
 
 
бетонної суміші в покритті (основі)
 
 
 
 
 
рухливість, см,
 
не більше
 
 
 
 
 
жорсткість, с,
 
не менше
 
 
 
 
 
 
 
Бетоноукладач на колісно-рейковому ходу
 
( в рейкоформах)
 
 
 
 
 
2
 
 
 
 
 
4
 
 
 
 
 
 
 
Бетоноукладач з рухомою опалубкою при швид-
 
кості руху, м/хв:
 
до 2
 
 
 
 
 
 
 
 
 
2
 
 
 
 
 
 
 
 
 
4
 
 
 
 
 
 
 
від 2,0 до 2,5
 
 
 
3
 
 
 
 
 
4
 
 
 
 
 
 
 
від 2,5 до 3,0
 
 
 
4
 
 
 
 
 
3
 
 
 
 
 
 
 
Вібратор та віброрейки
 
 
 
4
 
 
 
 
 
3
 
 
 
 
 
 
 
Вібраційний коток і інше аналогічне обладнання
 
 
 
 
 
-
 
 
 
 
 
3
 
 
 
 
 
 
 
 
Найбільша крупність заповнювача в бетоні не повинна перевищувати: 20 мм - для верхнього шару двошарових покриттів, що бетонуються методом нарощування шарів; 40 мм - для одношарових покриттів; 70 мм - для основ. 
 
15.36.3 Готують бетонну суміш у бетонозмішувачах з примусовим перемішуванням як циклічної, так і безперервної дії. При використанні бетонозмішувачів циклічної дії тривалість перемішування бетонної суміші повинна бути не менше 60 с і уточнюватись дослідним шляхом.
 
15.36.4 Бетонування покриття з однією і двома смугами руху потрібно виконувати на повну його ширину. При будівництві доріг з двома і більше смугами руху за умов неможливості припинення руху транспортних засобів, допускається бетонування покриття або основи на половину ширини проїзної частини.
 
 
  
 
ДБН В.2.3-4-2000 c.89
 
Покриття з трьома і більше смугами руху необхідно бетонувати смугами завширшки 7,5 м при парному числі смуг і 7,5 м та 3,75 м при непарному.
 
15.36.5 При максимальній денній температурі покриття вище 30 °С або перепаді температури повітря за добу більше 12 °С та відносній вологості повітря менше 50 % бетонування покриття та основи необхідно виконувати у вечірні і нічні години.
 
15.36.6 При влаштуванні основи з жорстких бетонних сумішей, що ущільнюються укоченням, розподіляти та ущільнювати бетонну суміш треба в один шар при проектній товщині до 20 см включно і в два шари - при товщині понад 20 см.
 
15.36.7 Розподіляти жорстку суміш треба профілювальником або розподілювачем бетонної суміші. Дозволяється розподіляти суміш автогрейдером в рейкоформах.
 
15.36.8 Жорстку бетонну суміш необхідно доводити до щільності 0,98 розрахункової згідно з ДСТУ Б В.2.7-43 за допомогою вібраційних котків. Дозволяється застосування котків на пневматичних шинах в комплекті з гладковальцовими котками масою (6-8) т, а також механізмами, що обладнані вібробрусом.
 
15.37 При будівництві збірних покриттів необхідно виконувати такі роботи:
 
- грунтування граней плит;
 
- планування поверхні вернього шару основи або влаштування вирівню-ючого шару по основі;
 
- укладання або перекладання плит;
 
- прикочування плит;
 
- зварювання стикових з'єднань та заповнення швів.
 
15.37.1 Будівництво збірних покриттів необхідно вести в одну стадію. Залежно від стану земляного полотна, основи, строків відкриття руху автомобілів, а також при необхідності термінового проїзду автотранспорту відповідно до проекту допускається двостадійне будівництво.
 
При двостадійному будівництві на першій стадії плити укладаються на земляне полотно або основу без зварювання стикових з'єднань та заповнення швів, а також без укріплення узбіч та укосів. На другій стадії проводять перекладання плит відповідно до 15.37 із заміною дефектних плит.
 
15.37.2 Плити необхідно укладати "від себе" самохідними кранами на спланований шаблоном вирівнюючий шар.
 
15.37.3 Остаточна посадка плит на основу проводиться шляхом укочування покриття навантаженими автомобілями або котками на пневматичних шинах до припинення осідання плит.
 
15.37.4 Після укочування плита (з рівною опорною поверхнею) повинна мати контакт з основою (вирівнюючим шаром) не менше ніж на 95 % її площі (15.38.2).
 
15.37.5 Зварювання з'єднань у стиках плит і заповнення швів герметизуючим матеріалом необхідно виконувати відразу після остаточної посадки плит на основу.
 
Заповнення швів піскоцементним розчином та герметизуючим матеріалом на основі бітуму треба проводити з використанням спеціального обладнання.
 
15.37.6 Монтаж збірного покриття в зимових умовах необхідно проводити по вирівнюючому шару з сухого піску, дрібного шлаку або інших незмерзаючих матеріалів, які укладаються в основу. При укладанні збірного покриття на жорстку основу вирівнюючий прошарок треба влаштовувати з сухої цементно-піщаної суміші.
 
   
 
ДБН В.2.3-4-2000 c.90
 
15.37.7 Рух транспорту по збірному покриттю при одностадійному будівництві або завершенні другої стадії при двостадійному будівництві дозволяється відкривати тільки після зварювання стикових з'єднань та заповнення швів.
 
15.38 При приготуванні цементобетонної суміші контролюють:
 
- постійне додержання технологічних режимів приготування бетонної суміші;
 
- не рідше одного разу за зміну - показник зручноукладальності бетонної суміші та об’єм втягненого повітря за ГОСТ 10181.1, ГОСТ 10181.3 концентрацію робочих роз-чинів хімічних добавок, міцність бетону шляхом випробування трьох контрольних зразків-балок, які виготовляються та зберігаються згідно з ГОСТ 10180, вологість заповнювачів за ДСТУ Б.В.2.7-32 та ГОСТ 8735 (перевіряється також у разі опадів);
 
- при зміні якості суміші (зручноукладальності, об'єму втягненого повітря тощо) -точність дозування компонентів бетонної суміші методом контрольного зважування, якість піску, щебеню або гравію згідно з ДСТУ Б.В.2.7-32, ДСТУ Б.В.2.7-43, ГОСТ 8269.0 та ГОСТ 8735;
 
- один раз на квартал - морозостійкість бетону згідно з ДСТУ Б.В.2.7-47, ДСТУ Б.В.2.7-48.
 
Контроль дозування цементу, заповнювачів, добавок та води повинен здійснюватися в установленому порядку.
 
Оцінку якості бетону належить виконувати згідно з ГОСТ 18105, ГОСТ 10180.
 
15.38.1 При будівництві покриттів та основ з монолітного бетону слід контролювати:
 
- постійно - додержання технологічних режимів бетонування, догляду за бетоном, влаштування та герметизації швів, правильність установки арматури та прокладок швів, стійкість крайок бічних граней та суцільність поверхні покриття;
 
- перед початком бетонування - правильність установки копірних струн та рейко-форм;
 
- не рідше одного разу за зміну та при зміні якості суміші на місці бетонування -міцність бетону шляхом формування з наступним випробуванням трьох контрольних зразків-балок, зручноукладальність та об'єм втягненого повітря, а також якість робіт по догляду за свіжоукладеним бетоном з використанням плівкоутворюючих матеріалів на ділянках покриття розміром 20х20 см (сформовану на поверхні бетону плівку необхідно промити водою, видалити залишки вологи, розлити 10% розчин соляної кислоти або 1 % розчин фенолфталеїну - спінення або набуття червоного кольору допустиме не більш, як у двох точках на 100 см2 поверхні плівки).
 
Щільність жорсткої бетонної суміші, яка ущільнюється методом укочування, слід контролювати за трьома замірами на 9000 м2 покриття приладом КП-120 або методом “ямки”.
 
15.38.2 При будівництві збірних цементобетонних покриттів, додатково до 15.5 контролюють:
 
- постійно візуально - цілісність плит та стикових елементів, якість зварювання стиків та заповнення швів, дотримання технології будівництва;
 
- не рідше одного разу за зміну - контакт плит з основою (вирівнюючим шаром) підняттям однієї з 100 укладених плит, перевищенням граней суміжних плит у поздовжніx швах на трьох поперечниках на 1 км, а в поперечних швах - в 10 стиках на 1 км.
 
 
  
 
ДБН В.2.3-4-2000 c.91
 
15.38.3 При прийманні закінченого бетонного покриття, додатково до 15.5 необхідно перевіряти:  
 
- якість вихідних матеріалів і їх відповідність проекту, склад суміші, дотримання технологічного режиму приготування суміші (за даними лабораторної документації для ділянок покриття, що приймається);
 
- стан поверхні покриття - наявність нерівностей, раковин, напливів, тріщин, правильність влаштування та розробки швів, обробку краю покриття (ретельний зовнішній огляд ділянки покриття, що приймається);
 
- вірність встановлення рейко-форм, копірних струн, арматури і конструкцій швів розширення і стискання (за даними актів проміжного приймання прихованих робіт і журналів технічного контролю в процесі виконання робіт);
 
- якість бетону (дані лабораторних випробувань зразків, що зберігались в стащці них і в однакових умовах із збудованим бетонним покриттям).
 
При необхідності для встановлення якості бетону, його структури, міцності і товщини покриття за призначенням приймальної комісії слід також висвердлювати не меньше трьох кернів на кожному кілометрі покриття діаметром не менше 120 мм, на відстані  в поперечному перерізі:
 
- 0,5 м від зовнішнього краю покриття і 0,5 м від поздовжньої осі;
 
- товщину покриття у зоні крайки на кожному пікеті;
 
- ширину покриття - один раз на пікет;
 
- поздовжній профіль - контрольним нівелюванням не менш ніж 10 % ділянки, що приймається;
 
- рівність в поздовжньому напрямку та поперечні похили - на 10-15 % довжини ділянки дороги захватками завдовжки по 300-400 м, які вибирають при візуальному огляді.
 
На кожній захватці через рівні відстані слід виконувати 100-130 вимірів просвітів 80-100 вимірів поперечних похилів рейкою з рівнем.
 
15.38.4 Необхідно оцінювати якість обробки поверхні і швів у бетонних покриттях. Якщо оцінки рівності поверхні, обробки поверхні і швів різні, загальну оцінку якості покриття встановлюють за нижчим показником.
 
15.38.5 Усі дефекти, які були зафіксовані при прийманні, а також відхилення від проекту, їх кількість і розмір повинні бути занесені в акт з висновком про якість робіт.
 
Шари зносу та захисні шари дорожнього одягу
 
15.39 Шари зносу та захисні шари дорожнього одягу влаштовують з метою підвищення шорсткості поверхні покриття та його водонепроникнення, а також для передження руйнування основного шару покриття.
 
15.39.1 Залежно від виду основного шару покриття та його стану шари зносу та захисні шари влаштовують способом поверхневої обробки або з використанням асфальтобетонних, дьогтебетонних та інших сумішей.
 
На дорогах IV та V категорій дозволяється влаштовувати шари зносу із сумішей дрібнозернистих місцевих кам'яних матеріалів, оброблених органічними в'яжучими.
 
15.39.2 Поверхневу обробку влаштовують з використанням органічних в'яжучих і фракційного щебеню, емульсійно-мінеральних сумішей та бітумних шламів.
 
   
 
ДБН В.2.3-4-2000 c.92
 
15.39.3 Роботи по влаштуванню поверхневої обробки слід виконувати при температурі повітря не нижче 15 °С.
 
15.40 При влаштуванні поверхневої обробки слід використовувати щебінь вивер-жених та метаморфічних гірських порід марки не нижче 1000, фракцій 2,5-5 мм, 5-10 мм, 10-15 мм переважно кубоподібної форми. Кількість пилуватих та глинистих часток в щебені не повинна перевищувати 0,7 %, кількість глини у грудках -0,15 %.
 
15.40.1 При влаштуванні поверхневої обробки з застосуванням бітумів, дьогтів та ВДП слід використовувати бітуми марок БНД 90/130, БНД 130/200, СГ 130/200, дьогті марок Д-5, Д-6 та дьогтеполімерні в'яжучі марок ВДП-5, ВДП-6. Температура розливу в’яжучих призначається на підставі даних таблиць 15.3 і 15.4.
 
Бітум для влаштування поверхневої обробки повинен витримувати випробування зчеплення з щебенем. При незадовільному зчепленні бітуму з щебенем слід підбирати використовувати відповідні поверхнево-активні речовини, а також застосовувати щебінь, попередньо оброблений бітумом або дьогтем.
 
При влаштуванні поверхневої обробки на дорогах І-ІІІ категорій належить використовувати щебінь, попередньо оброблений в'яжучим в установці, а на дорогах інших категорій дозволяється методом змішування на дорозі.
 
При влаштуванні поверхневої обробки на ділянках доріг з інтенсивним рухом автотранспорту рекомендується використовувати бітум, модифікований полімерами.
 
Дьогті дозволяється використовувати тільки на ділянках доріг, що проходять на відстані понад 1,5 км від населеного пункту.
 
15.40.2 Витрати в'яжучого та щебеню повинні відповідати даним таблиці 15.6.
 
 
 
Таблиця 15.6 - Норма витрати щебеневих матеріалів і в'яжучих при влаштуванні поверхневих обробок
 
 
 
 
 
Розмір щебеневого
 
 
 
 
 
Норма витрати матеріалу
 
 
 
Розташування
 
 
 
 
 
 
 
матеріалу, мм
 
 
 
 
 
щебеневий матеріал,
 
м3 (т) / 1000м2
 
 
 
бітум, л/м2
 
 
 
 
 
шару
 
 
 
 
 
 
 
Одиночна поверхнева обробка з одним розсипом щебеню
 
 
 
 
 
3-5
 
 
 
 
 
6-7 (8-9)
 
 
 
 
 
0,5-0,6
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
5-10
 
 
 
 
 
9-11(12-14)
 
 
 
 
 
0,7-0,8
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
10-15(20)
 
 
 
 
 
11-13(14-16)
 
 
 
 
 
0,8-1,0
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
15-20
 
 
 
 
 
12-14(17-19)
 
 
 
 
 
0,9-1,0
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
15-25
 
 
 
 
 
13-15(19-22)
 
 
 
 
 
0,9-1,1
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Одиночна поверхнева обробка з двома розсипами щебеню
 
 
 
 
 
10-15
 
 
 
 
 
7-8(9-10)
 
 
 
 
 
0,8-0,9
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
5-10
 
 
 
 
 
3-4 (4-5)
 
 
 
 
 
-
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Подвійна поверхнева обробка на цементобетонних покриттях
 
 
 
 
 
10-15
 
 
 
 
 
16-18(21-23)
 
 
 
 
 
1,0-1,2
 
 
 
 
 
нижчий
 
 
 
 
 
 
 
5-10
 
 
 
12-13(15-17)
 
 
 
 
 
0,9-1,0
 
 
 
 
 
верхній
 
 
 
 
 
 
 
15-20
 
 
 
 
 
20-22(28-31)
 
 
 
 
 
1,2-1,3
 
 
 
 
 
нижчий
 
 
 
 
 
 
 
10-15
 
 
 
 
 
14-16(19-21)
 
 
 
 
 
0,9-1,1
 
 
 
 
 
верхній
 
 
 
 
 
 
 
Подвійна поверхнева обробка на покриттях полегшеного та удосконаленого типів
 
 
 
 
 
10-15
 
 
 
 
 
12-13(15-17)
 
 
 
 
 
1,0-1,1
 
 
 
 
 
нижчий
 
 
 
 
 
 
 
5-10
 
 
 
 
 
9-11 (12-14)
 
 
 
 
 
0,8-0,9
 
 
 
 
 
верхній
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
  
  
ДБН В.2.3-4-2000 c.93
 
Закінчення таблиці 15.6
 
 
  
 
 
 
 
Розмір щебеневого
 
 
 
 
 
Норма витрати матеріалу
 
 
 
 
 
Розташування
 
 
 
 
 
 
 
матеріалу, мм
 
 
 
 
 
щебеневий матеріал,
 
м3  (т) м/1000м2
 
 
 
 
 
бітум, л/м
 
 
 
 
 
шару
 
 
 
 
 
15-20
 
 
 
 
 
13-15(18-21)
 
 
 
 
 
1,1-1,3
 
 
 
 
 
нижчий
 
 
 
 
 
10-15
 
 
 
 
 
11-12(14-16)
 
 
 
 
 
0,8-0,9
 
 
 
 
 
верхній
 
 
 
 
 
Подвійна поверхнева обробка на покритті, влаштованому методом змішування на дорозі або на щебеневих (гравійних) покриттях  
 
 
 
 
 
20-40
 
 
 
28-32 (36-42)
 
 
 
1,8-2,0
 
 
 
нижчий
 
 
 
 
 
10-15 (20)
 
 
 
12-14 (16-19)
 
 
 
0,9-1,0
 
 
 
верхній
 
 
 
 
 
Примітка 1. При застосуванні кам'яновугільних в'яжучих норми їх витрат в порівнянні з бітумом збільшуються на 15-20 %.
 
Примітка 2. При застосуванні не обробленого в'яжучим щебеню норми розливу бітуму збільшують на 20-25 %.
 
Примітка 3. В таблиці наведені норми обробки бітумом щебеню з міцних гірських порід; при застосуванні менш міцних вапняків та металургійних шлаків норми витрат в'яжучого збільшують на 10-15 %.
 
Примітка 4. Норми витрат матеріалів на цементобетонному покритті наведені для влаштування подвійної поверхневої обробки, яка виконується вперше.
 
 
 
 
 
 
 
 
15.40.3 Роботи з влаштування поверхневої обробки необхідно виконувати на чистій та сухій поверхні покриття. При використанні бітумних емульсій поверхня може бути зволожена (до 0,5 л/м2).
 
15.40.4 Щебінь слід розподіляти механізованим способом відразу після розливу бітуму або дьогтю шаром в одну щебінку та укочувати котками на пневматичних шинах або комбінованими.
 
В період перших двох-трьох діб експлуатації необхідно обмежувати швидкість руху автомобілів до 40 км/год та регулювати його по ширині проїзної частини. Щебінь, який не закріпився на поверхні покриття, слід видалити за межі проїзної частини.
 
15.40.5 При влаштуванні поверхневої обробки використовують катіонні та аніонні бітумні емульсії.
 
Катіонні емульсії застосовують в разі використання щебеню кислих порід (граніти, кварцити), при цьому щебінь використовують тільки митий і попередньо не оброблений органічними в'яжучими. При застосуванні аніонних емульсій використовується переважно чорний щебінь.
 
15.40.6 При температурі повітря нижче 20 °С слід застосовувати емульсію з концентрацією бітуму (60-70) % та температурою - (40-50) °С. При температурі повітря вище 20 °С емульсія не підігрівається.
 
Розподіл та укочення щебеню слід виконувати відповідно до 15.40.4 до повного розпаду емульсії. При використанні аніонних емульсій рух автомобілів дозволяється відкривати не раніше ніж через добу після завершення робіт.
 
15.41 Для влаштування поверхневої обробки використовуються емульсійно-мінеральні суміші литої консистенції на основі катіонних бітумних емульсій.
 
   
 
ДБН В.2.3-4-2000 c.94
 
15.41.1 При влаштуванні поверхневої обробки з емульсійно-мінеральних сумішей слід використовувати щебінь переважно кубоподібної форми з абразивних магматичних та метаморфічних гірських порід міцністю не нижче 1000, фракцій розміром 5-10 мм; штучно подрібнені піски з магматичних гірських порід міцністю не нижче 1000 або суміш подрібненого та природного пісків у співвідношенні 2:1 або 1:1.
 
15.41.2 Поверхневу обробку з емульсійно-мінеральних сумішей слід влаштовувати за допомогою однопрохідних машин по попередньо очищеному та зволоженому покриттю шаром 5-10 мм (20-25 кг/м2) для піщаних сумішей та 10-15 мм (25-30 кг/м2) для щано-щебеневих.
 
Розподілена суміш котками не укочується. Рух транспорту можна відкривати за 30 хвилин після завершення робіт з обмеженням швидкості руху загального транспорту до 140 км/год.
 
15.42 При влаштуванні поверхневої обробки бітумними шламами слід використовувати щебінь та пісок відповідно до 15.41.1.
 
Мінеральний порошок, що використовується як емульгатор для виготовлення паст, має  відповідати вимогам державного стандарту на приготування асфальтобетонних сумішей.
 
15.42.1 Бітумний шлам слід виготовляти в стаціонарних установках та розподіляти по поверхні покриття шаром (5-10) мм (20-25 кг/м2). Укладений шар суміші до його підсихання слід огородити для попередження наїзду технологічного транспорту. Протягом першої доби після завершення робіт швидкість руху транспорту не повинна перевищувати 30 км/год., а в подальшому на період формування шару (припинення відривання з шару зерен мінерального матеріалу) - 40 км/год.
 
15.43 Шари зносу та захисні шари з асфальтобетонних та дьогтебетонних сумішей влаштовують на дорогах всіх категорій для покращання транспортно-експлуатаційних якостей покриття.
 
15.43.1 Для влаштування шарів використовують дрібнозернисті гарячі та теплі суміші при товщині шару (20-25) мм та холодні суміші при товщині шару (15-20) мм. 
 
Технологія приготування холодних сумішей та влаштування шарів здійснюється відповідно до 15.33-15.33.11.
 
15.44 Контроль якості влаштування поверхневої обробки складається з систематичної перевірки:
 
- якості дорожньо-будівельних матеріалів, що застосовуються при влаштуванні (за лабораторними даними);
 
- дотримання технології виконання робіт;
 
- якості готового шару поверхневої обробки шляхом зовнішнього огляду і контро-льних замірювань.
 
15.44.1 При контролі якості вихідних дорожньо-будівельних матеріалів перевіря-ють відповідність їх властивостей вимогам нормативних документів: ГОСТ 22245, ГОСТ 4б41, ГОСТ 18659, ГОСТ 11955, а також вимогам технічних умов, затверджених в установленому порядку.
 
15.44.2 При влаштуванні поверхневої обробки контролюють якість і норми витрат матеріалв, рівномірність розливу органічних в'яжучих матеріалів і їх температуру, своє-часність і рівномірність розподілення щебеневих матеріалів після розливу в'яжучих та якість ущільнення шару відповідно до вимог ВБН В.2.3-218-010.
 
 
  
 
ДБН В.2.3-4-2000 c.95
 
15.44.3 На готових ділянках коефіцієнт зчеплення визначають згідно з ДСТУ Б В.2.3-2 та ДСТУ 3587.
 
15.44.4 При оцінці однорідності поверхні після влаштування обробки місця дефектів визначаються візуально. До дефектів слід відносити прогалини поверхневої обробки (за винятком смуги завширшки до 10см біля крайок проїзної частини при неукріплених узбіччях і до 5 см - при укріплених), "потіючі" місця (виступи в'яжучого на поверхні покриття при недостатній кількості щебеневого матеріалу або при перевищенні норми розливу в'яжучого), нашарування щебеню (на стиках захваток та на поздовжніх стиках) тощо.
 
Визначені місця заміряють і визначають площу кожного з них. Загальна площа дефектів не повинна перевищувати 0,3 % від усієї площі влаштованої поверхневої обробки.
 
16 ПРИЙМАННЯ РОБІТ
 
16.1 При прийманні закінчених робіт необхідно провести детальний огляд об'єкту та виконати контрольні заміри, перевірку результатів інструментальних вимірів і показників лабораторних випробувань з окремих видів робіт і порівняти їх з технічною документацією згідно з ДБН А 3.1 -5.
 
16.2 При прийманні закінчених робіт використовується метод порівняння фактичних значень контрольованих показників в кінцевій продукції з проектними і допустимими їх значеннями.
 
Якщо хоч один з показників по конкретному елементу не відповідає допустимому його значенню, тоді виконана робота по цьому елементу в обсязі розповсюдження дефекту не підлягає прийманню і потребує необхідної доробки.
 
Відповідальна особа, яка виконує будівельні роботи, повинна мати на кожен вид робіт розроблену за прийнятим зразком технологічну карту, де повинні бути наведені пустимі значення контрольованих показників.
 
Приймання робіт по дорозі вцілому здійснюється після завершення спорудження окремих елементів дороги. Параметри контролю якості елементів дороги (земляного полотна, основи і покриття, облаштування, розмітки та коефіцієнта зчеплення) наведено таблиці 16.1
 
16.3 Приймання робіт з складанням актів на приховані роботи належить здійснювати за такими видами:
 
- закріплення траси;
 
- створення геодезичної розбивочної основи;
 
- розбивка і закріплення планового і висотного положення осей споруд;
 
- зрізка родючого шару грунту, виторфовування, корчування пнів;
 
- влаштування уступів на косогорах, укосах існуючих насипів тощо;
 
- влаштування основ з геотекстилю під насипами;
 
- влаштування водовідводу і дренажів, укріплення русел у водовідвідних спорудах;
 
- спорудження та ущільнення земляного полотна та підготовка його поверхні для влаштування дорожніх одягів;
 
- влаштування і ущільнення додаткових та конструктивних шарів дорожнього одягу;
 
- установка елементів швів розширення і стиснення;
 
- установка арматури (при влаштуванні цементобетонних покриттів);
 
- установка рейко-форм і копірних струн;
 
 
  
 
ДБН В.2.3-4-2000 c.96
 
Таблиця 16.1 - Параметри контролю
 
 
 
 
Конструктивний елемент, вид робіт і параметр, що контролюється
 
 
 
 
 
Кількість і місце вимірів і випро­бувань під час операційного контролю
 
 
 
 
 
 
 
Допустиме відхилення
 
 
 
 
 
 
 
Земляне полотно
 
 
 
 
 
Підготовка основи земляного полотна:
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Товщина родючого грунту, що зрізається
 
 
 
 
 
Не рідше 1 ви­міру на 100м
 
 
 
 
 
Не більше 10% вимірів можуть мати від­хилення від проектних значень в межах до ± 40 %, решта - до ± 20 %
 
 
 
 
 
 
 
Щільність основи
 
 
 
 
 
Не рідше 3 ви­мірів на попере­чному перерізі через 100 м
 
 
 
 
 
Не більше 10% результатів вимірів мо­жуть мати відхилення від проектного значення коефіцієнта ущільнення в межах до 0,04, решта - не нижче проектного значення
 
 
 
 
 
 
 
Спорудження насипів і розробка виїмок:
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Щільність шарів земляно-го полотна
 
 
 
 
 
Не рідше 3 ви­мірів на попе­речному перері­зі через 100 м
 
 
 
 
 
Не більше 10% результатів вимірів мо­жуть мати відхилення від проектного значення коефіцієнта ущільнення в межах до 0,04, решта - не нижче проектного значення
 
 
 
 
 
 
 
Висотні відмітки поздов-жнього профілю
 
 
 
 
 
Не рідше 3 ви­мірів на попе­речному пере­різі через 100 м
 
 
 
 
 
Не більше 10% результатів вимірів мо­жуть мати відхилення від проектних зна­чень в межах ± 100 мм, решта - ± 50 мм
 
 
 
 
 
Відстань між віссю і брів-кою земляного полотна
 
 
 
 
 
Не рідше 2 ви­мірів на попе­речному перері­зі через 100 м
 
 
 
 
 
Не більше 10% результатів вимірів мо­жуть мати відхилення від проектних зна­чень в межах ± 20 мм, решта - ± 10 мм
 
 
 
 
 
 
 
Поперечний похил
 
 
 
 
 
Не рідше 2 ви­мірів на обох напрямках руху через 100 м
 
 
 
 
 
Не більше 10% результатів вимірів мо­жуть мати відхилення від проектних зна­чень в межах від - 0,01 до + 0,02, решта –від -0,005 до +0,01
 
 
 
 
 
 
 
Крутизна укосу
 
 
 
 
 
Не рідше 2 ви­мірів з обох сторін насипу або виїмки че­рез 100 м
 
 
 
 
 
Не більше 10% результатів вимірів мо­жуть мати відхилення від нормативних значень в межах до 20%, решта - до 10%
 
 
 
 
 
 
 
Щільність грунту на укосі
 
 
 
 
 
3 обох сторін насипу через 100 м: на наси­пах до 3 м -один вимір, від 3 до 6 м - два виміри, понад 6м- три виміри
 
 
 
 
 
Не більше 10% результатів вимірів мо- жуть мати відхилення від проектних зна- чень коефіцієнта ущільнення в межах до 0,06, останні - не нижче нормативного значення
 
 
 
 
 
 
 
Влаштування водовідводу:
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Поперечні розміри по дну дренажу, кювету, нагірної та інших канав, лотка
 
 
 
 
 
Не рідше 1 ви­міру на 100 м кюветів, 20 м нагірних канав, лотків, дренажів тощо
 
 
 
 
 
Не більше 10% результатів вимірів мо- жуть мати відхилення від проектних зна- чень в межах до 10 см, решта - до 5 см
 
 
 
 
 
 
 
Глибина кювету, нагірної та інших канав, лотка, дренажу
 
 
 
 
 
Не рідше 1 ви­міру на 100 м кюветів, 20 м нагірних канав, лотків, дренажів тощо
 
 
 
 
 
Не більше 10% результатів вимірів мо- жуть мати відхилення від проектних зна- чень в межах до ± 10 см, решта до ±5 см
 
 
 
 
 
 
 
Поздовжній похил дрена­жу, кювету, нагірної та інших канав, лотка
 
 
 
 
 
Не рідше 1 ви­міру на 
 
20 м споруди
 
 
 
 
 
Не більше 10% результатів вимірів мо- жуть мати відхилення від проектних зна- чень в межах до ±0,002, решта - до ±0,001
 
 
 
 
 
 
 
  
 
ДБН В.2.3-4-2000 c.97
 
Продовження таблиці 16.1
 
 
 
 
Конструктивний елемент, вид робіт і параметр, що контролюється
 
 
 
 
 
Кількість і місце вимірів і випро­бувань під час операційного контролю
 
 
 
 
 
 
 
Допустиме відхилення
 
 
 
 
 
 
 
Ширина берми
 
 
 
 
 
Не рідше 1 ви­міру на 
 
10 м берм
 
 
 
 
 
Не більше 10% результатів вимірів мо- жуть мати відхилення від проектних зна- чень в межах до ±30 см, решта – до ±15 см
 
 
 
 
 
 
 
Влаштування узбіччя:
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Товщина укріплення узбіччя
 
 
 
 
 
Не рідше 1 ви­міру на 100 м
 
 
 
 
 
Не більше 10% результатів вимірів мо- жуть мати відхилення від проектних зна- чень в межах до ±30 мм, решта - д ±15 мм
 
 
 
 
 
 
 
Поперечний похил узбіччя
 
 
 
 
 
Не рідше 1 ви­міру на 100 м
 
 
 
 
 
Не більше 10% результатів вимірів мо- жуть мати відхилення від проектних зна- чень в межах від -0,015 до -0,02, решта - до ±0,01
 
 
 
 
 
 
 
Основа і покриття дорожнього одягу:
 
 
 
 
 
Висотні відмітки
 
 
 
 
 
Не рідше 1 ви­міру на 100 м
 
 
 
 
 
Не більше 10 % результатів вимірів мо­жуть мати відхилення від проектних зна­чень в межах до ±100 мм, решта - до ±50 мм
 
 
 
 
 
 
 
Ширина шару
 
 
 
 
 
Не рідше 1 ви­міру на 100 м
 
 
 
 
 
Не більше 10% результатів вимірів мо­жуть мати відхилення від проектних зна­чень в межах ±15 см, решта - до ±10 см
 
 
 
 
 
 
 
Товщина шару:
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Асфальтобетонне покрит-тя і основа
 
 
 
 
 
Не рідше 3 ви­мірів на 9000 м2 основи
 
 
 
 
 
Не більше 10 % результатів вимірів мо­жуть мати відхилення від проектних зна­чень в межах ±15 мм, решта - до ±10 мм
 
 
 
 
 
 
 
Всі інші типи покриттів
 
 
 
 
 
Не рідше 3 ви­мірів на 9000 м2 покриття або основи
 
 
 
 
 
Не більше 10 % результатів вимірів мо­жуть мати відхилення від проектних зна­чень в межах від -22 до 30 мм, решта – до
 
±15 мм
 
 
 
 
 
 
 
Поперечні похили
 
 
 
 
 
Не рідше 1 ви­міру на 100 м
 
 
 
 
 
Не більше 10 % результатів вимірів мо­жуть мати відхилення від проектних зна­чень в межах від -0,01 до 0,02, решта - від -0,005 до 0,01
 
 
 
 
 
 
 
Різність (кількість просвітів під рейкою завдовжки 3 м):
 
 
 
 
 
 
 
Основи і покриття з великоуламкових, піща-них, глинистих грунтів, відходів промисловості, що укріплені неорга-нічними і органічними в'яжучими, основи і покриття з дьогтебетон-них сумішей, чорного щебеню, щебеневих сумі-шей за методом просо-чення органічним в’я-жучим і методом змішу-вання на дорозі.
 
 
 
 
 
Не менше 150 вимірів на 1 км по кожній смузі руху
 
 
 
 
 
Не більше 5 % результатів вимірів мо­жуть мати відхилення від проектних зна­чень в межах до 15 мм, решта - до 7 мм
 
 
 
 
 
 
 
  
 
ДБН В.2.3-4-2000 c.98
 
Закінчення таблиці 16.1
 
 
 
 
Конструктивний елемент, вид робіт і параметр, що контролюється
 
 
 
 
 
Кількість і місце вимірів і випро­бувань під час операційного контролю
 
 
 
 
 
 
 
Допустиме відхилення
 
 
 
 
 
 
 
Щебеневі, гравійні і шлакові основи і покриття. Основа і покриття з щебеневого, гравійного і піщаного матеріалів, обробленого органічним в’яжучим     
 
 
 
Не меньше 150 вимірів на 1 км по кожній смузі руху 
 
 
 
Не більше 5 % результатів вимірів можуть мати відхилення від проектних значень в межах до 20 мм, решта – до 10 мм
 
 
 
 
 
Асфальтобетонні і моно-літні цементобетонні ос-нови і покриття 
 
 
 
Не меньше 150 вимірів на 1 км по кожній смузі руху
 
 
 
Не більше 5 % результатів вимірів можуть мати відхилення від проектних значень в межах до 10 мм, решта – до 5 мм 
 
 
 
 
 
Різниця в рівні поверхні в швах монолітних цементо-бетонних покриттів
 
 
 
Не меньше 150 вимірів на 1 км по кожній смузі руху
 
 
 
Не більше 20 % результатів вимірів можуть мати різницю в рівнях в межах до 10 мм, решта – до 3 мм 
 
 
 
 
 
Перевищення граней су-міжних плит збірних це-ментобетонних покриттів
 
 
 
Не меньше 150 вимірів на 1 км по кожній смузі руху
 
 
 
Не більше 20 % результатів вимірів можуть мати значення перевищення в межах до 10 мм, решта – до 5 мм 
 
 
 
 
 
Інженерно-транспортне облаштування: 
 
 
 
 
 
Рівність встановлення огороджень
 
 
 
Не меньше 5 вимірів на 100 м огороджень
 
 
 
Хвилястість ліній огорожі на довжині 10 м – не більше ± 3 см
 
 
 
 
 
Ширина ліній розмітки (вертикальної і горизон-тальної) 
 
 
 
Не меньше 5 вимірів на 100 м лінії
 
 
 
Не більше ± 5 мм на довжині 0,5 м
 
 
 
 
 
Відхилення ліній горизон-тальної розмітки на прямій в плані 
 
 
 
Не меньше 5 вимірів на 100 м 
 
 
 
Не більше ± 3 см на прямій в плані завдовжки 10 м
 
 
 
 
 
Зчеплення колеса авто-мобіля з покриттям 
 
 
 
Не меньше 5 вимірів на 1 км по кожній смузі руху
 
 
 
Не більше 10 % результатів вимірів можуть мати значення відхилень в межах 10 % від проектних значень
 
 
 
 
 
 
 
  
 
16.4 Виконавча виробничо-технічна документація, що складається в процесі виконання і здавання робіт повинна включати:
 
- виконавчі креслення, загальні журнали робіт і авторського нагляду;
 
- акти огляду прихованих робіт і проміжного приймання;
 
- журнали лабораторного контролю, акти визначень будівельних матеріалів і нарядів, паспорти, сертифікати на матеріали, що використовуються.
 
   
 
ДБН В.2.3-4-2000 c.99
 
16.5 Під час приймального контролю способи випробувань і вимірювань повинні відповідати вимогам цього розділу і відповідних розділів цих Норм, що регламентують виконання операційного контролю. Обсяг вимірів і випробувань повинен бути вибірковим, але не менше 20% обсягу вимірів і випробувань під час операційного конт-ролю.
 
16.6 При прийманні робіт оцінка рівності поверхні покриття в поздовжньому на-прямку здійснюється по всіх смугах руху в обох напрямках. 
 
В залежності від матеріалу покриття і категорії автомобільної дороги сумарна нерівність поверхні покриття не повинна перевищувати значень, наведених в таблиці 16.2. 
 
Таблиця 16.2 - Сумарна нерівність поверхні покриття
 
 
 
 
 
 
Матеріал покриття
 
 
 
 
 
Сумарна нерівність поверхні покриття  см/км, в залежності від
 
категорії дороги
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
І
 
 
 
 
 
II
 
 
 
 
 
III
 
 
 
 
 
IV
 
 
 
 
 
V
 
 
 
 
 
 
 
Асфальтобетон
 
 
 
40
 
 
 
 
 
45
 
 
 
 
 
50
 
 
 
 
 
60
 
 
 
 
 
-
 
 
 
 
 
 
 
Цементобетон
 
 
 
40
 
 
 
 
 
45
 
 
 
 
 
50
 
 
 
 
 
60
 
 
 
 
 
-
 
 
 
 
 
 
 
Поверхнева обробка
 
 
 
45
 
 
 
 
 
50
 
 
 
 
 
70
 
 
 
 
 
80
 
 
 
 
 
90
 
 
 
 
 
 
 
Щебінь, гравій
 
 
 
-
 
 
 
 
 
-
 
 
 
 
 
-
 
 
 
 
 
100
 
 
 
 
 
120
 
 
 
 
 
 
 
Бруківка
 
 
 
-
 
 
 
 
 
-
 
 
 
 
 
-
 
 
 
 
 
120
 
 
 
 
 
140
 
 
 
 
 
 
 
Примітка. Сумарна нерівність покриття в поздовжньому напрямку, визначається поштовхоміром по всіх смугвх руху в обох напрямках на 1 км дороги.
 
 
 
 
 
 
За даними вимірювання рівності поштовхоміром вибираються ділянки для деталь-ного вимірювання рівності і похилу покриття. Ділянки призначаються завдовжки 300-400 м, на яких здійснюється 30 прикладань триметрової рейки і 150 вимірів просвітів.
 
Просвіти під триметровою рейкою вимірюють за допомогою клина (промірника) в п’яти контрольних точках, що знаходяться на відстані 0,5 м від кінців рейки та 0.5 м від середини.
 
Макронерівності оцінюються за допомогою нівелювання з інтервалом визначення 5 м. На відстані 1,0 м від краю покриття на ділянці завдовжки не менше 150 м на основі виміряних відміток слід вирахувати алгебраїчну різніцю (DН) відміток точок (амплітуд) за формулою:
 
DН=0.5х(Ні + Ні+2) – Ні+1 ,                                           (16.1)
 
де Hі, Ні+1, Ні+2 - відмітки суміжних точок.
 
Розрахунки належить виконувати із зсувом на 5 м, з метою отримання на ділянці 150 м 29 амплітуд на відстані між точками 5 м, 27 амплітуд на відстані між точками     10 м і 23 амплітуди на відстані між точками 20 м. При цьому 90% результатів вимірів повинна бути в межах, вказаних в таблиці 16.3, а 10% вимірів не повинні перевищувати цих значень більше, ніж у 1,5 рази.
 
Поперечний похил вимірюється за допомогою спеціальної рейки або нівелюванням.
 
16.7 Зчеплення шини автомобіля із зволоженою поверхнею покриття визначається приладами ПКРС згідно з ДСТУ Б В.2.3-2. Виміри слід виконувати по кожній смузі руху, не менше 5 вимірів на 1 км. Значення коефіцієнтів зчеплення вказуються
 
 
  
 
ДБН В.2.3-4-2000 c.100
 
 в проекті, але і вони повинні бути не менше вимог таблиці 1.4.
 
Таблиця 16.3 - Значення амплітуди коливання макронерівності
 
 
 
 
Категорія
 
 
 
 
 
Значення амплітуди, мм, при відстані між точками, м
 
 
 
 
 
 
 
дороги
 
 
 
 
 
5
 
 
 
 
 
10
 
 
 
 
 
20
 
 
 
 
 
 
 
І-ІІІ
 
 
 
 
 
7
 
 
 
 
 
12
 
 
 
 
 
24
 
 
 
 
 
 
 
IV
 
 
 
 
 
10
 
 
 
 
 
16
 
 
 
 
 
-
 
 
 
 
 
 
 
 
16.8 Під час приймання робіт по влаштуванню цементобетонного покриття за призначенням приймальної комісії для встановлення якості бетону фізико-механічні показники визначаються за ДСТУ Б В.2.7-43.
 
Товщину покриття слід контролювати висвердлюванням кернів, не менше трьох на1 км по кожній смузі руху діаметром не менше 120 мм на відстані 0,5 м від краю покриття і 0,5 м від його поздовжньої осі.
 
16.9 Для створення безпечних умов руху слід додатково контролювати:
 
- видимість в плані на перехрестях в одному рівні;
 
- облаштування пішоходних переходів до автобусних зупинок, майданчиків відпочинку;
 
- відповідність огорож проекту, правильність їх монтажа і фарбування;
 
- відповідність проектній документації і стан розділювальної смуги;
 
- відповідність горизонтальної та вертикальної розмітки вимогам проекту і ДСТУ 3587;
 
- відповідність проекту і правильність фарбування напрямниих стовпчиків;
 
- ліквідація необлаштованих з'їздів з дороги.
 
 
  
  
ДБН В.2.3-4-2000 c.101
 
ДОДАТОК А 
 
(довідковий) 
 
Перелік нормативних документів, на які є посилання у даних Нормах 
 
 
 
 
  
 
 
 
 
ДБН 360-92*
 
Вид. 1993 р.
 
 
 
Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень 
 
 
 
 
 
ДБН А.2.2-1-95
 
 
 
 
 
Проектування. Склад і зміст матеріалів оцінки впливу на оточую­че середовище (ОВОС) при проектуванні і будівництві підпри­ємств, будинків і споруд. Основні положення проектування.
 
 
 
 
 
 
 
ДБН А.2.2-3-97
 
 
 
 
 
Проектування. Склад, порядок розроблення, погодження та за­твердження проектної документації для будівництва
 
 
 
 
 
 
 
ДБН А.3.1-5-96
 
 
 
 
 
Управління, організація і технологія. Організація будівельного виробництва
 
 
 
 
 
 
 
ДБН В. 1.1-3-97
 
 
 
 
 
Захист від небезпечних геологічних процесів. Інженерний захист територій, будинків і споруд від зсувів і обвалів. Основні поло­ження.
 
 
 
 
 
 
 
СНіП ІІ-44-78
 
 
 
 
 
Тоннели железнодорожные, автодорожные и гидротехнические. Метрополитены
 
 
 
 
 
 
 
СНіП ІІІ-4-80*
 
 
 
 
 
Техника безопасности в строительстве
 
 
 
 
 
 
 
СНіП 1.02.07-87
 
 
 
Инженерные изыскания для строительства.
 
 
 
 
 
 
 
СНіП 2.01.15-90
 
 
 
 
 
Инженерная защита территорий, зданий и сооружений от опас­ных геологических процесов. Основные положения проектирова­ния.
 
 
 
 
 
 
 
СНіП 2.05.03-84*
 
 
 
 
 
Мосты и трубы
 
 
 
 
 
 
 
СНіП 2.06.15-85
 
 
 
 
 
Инженерная защита территорий от затопления и подтопления
 
 
 
 
 
 
 
СНіП 3.01.03-84
 
 
 
 
 
Геодезические работы в строительстве
 
 
 
 
 
 
 
СНіП 3.03.01-87
 
 
 
 
 
Несущие и ограждающие конструкции
 
 
 
 
 
 
 
ДСТУ 2586-94
 
 
 
Знаки дорожні. Загальні технічні умови. Правила користування
 
 
 
 
 
 
 
ДСТУ 2587-94
 
 
 
 
 
Розмітка дорожня. Технічні вимоги. Методи контролю. Правила користування
 
 
 
 
 
 
 
ДСТУ 2734-94
 
 
 
Огородження дорожні тросового типу. Загальні технічні умови
 
 
 
 
 
 
 
ДСТУ 2735-94
 
 
 
Огородження дорожні і напрямні пристрої. Правила застосуван­ня. Вимоги безпеки дорожнього руху
 
 
 
 
 
 
 
ДСТУ 3215-95
 
 
 
Метрологія. Метрологічна атестація засобів вимірювальної техні­ки. Організація та порядок проведення
 
 
 
 
 
 
 
ДСТУ 3587-97
 
 
 
Безпека дорожнього руху. Автомобільні дороги, вулиці та залізничні переїзди. Вимоги до експлуатаційного стану
 
 
 
 
 
 
 
ДСТУ Б В.2.1-2-96 (ГОСТ 25100-95)
 
 
 
Основи та підвалини будинків і споруд. Грунти. Класифікація
 
 
 
 
 
 
 
ДСТУ Б В.2.3-2-97 (ГОСТ 30413-96)
 
 
 
 
 
Дороги автомобільні. Метод визначення коефіцієнтів зчеплення колеса автомобіля з дорожнім покриттям
 
 
 
 
 
 
 
ДСТУ Б В.2.7-30-95
 
 
 
 
 
Будівельні матеріали. Матеріали нерудні для щебеневих і гравійних основ та покриттів автомобільних шляхів. Технічні умови
 
 
 
 
 
 
 
 
 
  
 
ДБН В.2.3-4-2000 c.102
 
 
 
 
 
 
ДСТУ Б В.2.7-32-95
 
 
 
 
 
Будівельні матеріали. Пісок щільний природний для будівельних матеріалів, виробів, конструкцій і робіт. Технічні умови
 
 
 
 
 
 
 
ДСТУ Б В.2.7-34-98
 
 
 
 
 
Будівельні матеріали. Щебінь з гірських порід та відходів сухого магнітного збагачення залізистих кварцитів гірничо-збагачувальних комбінатів і рудників України. Технічні умови 
 
 
 
 
 
 
 
ДСТУ Б В.2.7-43-96
 
 
 
 
 
Будівельні матеріали. Бетони важкі. Технічні умови
 
 
 
 
 
 
 
ДСТУ Б В.2.7-46-96
 
 
 
 
 
Будівельні матеріали. Цементи загальнобудівельного призначення. Технічні умови 
 
 
 
 
 
 
 
ДСТУ Б В.2.7-47-96 (ГОСТ 10060.0-95)
 
 
 
 
 
Бетони. Методи визначення морозостікості. Загальні вимоги
 
 
 
 
 
 
 
ДСТУ Б В.2.7-48-96 (ГОСТ 10060.1-95)
 
 
 
 
 
Бетони. Базовий метод визначення морозостійкості
 
 
 
 
 
 
 
ДСТУ Б В.2.7-71-98 (ГОСТ 8269.0-97)
 
 
 
 
 
Будівельні матеріали. Щебінь і гравій із щільних гірських порід і відходів промислового виробництва для будівельних робіт. Методи фізико-механічних випробувань
 
 
 
 
 
 
 
ГОСТ 17.5.3.06-85
 
 
 
 
 
Охрана природы. Земли. Требования к определению норм снятия плодородного слоя почвы при производстве земляных работ
 
 
 
 
 
 
 
ГОСТ 3344- 83
 
 
 
 
 
Щебень и песок шлаковые для дорожного строительства. Технические условия 
 
 
 
 
 
 
 
ГОСТ 4641-80
 
 
 
 
 
Дегти каменноугольные для дорожного строительства. Технические условия
 
 
 
 
 
 
 
ГОСТ 5180-84
 
 
 
 
 
Грунты. Методы лабораторного определения физических характеристик
 
 
 
 
 
 
 
ГОСТ 8735- 88
 
 
 
 
 
Песок для строительных работ. Методы испытаний
 
 
 
 
 
 
 
ГОСТ 9128-84
 
 
 
 
 
Смеси асфальтобетонные дорожные, аэродромные и асфальтобетон. Технические условия
 
 
 
 
 
 
 
ГОСТ 10180-90
 
 
 
 
 
Бетоны. Методы определения прочности по контрольным образцам
 
 
 
 
 
 
 
ГОСТ 10181.1-81
 
 
 
 
 
Смеси бетонные. Методы определения удобоукладываемости
 
 
 
 
 
 
 
ГОСТ 10181.3-81
 
 
 
 
 
Смеси бетонные. Методы определения пористости
 
 
 
 
 
 
 
ГОСТ 11955-82
 
 
 
 
 
Битумы нефтяные дорожные жидкие. Технические условия
 
 
 
 
 
 
 
ГОСТ 12536- 79
 
 
 
 
 
Грунты. Методы лабораторного определения гранулометрического (зернового) и микроагрегатного состава.
 
 
 
 
 
 
 
ГОСТ 18105-86
 
 
 
 
 
Бетоны. Правила контроля прочности
 
 
 
 
 
 
 
ГОСТ 18659-81
 
 
 
 
 
Эмульсии битумные дорожные. Технические условия
 
 
 
 
 
 
 
ГОСТ 22245-90
 
 
 
 
 
Битумы нефтяные дорожные вязкие. Технические условия
 
 
 
 
 
 
 
ГОСТ 22733-77
 
 
 
 
 
Грунты. Метод лабораторного определения максимальной плотности
 
 
 
 
 
 
 
ГОСТ 23558-79
 
 
 
 
 
Материалы щебеночные, гравийные и песчаные, обработаные неорганическими вяжущими. Технические условия
 
 
 
 
 
 
 
ГОСТ 24451-80
 
 
 
 
 
Тоннели автодорожные. Габариты приближения строений и оборудования
 
 
 
 
 
 
 
 
 
  
 
ДБН В.2.3-4-2000 c.103
 
 
 
 
 
 
ГОCT 24555-81
 
 
 
 
 
Система государственных испытаний продукции. Порядок аттес­тации испытательного оборудования. Основные положения
 
 
 
 
 
 
 
ГОСТ 25458-82
 
 
 
Опоры деревянные дорожных знаков. Технические условия
 
 
 
 
 
 
 
ГОСТ 25459-82
 
 
 
Опоры железобетонные дорожных знаков. Технические условия
 
 
 
 
 
 
 
ГОСТ 25584- 90
 
 
 
Грунты. Методы лабораторного определения коэффициента фи­льтрации
 
 
 
 
 
 
 
ГОСТ 25877-83
 
 
 
Смеси дегтебетонные дорожные и дегтебетон. Технические условия
 
 
 
 
 
 
 
ГОСT 26193-84
 
 
 
Материалы из отсевов дробление изверженных горных пород для строительных работ. Технические условия
 
 
 
 
 
 
 
ГОCT 26804-86
 
 
 
Ограждения дорожные металлические брьерного типа. Техничес­кие условия
 
 
 
 
 
 
 
ВСН 46-83 / Минт-рансстрой СССР
 
 
 
 
 
Инструкция по проектированию дорожных одежд нежесткого ти­па
 
 
 
 
 
 
 
ВБН В.2.3-218-002-
 
95 / Укравтодор
 
 
 
 
 
Проектування і будівництво основ та покриттів автомобільних доріг із кам'яних матеріалів, промислових відходів і грунтів, укрі­плених цементом
 
 
 
 
 
 
 
ВБН В.2.3-218-007- 
 
98 / Укравтодор, Мінекобезпеки
 
 
 
Екологічні вимоги до автомобільних доріг (проектування)
 
 
 
 
 
 
 
ВБН В.2.3-218-008-
 
97 / Укравтодор
 
 
 
 
 
Проектування і будівництво жорстких та з жорсткими прошарка­ми дорожніх одягів
 
 
 
 
 
 
 
ВБН В.2.3-218-010-
 
97 / Укравтодор
 
 
 
 
 
Влаштування шорстких поверхневих обробок покриттів автомо­більних доріг
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
"Державні санітарні правила планування та забудови населених пунктів", затверджені наказом МОЗ України від 19.06.96 № 173 та зареєстровані Мінюстом від 24.07.96 № 379 / 1404
 
 
 
 
 
 
 
 
 
  
 
ДБН В.2.3-4-2000 c.104
 
 
 
ДОДАТОК Б
 
(обов’язковий)
 
 
 
Терміни та визначення
 
 
 
 
  
 
Автомобільні (позаміські) дороги загального корис­тування України (далі ав­томобільні дороги)
 
 
 
Вхідний контроль
 
 
 
Виробничі бази
 
 
 
Габарити транспортного
 
засобу
 
Грунт укріплений
 
 
 
Дорожній одяг
 
 
 
Земляне полотно
 
  
-
 
 
 
-
 
 
 
-
 
 
 
-
 
 
 
-
 
 
 
-
 
 
 
-
 
  
автомобільні дороги, які забезпечують безперерв-ний та безпечний рух автомобілів з встановленими швидкостями, габаритами, навантаженням, враховують адміністративно-територіальний поділ країни, з’єднують населені пункти і є складовою частиною єдиної транспортної системи держави.
 
Автомобільні дороги включають в себе земляне полотно, дорожній одяг, штучні споруди, елементи облаштування та сервісу
 
контроль якості продукції, що надходить від інших організацій (матеріалів, виробів, конструкцій тощо, в тому числі технічної документації)
 
невеликі  виробничі підсобні підрозділи, призначені  для приготування матеріалів, сумішей, які застосовуються для будівництва, ремонту  та утримання автомобільних доріг
 
найбільші зовнішні розміри транспортного засобу по ширині, висоті і довжині
 
грунт, оброблений різними в’яжучими речовинами з метою підвищення його міцності і стійкості при зволоженні
 
Багатошарова конструкція у межах проїзної частини автомобільної дороги, яка сприймає навантаження від автотранспортного засобу і передає його на грунт
 
комплексна інженерна споруда, що включає грунтові (земляні) конструкції у вигляді насипів і виїмок, а також різні пристрої для їх захисту від підземних і поверхневих вод та від небезпечних геодинамічних процесів; призначена для належного розташування у просторі проїзної частини дороги, для якої вона є основою 
 
 
  
 
 
 
 
  
 
 
 
 
  
 
ДБН В.2.3-4-2000 c.105
 
 
  
 
 
 
 
 
Інспекційний контроль
 
 
 
Навколишнє середовище
 
 
 
Об’єкти дорожнього 
 
сервісу
 
 
 
Операційний контроль
 
 
 
Поверхнева обробка
 
 
 
Покриття асфальтобетонне
 
 
 
Покриття дьогтебетонне
 
 
 
Покриття цементобетонне
 
 
 
Приймальний контроль
 
 
 
Серпантина
 
 
 
Штучна споруда
 
  
 
 
 
 
-
 
 
 
-
 
 
 
-
 
 
 
-
 
 
 
-
 
 
 
-
 
 
 
-
 
 
 
-
 
 
 
-
 
 
 
-
 
 
 
-
 
  
 
 
 
 
нагляд за роботою служб якості підрядчика і замовника на об’єктах, вибірковий контроль якості, а також участь у планових і позачергових перевірках та інших роботах, на які є повноваження
 
середовище, в якому функціонує автомобільна дорога, включаючи повітря, воду, грунт, природні ресурси, флору, фауну, людей, а також взаємозв’язки між ними
 
споруди на землях дорожніх господарств (автопавільйони, майданчики для стоянки автотранспорту тощо), призначені для задоволення потреб учасників руху
 
контроль виконання окремих технологічних операцій в процесі виконання робіт або беспосередньо після їх закінчення
 
тонкий шар зносу або захисний шар, який влаштовується на поверхні покриття, що підвищує шорсткість та зносостійкість покриття, та влаштовується шляхом одно- або дворазового розливу органічного в’яжучого та відповідно розсипу щебеню
 
одно- або багатошарове удосконалене покриття капітального типу, побудоване з асфальтобетонних сумішей і ущільнене
 
одно- або багатошарове удосконалене покриття капітального типу, побудоване з дьогтебетонних сумішей і ущільнене
 
капітальне покриття з цементобетону, монолітне або збірне
 
контроль, що виконується після завершення будівництва об’єкта або його окремих елементів, а також завершених етапів і робіт, що сховані
 
вид кривої у плані, яка описується з зовнішньої сторони кута повороту траси, між двома її напрямками, що сходяться під гострим кутом
 
споруда, що влаштовується при перетинанні дорогами рік, ярів, гірських хребтів, ущелин, інших доріг тощо
 
          
 
 
  
 
ДБН В.2.3-4-2000 c.106
 
ДОДАТОК В
 
(обов'язковий)                          
 
Дорожньо-кліматичне районування
 
За погодно-кліматичними факторами, грунтово-гідрологічними умовами зволоження, а також досвідом експлуатації доріг територія України поділяється на чотири дорожньо-кліматичні зони. 
 
Таблиця B.1 - Географічні границі дорожньо-кліматичних зон України
 
 
 
 
Дорожньо-кліматична зона
 
 
 
Географічна границя зони
 
 
 
 
 
Позначення
 
 
 
 
 
Назва
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
У-І
 
 
 
 
 
Північна
 
 
 
 
 
На північ від лінії    Мостицька - Львів - Житомир - Київ - Суми
 
 
 
 
 
У-ІІ
 
 
 
 
 
Центральна
 
 
 
 
 
На південь від границі північної зони до лінії Любашівка – Кіровоград - Куп'янськ
 
 
 
 
 
У-ІІІ
 
 
 
 
 
Південна
 
 
 
 
 
На південь від границі центральної зони за винятком гірської частини Карпат (від лінії Мостицька - Комарне - р. Дністер на південний схід до лінії Городенка – Новоселиця)
 
 
 
 
 
 
 
У-IV
 
 
 
 
 
Гірська
 
 
 
 
 
Гірський Крим, Карпати, Закарпатська область
 
 
 
 
 
 
 
Примітка. Регіони Карпат і гірського Криму поділяються на три підзони за висотою прокладання дороги:
 
- рівнинна  (до 200 м над рівнем моря);
 
- передгірська  ( від 200 м  до 400 м над рівнем моря);
 
- гірська (понад 400 м над рівнем моря).
 
 
 
 
 
 
 
  
 
ДБН В.2.3-4-2000 c.107
 
 
 
 
Рис. В.1 - Дорожньо-кліматичне районування території України
 
 
  
 
ДБН В.2.3-4-2000 c.108
 
 
 
ДОДАТОК Г 
 
(рекомендований) 
 
Періодична система грунтів як класифікація
 
 
 
Наведена класифікація грунтів створена за аналогію з періодичною системою хімічних елементів на основі розробленої моделі грунтового атома, в якому верхня межа текучості означена як грунтовий (порядковий) номер – WA. В основі атомної моделі грунту прийнято ядро, складене з мінеральних часток, що володіють вільною поверхневою енергією, нейтралізація якої відбувається в результаті взаємодії їх з водою. Молекули води і їх комплекси, будучи адсорбованими грунтом, утворюють на поверхні мінеральних часток плівки і скупчення міцно – Н2О, крихко - (Н2О)П і капіляро - N(Н2О)П зв'язаної води. Еквівалентом електрона як елементарної і неподільної частинки фізичного атома в грунтовому атомі є гігроскопічність – WГ .
 
В розробленій моделі грунт розглядається як система мінеральних часток, в якій первинним є ціле - грунт, а вторинним - мінеральні частки. В цьому випадку межа грунт-середовище проходить не по поверхні часток, а по лінії, що перетинає межу усадки – Wsh . Вологість грунту на межі усадки є внутрішньою структурно зв'язаною.
 
Розроблена модель дала змогу організувати і упорядкувати гідрологічні константи, узгодивши їх з формами зв'язаної води, структурою та станом грунту і запропонувати єдину формулу для їх визначення
 
 ,                                              (Г.1)
 
де Wi - вологість гідрологічної константи грунту;
 
і - номер гідрологічної константи, і = 0; 1; 2 - відповідно для межі розкочування Wp, нижньої межі текучості WL і грунтового номера WA ;
 
 - щільність мінеральних часток;
 
 - щільність структурно і міцно зв'язаної води, ;
 
Wмг  - максимальна гігроскопічність;
 
 а - коефіцієнт поверхневої енергії грунту, а = 2 (2і + 1).
 
 
  
 
ДБН В.2.3-4-2000 c.109
 
 
 
 
 
 
 
  
 
ДБН В.2.3-4-2000 c.110
 
 
 
Періодична система грунтів як класифікація в перспективі складе основу для визначення і систематизації їх водно-фізичних і фізико-механічних характеристик. Як приклад, розроблена формула для визначення нормативного модуля пружності Е водонасичених грунтів порушеної структури в залежності від їх стану, що характеризується вологістю W та їх складом, що визначається межею розкочування Wp
 
E(W,WР )= (rS/rW) х EO х ехр [p2 (W-WР)] ,                                (Г.2)
 
де  rW - щільність води, 1 г/см3;
 
        EO - const =37 МПа;
 
і формула для визначення нормативного кута внутрішнього тертя  j
 
j=jmaxWХ(l-W)/(WХ+WР),                                              (Г.3)
 
де  Wх - хімічно зв'язана вода, Wх = 37 % або 0,37 в частках од.;
 
jmax = 45 °.
 
Розроблена система пропонується для практичного використання при визначенні розрахункових показників міцності грунтів в конструкціях дорожніх одягів.
 
Детально зв'язок водно-фізичних і фізико-механічних характеристик грунтів розглянуто в "Методичних рекомендаціях по визначенню гідрологічних констант та нормативних показників фізико-механічних характеристик зв'язних грунтів" (Держшляхнді,  Київсоюздорпроект).
 
Приклад визначення нормативних показників модуля пружності, кута внутрішнього тертя і питомого зчеплення грунту.
 
При проектуванні автомобільної дороги на основі стандартних методів встановлені такі властивості грунту:
 
- межа poзкoчyвaння WР=0,3 част.од.;
 
- вологість W=0,4 част.од.;
 
Використовуючи розроблену систему, можна визначити розрахункові показники:
 
- модуль пружності Е=34 МПа;
 
- кут внутрішнього тертя j=14,8°.;
 
- питоме зчеплення С=0,047 МПа.
 
 
  
 
ДБН В.2.3-4-2000 c.111
 
 
 
ДОДАТОК Д 
 
(обов'язковий)
 
Районування території України за кліматичними умовами щодо призначення типів та марок асфальто- та дьогтебетонів
 
Районування території України за умовами роботи дьогте- і асфальтобетонів (рисунок Д.1)
 
 
 
 
Позначення
 
 
 
 
 
Адміністративні області та їх частини
 
 
 
 
 
 
 
А-1
 
 
 
 
 
Волинська, Рівненська, Житомирська (північна)
 
 
 
 
 
 
 
А-2
 
 
 
 
 
Львівська, Закарпатська, Івано-Франківська, Чернівецька, Хмельницька, Житомирська (південна). Вінницька (північна), Київська (північно-західна). Тернопільська
 
 
 
 
 
 
 
А-3
 
 
 
 
 
Київська (північно-східна). Чернігівська, Сумська, Черкаська (східна), Полтавська, Харківська (північна)
 
 
 
 
 
 
 
А-4
 
 
 
 
 
Вінницька (південна), Черкаська (західна). Київська (південна). Кіровоградська (північна). Дніпропетровська (пів­нічно-західна), Одеська (північна)
 
 
 
 
 
 
 
А-5
 
 
 
 
 
Миколаївська, Одеська (південна). Кіровоградська (південна), Дніпропетровська (південо-західна)
 
 
 
 
 
 
 
А-6
 
 
 
 
 
Дніпропетровська (східна). Донецька, Луганська, Харківська (південна)
 
 
 
 
 
 
 
А-7
 
 
 
 
 
Автономна республіка Крим, Херсонська, Запорізька
 
 
 
 
 
 
 
 
 
  
 
 
 
 
 
ДБН В.2.3-4-2000 c.112 
 
 
 
 
 
  
 
ДБН В.2.3-4-2000 c.113
 
 
 
З  М  І  С  Т
 
 стор.
 
Частина І. Проектування..........................................................................       1
 
1    Загальні положення....................................................................................       1   
 
Класифікація автомобільних доріг...........................................................       1
 
Розрахункова швидкість руху...................................................................       4
 
Габарити автотранспортних засобів і навантаження.............................       5 
 
Обгрунтування проектних рішень............................................................       5          
 
Організація та безпека дорожнього руху.................................................       6  
 
2    Технічні норми на проектування основних елементів автомобільних доріг.............................................................................................................       7
 
Поперечний профіль..................................................................................       7
 
План і поздовжній профіль.......................................................................      13
 
Велосипедні доріжки і тротуари...............................................................     16
 
3    Дорожні розв'язки, перехрещення автомобільних доріг з інженерни-
 
­ми комунікаціями.......................................................................................      17
 
Дорожні розв'язки в одному рівні.............................................................      19    
 
Дорожні розв'язки в різних рівнях............................................................      20
 
Перехідно-швидкісні смуги.......................................................................      22  
 
Перехрещення автомобільних доріг із залізницями...............................      23
 
Перехрещення   автомобільних  доріг   з   трубопроводами,    лініями  
 
зв'язку і електропередач.............................................................................      24
 
4    Земляне полотно ........................................................................................      25  
 
Грунти..........................................................................................................      27
 
Робочий шар................................................................................................      29  
 
Насипи.........................................................................................................      31
 
Виїмки.........................................................................................................      33
 
Земляне полотно в складних інженерно-геологічних умовах...............      34
 
Водовідвідні споруди та пристрої............................................................      37
 
5    Дорожній одяг............................................................................................      39
 
Основні вимоги до елементів дорожнього одягу....................................      40 
 
Нежорсткий дорожній одяг.......................................................................      42
 
Жорсткий дорожній одяг...........................................................................      43
 
Підсилення дорожнього одягу та розширення проїзної частини..........      44  
 
Матеріал для дорожнього одягу................................................................      45
 
6    Штучні споруди..........................................................................................      55
 
7    Інженерно-транспортне облаштування автомобільних доріг................      55
 
8    Споруди дорожньої та автотранспортної служб, об'єкти сервісу..........      57 
 
Споруди дорожньої служби......................................................................       57
 
Споруди автотранспортної служби..........................................................       58 
 
Об'єкти сервісу............................................................................................      59
 
9    Оцінка впливів на навколишнє середовище............................................      62 
 
 
  
 
ДБН В.2.3-4-2000 c.114
 
Частина II. Будівництво.............................................................................      64
 
10   Загальні положення....................................................................................      64      
 
11   Організація будівництва............................................................................      64
 
12   Виробничі бази...........................................................................................      66
 
13   Підготовчі роботи.......................................................................................      66
 
14   Спорудження земляного полотна.............................................................       67
 
Підготовка основи земляного полотна.....................................................       68
 
Розробка виїмок та спорудження насипів................................................       68
 
Опоряджувальні та укріплюючі роботи...................................................       70
 
Земляні роботи в зимових умовах.............................................................       71
 
Спорудження земляного полотна на болотах..........................................       72
 
Розробка виїмок в скельних грунтах та спорудження насипів з вико­-
 
ристанням великоуламкових рунтів..........................................................       72   
 
Влаштування земляного полотна на засолених грунтах.........................       72
 
Контроль якості робіт.................................................................................       73
 
15   Влаштування дорожнього одягу................................................................       74
 
Додаткові шари основ................................................................................       75
 
Основи і покриття з грунтів, укріплених в'яжучими матеріалами........        75
 
Щебеневі, гравійні, шлакові основи і покриття......................................        75
 
Основи  і  покриття  з  щебеневих,  гравійних  і  піщаних  матеріалів, 
 
об­роблених неорганічними 'яжучими......................................................        80
 
Основи і покриття з щебеневих, гравійних і піщаних матеріалів, об­-
 
роблених органічними в'яжучими............................................................        80
 
Асфальтобетонні та дьогтебетонні основи і покриття...........................        83
 
Цементобетонні основи і покриття..........................................................        88 
 
Шари зносу та захисні шари дорожнього одягу.....................................        91
 
16   Приймання робіт........................................................................................        95
 
Додаток А (Довідковий) Перелік нормативних документів, на які є 
 
посилання у даних нормах........................................................................       101
 
Додаток Б (Обов'язковий) Терміни та визначення................................        104
 
Додаток В (Обов'язковий) Дорожньо-кліматичне районування..........        106
 
Додаток Г (Рекомендований) Періодична система грунтів як класи-
 
фі­кація........................................................................................................        108
 
Додаток Д (Обов'язковий) Районування території України за кліма­-
 
тичними умовами щодо призначення типів  та  марок  асфальто- та 
 
дьо­гтебетонів...........................................................................................         111